6.1. Політика формування власного капіталу

Політика формування власних фінансових ресурсів (ВФР) спрямована на забезпечення самофінансування корпорації. Вона включає в себе такі основні етапи:

1. аналіз формування й використання ВФР у базисному періоді;

2. визначення загальної потреби у ВФР на майбутній (прогнозований) період (квартал, рік);

3. оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел;

4. використання максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

5. оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування ВФР.

Розкриємо більш детально зміст кожного етапу.

Перший етап. Метою аналізу формування ВФР у базовому періоді є визначення фінансового потенціалу для майбутнього розвитку корпорації. На першій стадії аналізу вивчають: відповідність темпів приросту прибутку і власного капіталу темпам приросту активів (майна) і обсягу продажу; динаміку питомої ваги власних джерел у загальному обсязі фінансових ресурсів. Доцільно порівняти ці параметри за ряд періодів. Оптимальне співвідношення між ними складає:

Т_П > Т_ВП > Т_ВК > Т_А > 100%, (6.1)

де Т_П – темп росту прибутку, %;

Т_ВП – темп росту виручки (нето) від продажу товарів, %;

T_ВК – темп росту власного капіталу, %;

Т_А – темп росту активів, %.

На другій стадії аналізу досліджують співвідношення між внутрішніми і зовнішніми джерелами формування ВФР, а також вартість (ціну) залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третій стадії аналізу оцінюють достатність ВФР, сформованих у базисному періоді. Критерієм такої оцінки виступає коефіцієнт самофінансування (К_СФ) розвитку корпорації:

(6.2)

де ВФР – власні фінансові ресурси, сформовані в базисному періоді;

- приріст майна (активів) у прогнозованому періоді порівняно з базисним (звітним).

Другий етап: визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді. Її визначають за формулою:

, (6.3)

де П_ЗФР - загальна потреба у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді;

П_К – загальна потреба в капіталі на кінець прогнозованого періоду;

П_ВК – питома вага власного капіталу у його загальній сумі на кінець прогнозованого періоду;

ВК_ПП – сума власного капіталу на початок періоду;

ЧП_П – сума чистого прибутку, що спрямовується на потреби в прогнозованому періоді.

Розрахункова величина включає необхідну суму ВФР, що формуються за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Третій етап: оцінку залучення капіталу з різних джерел здійснюють в розрізі його окремих елементів (акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку тощо) Результати такої оцінки служать базою для прийняття управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування ВФР, які забезпечують приріст власного капіталу.

Четвертий етап: забезпечення максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел потребує визначення певного переліку таких джерел і їх абсолютного обсягу.

Основними внутрішніми джерелами є чистий прибуток і амортизаційні відрахування. На окремих етапах життєвого циклу виникає потреба у максимізації як амортизаційних відрахувань, так і чистого прибутку.

АВ + ЧП → ∑ ВФР_max , (6.4)

де АВ і ЧП – прогнозовані обсяги амортизаційних відрахувань і чистого прибутку;

∑ВФР_max – максимальна сума ВФР, що формується за рахунок власних джерел.

Обсяг залучення ВФР і зовнішніх джерел (ВФР_зовн) призначений покрити дефіцит тієї їхньої частини, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел. Розрахунок здійснюється за формулою:

, (6.5)

де ВФР_ЗОВН – потреба у залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

ЗП_ВФР – загальна потреба у джерелах фінансування в прогнозованому періоді;

- обсяг власних фінансових ресурсів, які планують залучити за рахунок внутрішніх джерел.

До зовнішніх фінансових джерел належать: залучення додаткового пайового капіталу учасників (засновників) господарського товариства або товариства з обмеженою відповідальністю; повторна емісія акцій тощо.

П’ятий етап: процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування ВФР базується на таких критеріях:

1. мінімізація вартості (ціни) мобілізації ВФР. Якщо вартість ВФР за рахунок зовнішніх джерел значно перевищує прогнозовану величину залучення позикових коштів (облігаційних позик і банківських кредитів), то слід відмовитися від такого їх формування;

2. збереження управління корпорацією її першими засновниками (власниками), якщо воно є достатньо ефективним. Збільшення додаткового пайового капіталу або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Ефективність розробленої політики формування ВФР можна оцінити за допомогою коефіцієнта стійкого економічного зростання (К_СЕР):

, (6.6)

де - сума дивідендів, сплачуваних акціонерам;

ВК – середня вартість власного капіталу;

ЧП – - реінвестований чистий прибуток.

Показник характеризує стійкість і перспективи розвитку корпорації, тобто такими темпами в середньому збільшується її економічний потенціал (при порівнянні даного коефіцієнту в динаміці за ряд періодів).