Методичні розробки лекцій

одного боку створюючи умови для повноїреалізаціїправа громадян на працю, а з іншого— не допускаючитого, щобробота зашкодила їх здоров'ю.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей для неповнолітніх, встановлені в залежності від віку і статі і наведені у таблиці 1.

Таблиця 1 Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми

	Календарний	Граничні норми маси вантажу, кг
	вік, років
		Короткочасна робота		Тривала робота
		юнаки	дівчата	юнаки	дівчата
	14	5	2,5	-	-
	15	12	6	8,4	4,2
	16	14	7	11,2	5,6
	17	16	8	12,6	6,3

На виконання Закону України «Про охорону праці» та постанови КМУ від 27.01.93 № 64 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» Наказом МОЗ України від 10.12.93 № 241 затверджені Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками.(погоджені Головою державного комітету України по нагляду за Охороною Праці, міністром праці, заступником голови Федерації профспілок України).

Таблиця 1 Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками

	Характер робіт		Гранично допустима вага вантажу. кг
	Підіймання і переміщення вантажів	при	10
	чергуванні з іншою роботою до 2 разів на добу)
	Підіймання і переміщення вантажів постійно		7
	протягом робочої зміни
	Сумарна вага вантажу, який переміщується
	протягом кожної години робочої зміни, не
	повинна перевищувати:
	з робочої поверхні		350
	з підлоги		175

Відповідно до ст. 178 КЗпПУ вагітні жінки згідно з медичним висновком повинні бути переведені на легку роботу, яка б виключила вплив несприятливих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Вагітні жінки та жінки, які мають дітей віком до трьох років, не залучаються до робіт у вихідні дні, нічний час, до надурочних робіт, забороняється направляти таких жінок у відрядження.

21

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Закон України «Про охорону праці» (ст. 44) передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність Адміністративна відповідальність Матеріальна відповідальність Кримінальна відповідальність

Основні положення державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Соціальне страхування являє собою систему прав і гарантій, що спрямовані на матеріальну підтримку громадян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втрати ними з незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок, безробіття, досягнення пенсійного віку тощо) заробітку, а також здійснення заходів, пов'язаних з охороною здоров'я застрахованих осіб. Соціальне страхування є важливим фактором соціального захисту населення.

На завершення слід особливо виділити, що положення Закону України «Про охорону праці», нормативні акти чинного законодавства України з питань охорони праці регламентують зазначені питання в усіх галузях народного господарства незалежно від форм власності. На ґрунті цих положень розроблені та затверджені МОЗ України при погоджені з Головою державного комітету України по нагляду за Охороною праці, нормативні документи з питань ОП для медичної галузі.

22

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ»

“Затверджено”

на засіданні кафедри медичної інформатики і медичної та біологічної фізики

_________________

_________________

“___”_______________ 2012 р.

протокол № ______

Завідувач кафедри

проф. _____________ Іщейкіна Ю. О.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІ КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

“ Забезпечення безпеки життєдіяльності людини”

Полтава – 2012

23

Структура лекції
ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ЯК МЕДИКО-БІОЛОГІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА
КАТЕГОРІЯ..........................................................................................................	25
ЗДОРОВ’Я І ПАТОЛОГІЯ. ВАЛЕОЛОГІЯ ТА САНОЛОГІЯ.......................	29
ПОКАЗНИКИ ЗДОРОВ’Я ..................................................................................	31
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ.........................	33
ПОНЯТТЯ ПРО СПОСІБ ЖИТТЯ. ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ У СУЧАСНИХ
УМОВАХ...............................................................................................................	33
ОЗДОРОВЧІ ТРАДИЦІЙНІ ТА НЕТРАДИЦІЙНІ СИСТЕМИ. МЕТОДИ
ОЗДОРОВЛЕННЯ. СПОСОБИ ЗАГАРТУВАННЯ ОРГАНІЗМУ.................	34
МЕХАНІЗМ ШКІДЛИВОГО ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
АЛКОГОЛЮ, ТЮТЮНОПАЛІННЯ І НАРКОТИКІВ. МЕТОДИ
БОРОТЬБИ ЗІ ШКІДЛИВИМИ ЗВИЧКАМИ................................................	37

24

Здоров’я людини як медико-біологічна та соціальна категорія

Протягом багатовікової історії людства на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров’я завжди приділялася велика увага.

Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров’я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.

Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільства, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей є важливим завданням дисципліни “Безпека життєдіяльності”.

Здоров’я людей належить до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства в цілому.

