«Історія української культури».

Змістовний модуль № 1. Культура України від найдавніших часів до початку ХІV ст..

Тема № 1.

Культура доби палеоліту на території України.

План.

1. Вступ. Поняття, структура, форми і функції культури

2. Синкретизм первісної культури. