3. Етапи й напрями дослідження історії економіки та економічної думки

Економічна історія та історія економічної думки мають давні традиції свого розвитку. В найдавніші часи вони з'являлись у формі переписів, повчань, літописних описів і містили загальну інформацію про кількість населення, придатного для війська, про майновий стан у державі тощо.

Економічна думка розвивалась переважно як складова загальносуспільного вчення про мистецтво державного управління, про норми функціонування влади та раціонального господарювання. Однак початком дослідження історії економіки та економічної думки треба вважати XVII - XVIII ст.

У самостійну науку економічна теорія виділилась завдяки «Трактату політичної економії» (1615 р.), написаному представником раннього меркантилізму А. Монкретьєном. Загалом ця праця дала можливість виділити етапи розвитку економічної теорії.

До питань аналізу економічних уявлень про минуле у своїх працях зверталися видатні дослідники свого часу:

- у XVII ст. — В. Петті;

- у XVIII ст. - А. Сміт, Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, Д. Рікардо, Дж.'Р. Мак-Куллох

- у XIX ст. - К.Маркс, Дж. С. Міль, Дж. К. Інгрем.

Серед досліджень цих відомих постатей економічної науки варта уваги праця англійця Дж. Р. Мак-Куллоха «Історичнийв нарис виникнення науки політичної економії» (1826 р.), в якій розглядається роль вчення А. Сміта та його послідовників у розвитку класичної політекономії.

Критичному аналізу цієї науки присвячені дослідження ірландського вченого Дж. К. Інгрема «Історія політичної економії» (80-ті роки XIX ст.) та IV том «Капіталу» К. Маркса, вперше виданий під назвою «Теорія додаткової вартості».

Першим серед українських учених критичним аналізом докласичної та смітівської економічної теорії займався М. Балудянський (1769-1847) та дослідники, що працювали у другій половині XIX - на початку XX ст.: І. Вернадський (1821-1889), М. Бунге (1823-1895), М. Туган-Барановський (1869-1919).

Більшість зарубіжних та вітчизняних учених дотримуються такої періодизації розвитку історії економічних учень:

а) докласична економічна думка, яка охоплює економічні ідеї та погляди Стародавнього Сходу, епохи античності (осьового часу) та середньовіччя (зокрема меркантилізм);

б) класична політекономія (починаючи з фізіократів);

в) альтернативні класичні школі як напрями економічної думки (історична школа, марксистська економічна теорія, економічні концепції соціал-демократії);

г) неокласичний напрям економічної теорії (маржиналізм австрійської, лондонської, кембриджської та американської шкіл);

д) економічні теорії XX — поч. XXI ст. (інституціоналізм, кейнсіанство, економічні теорії неолібералізму та неоконсерватизму, неоінституціоналізм, неокейнсіанство).

Процес становлення економічної історії розпочався з кінця XVIII ст. Уже до середини XIX ст. вона сформувалась як самостійна дисципліна і розвивалась на межі трьох напрямків дослідження розвитку суспільства: історії, економічної теорії та конкретної економіки.

Найяскравішими представниками економічної історії, її основоположниками були:

- в Англії - Арнольд'Дж. Тойнбі (1852—1883);

- у Франції - Фюстель де Куланж Нума Дені (1830-1889), Марк Блок (1886-1944), Лабрус Ернест Каміль (1895-1972), Фернан Бро-дель (1902-1985);

- у Німеччині - Фрідріх Ліст (1789-1846), Карл Бюхер (1847-1930), Макс Вебер (1864-1920) та інші.

У своєму розвитку «Економічна історія» як наукова дисципліна пройшла п'ять етапів, які містили такі напрямки:

- період становлення — з XVII і до середини XIX ст.;

- традиційна економічна історія (історія народного господарства) — з середини XIX ст. до кінця 50-х років XX ст. — як самостійна наука;

- нова економічна історія (кліометрія, історична економетрика) - кінець 50-х — 60-ті ч роки XX ст.;

- вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання — з кінця XIX ст. до 70-х років XX ст. Цей напрям функціонував як окремий в історіко-економічних дослідженнях паралельно до другого та третього етапів;

- історична економіка — з 70-х років XX ст. й до сьогодення — як синтез методів нової економічної історії та аналізу довгострокових тенденцій економічного розвитку.

Як спільна дисципліна історія економіки та економічних учень була введена в Україні для викладання студентам економічних спеціальностей у 2007 р. У контексті цієї дисципліни вивчають історію господарства та економічної думки України від найдавніших часів до сьогодення, що зумовлено необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей і особливостей розвитку українських земель в умовах незалежної держави, яка стала рівноправним суб'єктом світової цивілізації.

4. Методи вивчення курсу

Методико-методологічні засади аналізу історії економіки та економічної думки вибудовуються на основі її завдань та місця в економічній теорії. Для теоретичної побудови історико-економічної науки використовуються провідні загальнонаукові та конкретно-історичні принципи і методи суспільних наук.

Основними методами економічного знання є:

- спостереження економічних явищ, аналіз даних економічної історії;

- економічний аналіз;

- статистичний аналіз;

- лабораторні та контрольовані експерименти.

Метод (від греч. - «шлях крізь») - систематизована сукупність кроків, які необхідно зробити, щоб виконати певну задачу або досягти певної мети, спосіб збагнення істини.

Слово метод з’явилося в англійській мові в 1541 році з французького і латині.

В основі дослідження історії економіки та економічної думки лежить сукупність методів двох складових однієї історико-економічної дисципліни. Ці складові змінювались в міру зміни історичних умов, і це впливало на використовувані ними методи.

Методи історії економіки пройшли свою еволюцію протягом тих етапів розвитку, які пройшла сама історія економіки — від традиційної економічної історії через нову економічну історію та її кліометричні дослідження — до сучасної історії економіки.

1. Використовуваний метод системного аналізу передбачає розгляд кожного об'єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню структуру, елементи якої тісно взаємопов'язані. У функціонуванні системи вирішальне значення має головний зв'язок, що визначає напрям її розвитку. Невизначеність причинно-наслідкових зв'язків у точках біфуркації зумовлює необхідність розглядати взаємодію як основну форму зв'язків у межах системи.

2. Історико-генетичний метод передбачає поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження господарського життя. За допомогою виділення сутнісних сторін і тенденцій та знаходження залежностей між фактами і явищами здійснюється їх розгляд в історичному зв'язку.

Генетичний аналіз здійснюється з позицій цілісності господарства суспільства та на засадах адекватної наукової парадигми. Це дає змогу органічно поєднати дві сторони предмета історико-економічної науки — історизм фактів та їх відображення в ідеях і теоріях.

3. У методиці традиційної економічної історії домінував метод індукції, статистичний метод та метод виявлення причинно-наслідкових зв'язків і відносин на рівні виробничих систем. В міру вдосконалення економічних відносин, відбувалося поглиблення історико-економічного аналізу, системності дослідження, рівня інтегрованості та причинно-наслідкового механізму розвитку господарських утворень, що проявилося у застосуванні методів дослідження нової економічної історії.

4. Серед них переважають широке використання статистичних методів дослідження за допомогою електронно-обчислювальних машин, застосування економічної теорії для вивчення історії економіки та пояснення минулого, застосування факторного аналізу і принципу «за інших незмінних обставин».

5. Із сучасних, суттєвих .тільки для історії економічної думки, методів дослідження можна виділити проблемно-тематичний підхід, який в поєднанні з історичним та логічним методами передбачає об'єктивне відображення теоретико-методологічної та концептуальної багатоманітності наукових традицій світової економічної думки.

6. Порівняльний метод розглядає зміст, структуру і методологію, позитивний та нормативний підходи різних наукових напрямів та шкіл і на цій основі виявляє критерії їх класифікації.

7. Аналітичний метод дає змогу дослідити внутрішній зміст явищ та їх теоретичне відображення в багатоманітності наукових підходів.

8. Функціональний метод, дає змогу виявляти та досліджувати функціональні економічні залежності ринкових факторів, 'їх формалізацію та адекватну графічну і математичну інтерпретацію різними напрямами економічної теорії.

Принципи (методи) історії економіки та економічної думки	Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукупність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Він дає змогу проаналізувати сукупність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей
	Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв’язку з іншими теоріями та з історичними умовами. Досліджуються теорії, концепції, логіка їхнього розвитку
	Мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мотивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну частку кінцевого продукту, а відтак - класова позиція теоретиків, ідеологів того чи того класу
	Територіальний метод, що передбачає дослідження історії економічної думки в певних країнах

Рис.1. Принципи (методи) та їх наукове застосування

Велике значення має цивілізаційний підхід. Згідно з ним людство розглядається як єдине ціле, що утворює світові цивілізації. Самобутність кожної цивілізації та особливості суспільств, що входять до неї, взаємодія між цивілізаціями та суспільствами є фундаментальною характеристикою їхнього історичного розвитку.

В історико - економічній, соціологічній зарубіжній та вітчизняній науковій літературі утвердилась думка про існування двох типів цивілізацій, які характеризують східну та західну гілки розвитку людства.

- До першої належать такі світові цивілізації, як єгипетська, китайська, індійська, арабо-мусульманська (близькосхідна).

- До другої — східноєвропейська (слов'янська), західноєвропейська, латиноамериканська.

Історичний розвиток кожного суспільства зумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Урахування ролі цивілізаційних факторів розвитку суспільства є однією з основоположних вимог системно-синергетичного підходу до його вивчення.