- •1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
- •2. Зв'язок мовознавства з гуманітарними науками
- •3. Зв'язок мовознавства з природничими науками
- •4. Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу
- •5. «Синхронія і діахронія»
- •6. «Мова і мовлення»
- •7. Закономірності розвитку мов (дивергенція і конвергенція)
- •8 «Мова і мислення»
- •9 «Порівняльно-історичне мовознавство»
- •10. Словянські мови
- •11. Індоєвропейська родина мов (слов’янська, германська, романська групи)
- •12. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез.
- •13. Генеалогічна класифікація мов
- •14. Типологічна класифікація мов.Мови флективні,аглютинативні,кореневі,інкорпоруючі
- •15. Типологічне і зіставне мовознавство
- •16. Критерії типологізації мов.
- •17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу.
- •19. Мовна політика
- •20. Мова як особлива знакова система.
- •21.Синтетичні та аналітичні засоби вираження мовних значень
- •22. Система і структура мови
- •23. Звукова будова мови
- •24. Аспекти вивчення звукової будови мови
- •25. Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.
- •26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків
- •27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків
- •28. Фонема та її функції
- •29. Фонема і її алофони
- •30. Виділення фонеми представниками Московської та Ленінградської (Петербурзької) шкіл.
- •31. Супрасегментні звукові явища. Компоненти інтонації
- •32 «Наголос. Типологія наголосу»
- •33.Зміни звуків у потоці мовлення
- •34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)
- •35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи
- •36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)
- •37. Граматичне значення, граматична форма, граматичний спосіб
- •38. Граматичне значення. Граматична категорія. Лексична і граматична семантика у мові
- •39. Граматичний спосіб. Внутрішня флексія, зміна наголосу, редуплікація, суплетивізм, афіксація, циркумфіксація.
- •40. Синтагматичний і парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ
- •41. Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення. Основні функції слова.
- •42. Лексема та її алолекси
- •43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне»
- •44.Лексичне і граматичне значення слова
- •47. Предикативність і модальність як основні ознаки речення.
- •48. Речення і словосполучення.
- •49. Граматичне та актуальне членування речення. «Дане» і «нове».Тема і рема.
- •50. Синтаксичні зв’язки та їх найважливіші типи
- •51. Частини мови. Принципи їх виділення
- •52. Фразеологічна підсистема мовної системи
- •53. Морфонологічна підсистема мовної системи
- •54. Письмо у його відношенні до усної форми мови. Основні етапи розвитку мови. Типи письма в сучаному світі.
- •55. Алфавіт. Графіка. Орфографія.
- •56. Принципи орфографії
- •57. Виникнення основних алфавітів.
- •58. Шляхи збагачення лексики
- •59. Типи запозичень. Транскрипція та транслітерація
- •60. Чинники мовного розвитку
- •61 «Мовні контакти. Типи запозичень»
56. Принципи орфографії
Орфографія – система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; - це розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання
Орфографія ґрунтується на певних принципах, які визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі 2 чи більше написань. На їх основі установлюють орфографічні правила.
Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів у тій чи іншій національній орфографії, говорять про основний принцип цієї орфографічної системи загалом.
Існує 4 принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний
1) фонетичний: слова пишуться так, як вимовляються
В укр.м пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, схопити) + слова гарячий(пор. горіти), чорний(пор. черниця), чеський(пор. чех), серце(пор. сердечний)
В рос.м префікси на –з(-с) (разыграть, безвольный, беззубый, развесить, вознаграждение, чрезвычайный, але расписать, бессилие, восхищаться); голосні в суфіксах після шиплячих під наголосом (снежок, крючок)
-білоруська, сербська, хорватська орфографії
Онтологічно він є першим для всіх мов
морфологічний: однакове написання однієї і тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції
В укр.м боротьба, сміється, братський, пісня, агентство – однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову
Для рос.м - основний принцип; слова, що закінчуються на приголосний, як, наприклад лад, род, друг, дуб (вимовляються [лат, рот, друк, дуп]), префікс с- (сбить, сделать, сговор) вимовляється як з-; буквосполучення стн, стл, зон, рдц у коренях слів типу счастливы, поздно, сердце тощо
Українська орфографія ґрунтується на фонетичному та морфологічному принципах
історико-традиційний: зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили
свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писались колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні цого морфемній структурі
До традиційних написань в укр.м належать написання я,ю,є,ї,щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо
Значно більше традиційних написань в рос.м: написання и після твердих шиплячих(жизнь, шир, цирк), м’якого знака після твердих шиплячих у іменниках ІІІ відміни й у формах 2 особи однини і множини наказового способу дієслів (рожь, мышь, пишешь, ешь, режьте), закінчень –ого, -его в Р.в. однини прикметників, порядкових числівників та деяких займенників чоловічого та середнього роду (доброго, пятого, его, моего).
Дуже багато традиційних написань у франц.м, а для англ..м іст-трад принцип є основним. Слова “knight”лицар і ‘’night”ніч вимовляються однаково, однак пишуться по-різному, і саме так, як вимовлялися і писалися в ХІVст. Однак рекорд за історико-традиційними написаннями утримує ірландська мова, де розбіжності між вимовою і написанням надзвичайно великі
Ідеографічний, або символічний, принцип (його ще називають диференційними
Написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань.
В укр.м слова компанія і кампанія – різні значення; за цим принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших значеннях), органа (частина організму) і органу (установа), оригінала (дивак) і оригіналу (першоджерело). Цим принципом також обґрунтовується різне написання прийменника з іменником і омонімічних прислівників (до дому і додому, на зустріч і назустріч, з боку і збоку), написання малої букви в загальних назвах і великої у власних (віра і Віра, любов і Любов, орел і місто Орел), а також написання займенників ви і Ви
В рос.м – написання слів ожёг (дієслово) й ожог (іменник), плач (наказова форма дієслова0 і плач (іменник)
В нім.м на цьому принципі ґрунтується написання з великої букви всіх іменників (пор.: leben «жити» і das Leben «життя», gut «добрий» і das Gut «маєток, товар»
Деякі вчені як окремий принцип виділяють написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила орфографії, тобто ті випадки, які ґрунтуються на практичній транскрипції і транслітерації: фойє, рос. Йод, йогурт, майор, батальйон…
Орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення