Граматичні норми

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічні норми „передбачають вживання у мовленні повно­значних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови.

Увага! Морфологічна компетенція

Слід пам ятати, що іменники - назви осіб за професією званням поса­дою належать до чоловічого} роду, тобто вони називають як осіб чоловічоі статі, так І жіночої: народний депутат Юлія Тимошенко; Голова ' Верховної Ради України Володимир Литвин

* До чоловічого роду належать також іменники, що утворилися внаслідок субстантивації уповноважений з прав людини Ніна Карпачова адвокат Антоніна Дубчак.

Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомоги суфіксів -уч (-юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю. Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв'язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу - подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівни­ки, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках україн­ських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.

Чи можна собі уявити дикторів, теле- чи радіоведучих, репортерів цивілізованих країн, які б не володіли досконало державною мовою? Мабуть, ні. Навпаки – без такого знання мови там не те, що до ефіру, а й на поріг телекомпанії чи радіостанції не допустять. У нас же через суцільну “телебанізацію” та “РМ-зацію” до телекамер і мікрофонів рветься і потрапляє дуже багато випадкових людей. Без належної підготовки, спеціального професійного вишколу, мовно-культурної підготовки. Часто за версту чуєш, що сердега двох слів докупи не стулить, а йому вже довіряють ефір, себто якоюсь мірою бути причетним до формування мовленнєвої політики держави. Можливо тому сьогодні в ньому й спостерігається такий шарварок, що з уживанням української мови доходить до шаржування. Гірко на серці від того. Скільки ж іще будемо стояти на роздоріжжі й прикриватися віртуальною любов’ю до України, як шатами?

Натомість у європейських країнах ревнителі чистоти рідної мови давно б’ють на сполох. Кажуть, що в одній з них уже навіть мають закон, згідно з яким дикторів, коментаторів та й державних достойників можуть притягти до відповідальності за невмотивоване надмірне використання іншомовних слів. А щодо спотворення, паплюження рідного слова, то про це не може бути й мови.

Адже здавна вважається, що знання мови народу, серед якого ти живеш, ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного.

Ми, як кажуть, уже приїхали. Особливо гостро це відчув у Міжнародний день рідної мови, коли з трибуни Верховної Ради почув від одного з депутатів про те, що закон був прийнятий “сто двадцатьму голосами” (треба– “стадвадцятьма або ста двадцятьома голосами”). Зауважимо, мова депутатів – це окрема приголомшлива тема для філологічних досліджень. А з числівниками –

просто біда. Їхнє поневіряння почалося у стінах найвищого законодавчого органу, а через ефір спотворені форми і порядкових, і кількісних числівників розлетілися по всій Україні. Власним вухам не повірив, коли з уст учительки української мови й літератури однієї з київських шкіл почув: “двохтисячно п’ятий рік”. Смішно? Та ні. Бо хто-хто, а вона достеменно повинна знати й учнів правильно вчити: у складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово. Отже, треба говорити: дві тисячі п’ятого року.

Оскільки в українському телевізійному і радіопросторі багато чого дозволено з недозволеного, що стосується українського словотворення, то й журналісти вирішили не відставати від депутатів. За принципом: ви–нам, ми–вам. Із-поміж поширених нині помилок, які кочують з програми в програму, –неправильне відмінювання складних числівників з назвами десятків (п’ятидесяти, шестидесятьма, (на) восьмидесятьох), хоча на відміну від російської, в українській мові назви десятків у першій частині не змінюються: п’ятдесяти, шістдесятьма (шістдесятьома), (на) вісімдесяти (вісімдесятьох). Спостереження показують, що усному слову на телебаченні й радіо приділяють мало уваги або зовсім не приділяють. Тому й картина вимальовується тривожна, якщо не катастрофічна. Від неправильно сказаного в ефірі журналістами “однОго разу”, “ранкОм”, “перекриття”, “зобов’язАнь” до “сто двадцатьму голосами”, мовленого народним депутатом, – чи не є це одним із чинників поглиблення девальвації поняття “рідна мова”? В обох випадках причина помилок зводиться до: зниження самовимогливості носіїв мови, самозаспокоєння, самовдоволеності (уже працюю в ефірі!) і – що найголовніше – браку бажання вдосконалювати свої знання, викорінювати огріхи, що, як осот,проростають на словесному чорноземі, у мовному вжитку. Без чого, власне, не існує культури мови.