Форми відносин людей:

1. організаційно-технологічна взаємодія;

2. статусно-рольовий взаємозв’язок;

3. адміністративно-психологічний взаємовплив;

4. емоційно-логічне пізнання.

Ці всі відносини виникають на основі предметно-практичної діяльності соціальної групи.

В соціальній групі проявляються взаємовідносини людей: співробітництво; змагання; згуртованість; сумісність; дружба; згода.

Види якостей особи, від яких залежать психологічні властивості спілкування людини в соціальній групі: товариськість; замкненість; скритність; самостійність; відповідальність; сором’язливість; чуйність; принциповість; справедливість; чесність тощо.

В процесі будь-якого спілкування в соціально-психологічному кліматі регулятором відношень людей є моральні відношення, які проявляються в культурі поведінки людей. Члени групи особливо чутливі до поведінки своїх керівників, лідерів, авторитетів. Згідно їх поведінки визначається і закріплюється справжня цінність писаних чи неписаних норм моральних відношень. Міра відповідності і розходження між декларуємими людиною нормами суспільної поведінки і її реальними вчинками характеризує ступінь її моральності.

В між особистих стосунках людей в соціальній групі реалізується рольовий взаємозв’язок. В рольових характеристиках закріплені первинні функції людини в групі і суспільстві.

Роль – це набір норм, що визначають, як повинна поводитись людина даного соціального положення по відношенню до людей різного і однакового статусу під час спілкування. Чим ширше і різноманітніше діяльність людини, тим більше ролей їй доводиться виконувати.

Міжособистісні стосунки можуть бути:

1. безпосередні – які складаються на основі персональних контактів, конкретно-почуттєвого сприйняття і реальної взаємодії людей;

2. опосередковані – які виникають в результаті такого спілкування, при якому людей зв’язують:

- продукти їх діяльності;

- інструментальні засоби спілкування;

- суспільна думка тощо.

Характер між особистих відношень визначається: умовами і функціями спільної діяльності людей на виробництві; взаємодією в родині; в побуті; на відпочинку.

Процес стихійного розподілення ролей в групі в основному визначається технологічними функціями діяльності.

Статусні взаємозв’язки визначаються: соціальною престижністю ролі; виконавчою майстерністю суб’єктів діяльності.

Соціально-психологічний клімат формується в процесі спільної діяльності і від нього залежить рівень конфліктності – ступіні згоди між членами групи з питань спільної діяльності.

Згода визначається як: єдність думок; спільність точок зору; одностайність; дружні стосунки. Згода припускає взаємне прийняття точок зору і скоріш за все в його загальній основі з тієї чи іншої проблеми, підтримку позицій інших членів групи. Згода є передумовою одностайності.

Одностайність характеризує міру внутрішньої єдності групи і здібність в разі необхідності протистояти зовнішнім силам. Одностайність базується на єдності переконань, спільності цілей і єдності способів їх досягнення, на гуманних? мотивах людської поведінки і діяльності. Одностайність наростає по мірі досягнення психологічної сумісності членів групи. Одностайність людей припускає таке сполучення їх якостей, при якому забезпечується найбільша ефективність їх діяльності в групі. При цьому маються на увазі всі особи, які характеризують її структуру.

Одностайність – це єдність: світоглядних установок і поглядів; мотивів; потреб; інтересів; здібностей; знань; досвіду; характеру; волі; почуттів; стосунків тощо.

Потенційно негативним наслідком високої одностайності є групова єдність думок – це тенденція придушення окремою особою своїх дійсних поглядів на будь-яке явище з тим, щоб не порушити гармонії групи. Члени групи вважають, що незгода підриває їх почуття приналежності, і тому незгоди треба уникати. Щоб зберегти у членів групи, те що розуміється як згода і гармонія, член групи вирішує не виказувати свою думку. В атмосфері групової єдиної думки первісна задача для окремої особи – дотримуватися загальної лінії в обговоренні, навіть коли людина має іншу інформацію чи переконання. Ця тенденція самоукріплюється.

Оскільки ніхто не висловлює думку, відмінну від загальної і не пропонує іншу, протилежну інформацію чи точку зору, кожен вважає, що всі думають однаково і не припускають, що хтось може мати скептичний настрій. В результаті проблема вирішується з меншою ефективністю, тому що вся необхідна інформація і альтернативні рішення не обговорюються і не оцінюються. Коли є групове однодумство, зростає імовірність прийняття посереднього рішення, яке нікого не зачіпає. Цей синдром в соціальній психології називають «оглуплення мислення».