Поняття “здоров’я” належить до числа складних медико-філософських уявлень. Нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямом, структурою та змістом визначень поняття “здоров’я”. Т.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень сутності здоров’я людини, але і він є далеко не повним.

Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я

записано: “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і

25

вміщує, насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми.

Виділяють три складові здоров’я:

1.біологічна – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

2.соціальна – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності відношення людського індивіду до світу;

3.психологічна – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).

Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і

функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я.

На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються; здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі.

Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її

26

“обростання” суспільними відносинами, включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу.

Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В., Канеп, Г.І., Цареградцев і Б.І. Ольшанський: “Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки, продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу”.

Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.

Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів (розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).

Здоров’я часто розглядається як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу і розробила класифікацію хвороб, в яку включено тисячі найменувань і описів механізмів, їх розвитку, клінічних проявів, лікування і прогнозів кожної з цих хвороб.

Підводячи підсумки вищесказаного, здоров’я можна охарактеризувати такими ознаками:

27

нормальна функція організму на всіх рівнях його організації – органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно-корисній праці;

динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі;

відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Констатують наступні аспекти здоров’я:

Духовний – забезпечує високий і гармонійний рівень психічного розвитку особистості з усвідомленням свого призначення у реальному світі, можливістю планувати і вирішувати поставлені життєві завданні.

Фізичний – обумовлює рівень фізичного розвитку, опірність організму до збудників захворювань, наявність чи відсутність хронічного захворювання, відповідність морфофункціональним показникам.

28

Психічний – вказує на наявність захворюваності на психічні хвороби, частоту виникнення невротичних станів і психопатій, психологічний мікроклімат.

Соціальний – включає демографічну ситуацію, стан навколишнього середовища, спосіб життя, рівень медичної допомоги, соціально-гігієнічні показники.

У світі сучасних наукових уявлень здоров’я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.

Здоров’я і патологія. Валеологія та санологія

Валеологія – це наука, що вивчає закономірності розвитку, зміцнення, збереження та відновлення здоров’я людини.

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я людини, його механізми. Об’єктом науки є предмет, на який спрямована її активність. У медицині об’єктом є хвороба людини та середовище, в якому проходить життєдіяльність індивіда. Здорова людина не потрапляє у поле зору лікаря.

Тому головним об’єктом валеології є здорова людина.

Здоров’я та хвороба – основні категорії наукового пізнання в медицині. Так як це пов’язано з людиною, що проживає в суспільстві, то ці категорії мають медико-соціальний характер, тобто здоров’я і хвороба — соціальнодетермінований стан людини. Але вони мають чітку основу, тому що природа людини біологічна, а суть соціальна (людина не може розвиватися поза соціумом). Усі свої потреби вона реалізує через функції фізіологічних систем і все соціальне не реалізується без біологічного (наприклад, мислення базується на рефлекторній діяльності головного мозку).

Таким чином, біологічна природа людини реалізує її соціальну суть.

29

Хвороба – це патологічний процес. Хвора людина втрачає активну самостійність у реалізації своєї життєвої установки, втрачає оптимальний зв’язок із середовищем і оточуючим її соціумом. Хвороба є пріоритетом медицини, її теоретичної та практичної сторони.

Спосіб життя – соціальна категорія, яка містить якість, уклад і стиль життя. За визначенням ВООЗ, спосіб життя – це спосіб існування, заснований на взаємодії між умовами життя й конкретною поведінкою індивіда. Таким чином, “здорова” модель поведінки індивіда для даних умов зменшує ризик виникнення захворювань. Спосіб життя формується суспільством або групою, в якій живе індивід.

Якість життя визначає ступінь соціальної і духовної свободи індивіда в широкому значенні слова. Це такі умови, як освіта, середній дохід, забезпеченість житлом, наявність побутової техніки, автотранспорту та ін.

Формування здоров’я – комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію відновлення, росту і розвитку підростаючого покоління.

Збереження здоров’я – комплекс заходів щодо підтримки, зміцнення й відновлення здоров’я індивідуума.

Уперше спробу сформувати сучасне уявлення про стан здоров’я та механізми здоров’я зробили в 60-х роках ХХ-го століття патологи С.М. Павленко і С.Ф. Олійник. Вони обґрунтували напрямок, який отримав назву санологія.

Санологія – загальне вчення про протидію організму хворобі, в основі якого лежить саногенез. Саногенез – це фізіологічні механізми, що забезпечують формування й збереження здоров’я особистості. Це гомеостатичні, адаптаційні, регенераторні механізми, вони реалізуються як у здоровому, так і у хворому організмі.

30