1. 2 Концептуальні підходи до типологізації політичної еліти

У науковій літературі є чимало типологій політичних еліт, в основі яких є найрізноманітніші .ознаки та дослідницькі підходи. За способом формування еліт виділяються "відкриті" та "закриті" еліти.

Відкрита еліта. Вона допускає спонтанний приплив нових членів, піддаючи при цьому остракізмові (засу­дженню) порушення встановлених правил. Вирішальним критерієм підбору є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популяр­ність (спосіб підбору конкурсний). Посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід обіймати відповідно до особистих якостей — моральних, професій­них тощо). Вагоме значення має громадська думка. Від­крита еліта формується за такими принципами:

- економі­чна вагомість;

- політичний статус;

- популярність;

- професіо­налізм у своїй сфері діяльності;

- підтримання власного ав­торитету;

- увага до суспільної думки.

Закрита еліта. Характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки:

- члени еліти не піддаються остракізмові за порушення ди­сципліни;

- головне в підборі — відданість вождеві з ура­хуванням особистих якостей;

- спосіб підбору — кадрова політика партії та влади;

- заперечує спонтанність формування;

- посадова вимога — точне вико­нання директив керівництва;

- ігнорує громадську думку.

У західній політології еліту поділяють:

- за особисти­ми якостями — на статичну і виконавчу;

- за типом впли­ву — на професійну і групову;

- залежно від форми правління — на традиційну, внутрішню і зовнішню;

- за сти­лем правління — демократичну, ліберальну, авторитарну [11, 56].

Н. Мак'явеллі, а вслід за ним й В. Парето, поділяли еліту залежно від фор­ми здійснення влади - на прихильників відкритого насильства і тих, хто віддає перевагу гнучким методам. О. Конт вважав, що зі зміною типу суспільства, змінюється й тип еліти: еліта священиків, чаклунів, учених.

За способом приходу до влади еліти поділяються на легітимні та нелегітимні. Легітимними є еліти, які отримали владу при добровільній підтримці мас, а нелегітимними - ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства.

За ідеологічними цінностями еліти бувають:

1. авторитарні;

2. тоталі­тарні;

3. демократичні;

4. ліберальні.

За видами політичної діяльності еліти поділяються на:

1. державну (адміністративну, депутатську);

2. муніципальну;

3. партійну;

4. еліту громадських організацій.

За основними сферами життє­діяльності суспільства виділяються:

1. політична економічна;

2. соціальна, культурна;

3. релігійна еліти.

Як перший критерій типізації еліт, розглянемо джерела та способи її формування. Наприклад, якщо пріоритетним шляхом належності до еліти є багатство, то вона має плутократичний (від грец. pluyos - багатство та kratos - влада) характер; якщо нехтування моральними нормами, то макіавелістський характер тощо [27, 43].

Головним знаряддям, з допомогою якого еліта досягає своєї мети є держава, у якій основні посади обіймають представники еліти (правляча еліта).

Правляча еліта — це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів.

Якщо розглядати еліту в площині структури влади, то вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск.

Правляча еліта складається з трьох взаємопов'язаних елементів:

1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних функцій. Її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, співвідношенням політичних сил у державі, формою політичного устрою, наявністю й гостротою полі­тичних конфліктів. Політична еліта володіє непересічни­ми психологічними, соціальними й політичними якостя­ми, бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

2. Бюрократична еліта охоплює представників управ­лінського апарату. Вони мають владні повноваження, впливають на виконання важливих державних функцій.

3. Комунікаційна та ідеологічна еліта — представ­ники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації [6, 49].

Розрізняють також вищу еліту, яка приймає або безпосередньо впливає на прийняття загальнодержавних рішень, і середню еліту, яка складається з інтелектуалів, службовців, учених, менеджерів тощо. Складовою частиною політичної еліти є адміністративна, до якої належать службовці-управлінці.

Другим критерієм типологізації еліт є зміст функцій та цілей їх діяльності.

У зв’язку з цим виділяються контреліта і квазіеліта. Контреліта - це владні групи, які існують у складі діючої еліти або паралельно з нею й протидіють їй. Тлумачення терміна ”квазіеліта” (іноді її ще називають псевдоеліта) важке. Що є визначальними характеристиками квазіеліти? Це, перш за все, сакралізація, тобто, наділення явищ, людей ”священним” змістом, впровадження у суспільну свідомість низки потрібних постулатів. Для громадян таке обожнення влади обертається насадженням духу недовіри, страху, доносу, а водночас сліпою вірою в мудрість можновладців. Іншою характерною рисою квазіеліти є подвійність її свідомості. Свідчення тому - подвійні стандарти, які передбачають, що думати можна одне, а говорити інше (наприклад, окупація радянськими військами Афганістану, яку іменували ”наданням інтернаціональної допомоги”). Наслідком подвійної свідомості і маневрів квазіеліти є виникнення подвійної істини - однієї для всього світу, а іншої - для самої квазіеліти.

Підкреслимо, що квазіеліта - це соціальне, колективне явище. Для здійснення переходу до іншої, не ілюзорної, а реальної соціальної конструкції, необхідне не тільки нове духовне формування народу, а й становлення істинної еліти [20, 75].

У формуванні політичної еліти велике значення мають системи її рекрутування. Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємницька). В чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій - для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.

У світовій політичній практиці є дві основні системи формування політичних еліт: антрепренерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна)

Системи формування політичних еліт

Антрепренерська система

Система гільдій

Позитивні риси - відкритість, широкі можливості для представників будь-яких суспільних груп претендувати на входження в еліту; - невелика кількість формальних вимог до кандидатів; - висока конкуренція відбору, гострота суперництва за зайняття керівних посад; - першочергова значимість особистих рис, індивідуальної активності, вміння знайти підтримку широкої аудиторії Негативні риси: - ця система тягне за собою великий ризик і непрофесіоналізм у політиці; - порівняно низька передбачуваність у політиці; - схильність лідерів до надмірного захоплений зовнішнім ефектом та популізмом.

Позитивні риси - урівноваженість і виваженість політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті; - достатньо висока передбачуваність політики; - мала ймовірність внутрішніх конфлік­тів. Негативні риси: - яскраво виражена тенденція до бюрокра­тизації, організаційної рутини і догматизму; - система гільдій культивує масовий конформізм; - без доповнення конкурентними меха­нізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти, її відриву від народу і перетворення у привілейо­вану касту.

Ці обидві системи мають як позитивні, так і негативні риси. Антрепренерська відкрита для молодих лідерів і інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, непередбаченості в політиці. Система гільдій характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбаченістю, проте, схильна до бюрократизації, консерватизму, приводить до перетворення в замкнуту касту.

Отже, людське співтовариство є неоднорідним і люди відрізняються фізично, морально, інтелектуально. Еліта, місія якої на початку ХХІ ст. дедалі більш окреслюється не у протиставленні себе народу, а у приведенні до спільного знаменника окремих індивідуальних воль, які самостверджують себе в усій їхній різноманітності, формує лідерство й безпосередньо спирається на такий ешелон влади, як бюрократія [27, 54].

К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту:

● на основі крові;

● на основі приватної власності;

● на основі інтелектуальної продуктивності.

На його по­гляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспі­льства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального.

О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта тради­ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер­жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців [11, 67].

В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме­тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада­ють корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснова­ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо [20, 83].

Отже, виходячи з того, яку типологію має політична еліта, те можна говорити про її діяльність. Якщо це авторитарна чи тоталітарна, тоді слід уявляти еліти, яка дуже потужна та дієва у своїх цілях. Якщо, наприклад, еліта державна або еліта громадських організацій чи муніципальна, то в першому випадку слід говорити про еліту, яка діє на користь держави, а в другому – еліта, яка захищає інтереси певного кола людей. Тому щодо діяльності політичної еліти потрібно застосовувати таке розмежування і тоді одразу стане зрозумілим, як діє еліта і на що вона націлена.

Розділ II Сучасна політична еліта України. Її місце та роль в державі