4.Кардиналістський та ординалістських підходи до вимірювання корисності

Кардиналістський підхід.

На ринку товарів послуг перед споживачем постає проблема вибору економічного блага. Основними факторами споживацького вибору споживацькі переваги, ціни на това

ри та дохід споживача. Кардиналістський підхід виражає залежність кількості спожитих одиниць товару та рівня задоволення споживача.

Функція корисності -- залежність обсягів спожитих товарів та послуг від рівня корисності:

U=f(Qx1, Qx2,...Qxn), де: U - корисність загальна; Q – обсяги відповідних споживчих товарів.

Двома основними показниками кардиналістського підходу до аналізу корисності є : 1)загальна корисність (ТU) -- це сумарна величина задоволення споживання конкретної кількості товару Q; 2) гранична корисність (MU) -- це зміна загальної корисності внаслідок споживання додаткової одиниці блага, тобто додаткове задоволення споживання кожної останньої (додаткової) одиниці товару.

Властивість загальної корисності (ТU): змінюється не пропорційно кількості одиниць спожитого блага. В міру збільшення споживання блага (ТU) зростає усе повільніше, досягає максимуму (відбувається насичення потреби), потім зменшується. Властивість граничної корисності ( MU): має тенденцію дод зниження (при ТU= max, MU=0).

У властивостях ТU, MU знаходить прояв дії "Закон спадної граничної корисності" -- при споживанні кожної наступної одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Даний закон отримав назву першого закону Госена (від німецького вченого Г.Госена).

Недоліки кардиналістського підходу: проблема виміру корисності на практиці, тому, що корисність -- поняття суб'єктивне.

Ординалістський підхід.

Ординалістський підхід виражає порядкову залежність спожитих одиниць товару, тобто споживач може визначити лише послідовність, в якій обирав би блага для задоволення своїх потреб. Ординалістський підхід основується на споживацькому виборі. Цей вибір грунтується на другому законі Госена: корисність, отримувана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання якого-небудь блага, однакова незалежна від того, на яке саме благо вона витрачена. Щоб отримати максимальне задоволення від придбаних благ, раціональний споживач повинен керуватися правилом максимізації корисності: розподіляти свій грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожний куплений товар, приносила однакову додаткову (граничну) корисність. Суть споживацького вибору полягає в тому, що споживач здатен оцінювати корисність певного набору благ, ранжувати їх в порядку, що принесе йому найбільшу корисність. Основні припущення споживацького вибору (аксіоми уподобань):

1) аксіома порівнянності — людина спроможна з двох наборів благ вибрати привабливіший для себе (або кращим є набір А, або набір Б, або вони рівнобайдужі);

2) аксіома транзитивності — людина спроможна встановити порядок своїх переваг (якщо набір А кращий за Б, а набір Б кращий за В, то А кращий за В);

3) аксіома недосяжності насичення — за інших однакових умов споживач завжди надає перевагу більшій кількості блага над меншою його кількістю. (Під цю аксіому не підходять антиблага, які мають негативну корисність, оскільки знижують рівень добробуту даного споживача. Так, забруднення повітря, шум знижують рівень корисності споживачів).

Функція корисності -- залежність обсягів спожитих наборів благ від рівня корисності:

U=f(Qx1, Qx2,...Qxn), де: U - корисність "усереднена"; Q – набори відповідних споживчих благ.

Аналіз поведінки споживача використовує криві і карту байдужості. Крива байдужості показує усі можливі комбінації двох благ Х та Y з одного наберу, які забезпечують споживачеві однаковий рівень задоволення потреб (однаковий рівень корисності) /див. ис./. Сукупність кривих байдужості, кожна з яких відповідає певному рівневі корисності (U1, U2, …) називають картою кривих байдужості /див. рис./. Властивості кривих байдужості: 1) криві байдужості не перетинаються; 2) криві байдужості є спадними, тобто мають від’ємний нахил. Це пояснюється тим, що залишаючись на одному рівні загальної корисності споживач, задля отримання одиниці товару Y, змушений буде пожертвувати певною кількістю товару Х; 3) криві байдужості є увігнутими до початку координат. Увігнута форма кривих пояснюється спадною граничною нормою заміщення одного товару іншим; 4) що далі від початку координат розташована крива байдужості, то вищому рівневі загальної корисності вона відповідає.