Додаток 21 рослини в народному епосі українців

Українська народна ботаніка оповита яскравим поетичним і релігійно-міфічним серпанком. Українські етнографи С. Павлюк та В. Скуратівський вважають, і що українцям з давніх-давен було притаманно багато добра і мало зла. В довкіллі вони вбачали добро, тому багато істот, явищ природи наділяли доброю душею, а зло ототожнювали з чортами, упирями, • відьмами. Перших було набагато більше, і їх обожнювали, інших — мало, і їх намагались задобрити. Люди вірили у віковічну боротьбу добра і зла, вірили в те, що добро обов'язково переможе, але й зло має існувати, щоб люди не лінувалися, були в постійній емоційній готовності до боротьби за добро (згідно з народною приказкою «на те в ставку щука, -щоб карась не дрімав»).

Багато рослин, залежно від їх їстівних, цілющих чи отруйних якостей, зовнішнього вигляду, місця зростання, особливостей поведінки, форми плодів тощо, люди наділяли цілющими чи магічними властивостями. В епоху неоліту широкого розвитку набув культ природи: люди поклонялися духам рослин, тварин, явищам природи. Деякі види рослин стали вважатися священними.

З розвитком ремесел — ткацтва, фарбування, шовківництва, обробки шкір — спектр використання рослин значно розширюється. Починають культивуватись так звані «технічні рослини»: льон, коноплі для виготовлення тканин, використовуються кора вільхи, дроку красильного, ягоди бузини — для фарбування, кора дуба, дубильні горішки — для дублення шкір. З найдавніших часів починають розвиватися народна ботаніка й медицина, які використовували переважно цілющі рослини. Наші предки вважали, що рослини самі своїм кольором, формою плодів тощо вказували людині, від яких хвороб вони можуть зцілити. Наприклад, плоди суниці схожі за формою на серце, тому здатні розвіювати сердечний смуток. Деякі з таких прикмет дійшли до наших часів. Наприклад, сучасні фітотерапевти підтвердять давнє народне спостереження, що більшість рослин застосовуються при лікуванні хвороби печінки, мають квіти жовтого кольору (цмин пісковий, дрік красильний, кульбаба, нагідки, чистотіл тощо).

Багато цікавої інформації про вірування, світогляд, звичаї наших предків можна отримати, коли вслухатися і вдуматися в народні назви рослин. Ось деякі з них: адамове ребро, божа ручка, дівоча кров, чортова борода, чортів хліб, бісове ребро, вовчі ягоди, мати-й-мачуха. Іван-чай, нечуйвітер, кровохлібка, Іван-та-Марія, гадючник, нетреба, манжетка, пташина гречка та багато інших. Згідно з народними віруваннями, корисні трави, хлібні злаки, городину й квіти насадив Господь, а колючки, реп'яхи, бур'яни, усі гіркі й смердючі трави і квітки висіяв лукавий, щоб люди кололись ними, чхали від них, лаялись і грішили.

В назві кожної рослини часто таїться ціла історія. Ось деякі з таких цікавих назв.

Цикорій в перекладі з німецької означає придорожня варта. Назва походить з давньогрецьких слів kio — «я іду» і chorium — «керувати полем». Мабуть, кожен не раз бачив на галявинах, вздовж доріг, іноді навіть в місті на зелених моріжках небесно-блакитні квіти цикорію, який в Україні ще називають Петровим батогом.

Золототисячник дістав свою назву, очевидно, ще в середньовіччя. Алхіміки вва­жали, що ця рослина сприяє перетворенню металів на золото.

Щавель від давньослов'янського слова щавний — кислий. Латинська його назва rumex (дротик, спис) вказує на форму його листків. (До речі, відчуваєте різницю в менталітеті давніх слов'ян і римлян?)

Іван-чай першим поселяється на згарищах, зрубах, покинутих людьми землях. За схожість листя з вербовим його ще називають верба-трава, за пух, який допомагає рослині заселяти значні території — пуховик, за здатність давати відвар, що є замінником чаю — кіпрей або капорський чай (від назви села Копор'є під Петербур­гом, звідки його свого часу вивозили за кордон). Цю рослину ще називали «дикими коноплями» або «диким льоном».

Подорожник отримав свою назву від місця зростання — вздовж стежок і доріг. В Америку ця рослина була завезена європейцями, тому його місцеві індіанці назвали «слідом білої людини». В нього є й інші назви: ранник (за здатність загоювати рани), попутник, порізник, поранник, семижильник, придорожник.

Кульбабу лікарську за форму її суцвіть, наявність білого соку, парашутики насіння в народі називають ще бабакуля, молочай, літучки, пустодуй, пухлянка, подойничок, молокоїд, плішивець, єврейська шапка, в середні віки називали головою монаха (коли обдути парашутики, кульбаба стає схожою на лису голову). Про кульбабу навіть є загадка: «З молоком, а не корівка, літає, а не соловей».

Багато легенд пов'язано з походженням культурних рослин. В Слобожанщині розповідають, що колись люди годувалися липовим листом і корою та порохнявою з дерев. Господь же дав пшеницю не людині, а собаці, кинувши їй колосок, щоб вона не скавуліла від голоду. Людина ж відібрала у собаки колосок і почала розводити пшеницю. Тому ми не повинні кривдити собаку, адже їмо її пайку. Ячмінь же і горох — це Адамові сльози, коли після вигнання з раю він обробляв землю і плакав.

З багатьма рослинами в давнину пов'язували різні, інколи дуже поетичні легенди. Так, стародавні греки наділяли чудодійною силою шавлію, стверджуючи, що «супроти влади смерті в садах росте шавлія», а в Стародавньому Єгипті цю траву давали жінкам пити після епідемій, «щоб швидше множили рід людський».

Чудодійну силу приписували алхіміки воді, що збирається всередині листка манжетки звичайної. Її використовували як «небесну росу» в процесі пошуків «філо­софського каменю».

В легенді про тюльпан йде мова про те, що в закритому бутоні тюльпана колись зберігалося людське щастя — і ніхто не міг добути його, ніхто не міг розкрити бутона, хоч це багато хто пробував зробити і силою, і хитрощами. І тільки сміх хлопчика, який побачив золотистий бутончик і залився радісним сміхом, зробив те, чого не могла зробити ні сила, ні хитрощі — тієї ж миті бутон розкрився сам собою, бо наше дитинство — це єдина пора життя, коли можливе справжнє щастя.

Рослини супроводжують людину протягом всього її життя. Новонароджену дитину купають в першій купелі з трав, які повинні були дати їй здоров'я, спокій, щастя, добробут. Рослини дають людині їжу, лікують, захищають від холоду, дають їй насолоду своєю чарівністю і неповторністю, захищають поля від суховіїв і посух... Завершивши свій життєвий шлях, людина йде в землю в труні, виструганій з дерева. У деяких стародавніх народів рослинні засоби слугували для бальзамування, а тонкими смугами льняного полотна туго сповивали тіла, які перетворилися на мумії і дійшли до нас нетлінними через тисячоліття.

Рослини були поруч з людьми і в будні, і в свята.

Так, вербну неділю відзначали напередодні Великодня. В цей день жінки, нарізавши вербових гіллячок, несли їх святити до церкви.

Освячені вербові гілочки тримали як «помічні од недуг і грому», за допомогою їх можна було викликати «у посуху дощ».

Зелену неділю ще називають клечальною, русальною, троєцькою. Це свято єднання з Природою, неповторне по своїй красі й щирості. Воно сформувалося ще в до­християнських віруваннях і було настільки живим і шанованим, що християнство змушене було залишити його в ранзі великих, пов'язавши з Трійцею.

Багато рослин з давніх-давен вважаються магічними, тобто такими, що мають якісь надзвичайні властивості: приносять у дім мир і злагоду, дають людині здоров'я чи відвертають від недобрих очей, допомагають у далеких мандрах, запалюють в душах любов чи ненависть. У кожного народу це були свої трави і дерева, звичні їм з дитинства. Але магію рослин осягали лише окремі люди: жерці, знахарі, відуни, чародії, які дуже добре знали силу рослин, місце їх зростання, час збирання. Як правило, ці таємні знання передавалися в роду чи в касті жерців, утримувалися у великій таємниці від інших людей, супроводжувались цілими ритуалами, що ще підсилювало їхню загадковість.

Рослини, як і люди, мають свої гороскопи, адже вони теж часточка єдиного Всесвіту, яка підкоряється його законам. Мабуть, найбільш відомий космічний горос­коп друїдів (жерці кельтів, що жили в бронзовому віці на території теперішньої північної Франції). Згідно з ним кожна людина має «свою» рослину (трави, кущі, дерева), яка живе одним життям з людиною, тому може їй допомагати.

З сивої давнини в Україні магічними властивостями наділяли плакун-траву, папороть, нечуй-вітер, сон-траву, тирлич, розрив-траву, волошку, Іван-та-Марію, осику. Так, плакун-трава, що росте на болотистих місцевостях і приваблює своїм рожевим суцвіттям, виганяє з дому домовиків, відьом, іншу нечисту силу. Хто заволодіє квіткою папороті, може відшукувати скарби, ставати невидимкою, володіє землею, водою і навіть нечистою силою.

Нечуй-вітер корисний рибалкам і при переправах через річку.

Сон-трава, покладена під подушку, навіває сон, який збудеться. У старовинному травнику записано: «Хто носить сон-траву при собі, від того чорт тікає, в домі u добре тримати».

Барвінок малий у багатьох європейських народів вважався переможцем зими, адже його листочки залишаються зеленими під снігом. Він став символом життєстійкості.

Осика з її тремтячим листям вважалася в народі особливим, проклятим деревом. Кажуть, коли Богородиця з немовлям Ісусом тікала від царя Ірода, то ховалася від погоні під деревами. І всі дерева стояли тихо, лише на осиці дрібно шелестіло листя. За це Бог прокляв її.

Сосна й липа в Україні вважалися благословенними деревами. Липа приймає на себе прокляття жінок на чоловіків, тому на ній так багато наростів. Липовими лозинами не можна бити худобу, бо помре.

Шипшина й глід створені лукавим для того, щоб люди лаялися і грішили, коли вколяться їхніми шпичаками.

Дуб у прадавніх українців вважався священним деревом. Він був символом могутності, міцності, краси й невмирущості нашого народу.