Зміст

Методичні вказівки до виконання
СПРС № 1. Культура мовлення під час дискусії . . . . . . . . .	4
СПРС № 2. Майстерність публічного виступу . . . . . . . . . . .	9
СПРС № 3. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	18
СПРС № 4. Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні . .	22
СПРС № 5. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону . . .	25
СПРС № 6. Типи термінологічних словників . . . . . . . . . . . .	36
СПРС № 7. Складноскорочені слова, абревіатури та гра-фічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	37
СПРС № 8. Числівники в діловому мовленні . . . . . . . . . . . .	40
СПРС № 9. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	44
СПРС № 10. Оформлення довідково-інформаційних доку-ментів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	47
СПРС № 11. Особливості укладання розпорядчих та орга-нізаційних документів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	56

Методичні вказівки до виконання самостійної позааудиторної роботи студентів №1

Тема. Культура мовлення під час дискусії.

План

1. Поняття про дискусію.

2. Форми та технологічні схеми проведення дискусії.

3. Культура мовлення під час дискусії.

Теоретичні відомості

1. Поняття про дискусію.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів.

Темами дискусійних обговорень можуть бути виробничі, економічні чи соціальні проблеми, наприклад перспективи розвитку організації, проблеми зростання прибутковості й рентабельності тощо.

Особливість дискусії полягає в наявності різних, часто взаємовиключних позицій щодо вирішення проблеми, тобто за формою вона є емоційно напруженою розмовою. Одночасно дискусії властивий дух взаємного зацікавлення, співпраці, який поєднується з духом суперництва.

Дискусія дає змогу відшліфувати аргументи, де­монструє їх вагомість або оголює всю нестійкість сло­весних конструкцій. У процесі обговорення зіштовху­ються, випробовуються різні думки, зміцнюється одна і відкидається інша позиція. У дискусії повніше розкри­вається особистість, виявляються її ділові й моральні якості. Знання, отримані внаслідок зіткнення і бороть­би протилежних точок зору, набувають міцності, якої важко досягти в інший спосіб. Будучи апробованими на практиці, вони перетворюються на переконання, реалі­зуються в діях.

2. Форми та технологічні схеми проведення дискусії.

Дискусія може бути запланованою і спонтанною. Проведення запланованих дискусій дає змогу ініціатору підготува­тися до неї, обґрунтувати свою позицію, продумати сис­тему доказів і порядок їх оприлюднення тощо. Однак не варто недооцінювати і спонтанні дискусії, які нерідко ви­никають як наслідок назрілих, але не помічених керів­ництвом організації, проблем.

Організація дискусії передбачає три етапи:

1. підготовчий,

2. ос­новний

3. заключний.

На першому етапі доцільно сформулю­вати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учас­ників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили обличчя одне одного й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які було вине­сено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і ре­зультати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не варто самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх з повагою й однаково, не засуджувати будь-кого з учас­ників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок «пам’ятайте про регламент», «дотримуйтеся правил дискусії», «будьте цивілізовані» не знімуть загострен­ня пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не треба зловживати такими висловами.

Проте до поведінки учасників дискусії також є певні вимо­ги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обра­ної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-дру­ге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не потрібно пере­творювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Щоб вас сприйняли слухачі, треба:

• бути доброзичливим і відвертим;

• не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;

• залишатися діловитим, не ображаючи при цьому інших;

• не дозволяти собі ставитися зверхньо як до присутніх, так і до опонентів; подібна поведінка викликає антипатію;

• демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роз­думів учасників, переривати її не варто, бо, можливо, вона до­поможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спе­ціалісту з числа учасників. Він проаналізує повноту й глибину роз­криття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії буде залучено й інших учасників. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що на­чебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе пев­ний висновок.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, звичайно, інтерес до обговорення змен­шується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення на­дається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Про результативність дискусії можна говорити, коли в учас­ників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питан­ня або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дис­кусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв «ефект переконання». Він виявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. «Нульовий ефект» дискусії буває тоді, коли погля­ди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та браком підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформують­ся погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати під час організації, то це означає дію «ефекту бумеранга», тобто нега­тивний результат дискусії.