- •3.1. Організація кредитної роботи в банку
- •Функції кредитного комітету
- •Функції Комітету кредитного нагляду
- •Функції відділу кредитного аналізу
- •Функції відділу кредитних операцій
- •3.2. Управління дохідністю
- •Метод «вартість плюс»
- •Метод «базова ставка плюс»
- •Метод «надбавки»
- •Метод «аналізу дохідності клієнта»
- •3.3. Методи управління
- •Методи управління ризиком кредитного портфеля банку Диверсифікація
- •Концентрація
- •Установлення лімітів
- •Резервування
- •3.4. Управління кредитним
- •Аналіз кредитоспроможності позичальника
- •3.5. Методика оцінювання якості
- •Нормативи відрахувань до резервів за кредитними ризиками в україні та сша
- •Оцінка якості активів банку
- •3.6. Методи управління
- •Реабілітація проблемних кредитів
- •Ліквідація проблемних кредитів
- •Запитання для самоконтролю
Метод «вартість плюс»
Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов’язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:
вартість залучення кредитних ресурсів для банку;
операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);
премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом;
премію за ризик, пов’язаний зі строком кредитування;
бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.
Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.
Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.
Метод «базова ставка плюс»
Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.
Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5% і вище (дод. 8). Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат.
Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки у США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка), тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час від часу прайм-ставка переглядалася банками з огляду на попит і пропозицію на ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR.
Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-ставку в середньому на 0,75 — 1% і є найнижчою кредитною ставкою (дод. 7).
Перевагами методу є простота, необов’язковість точного врахування витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.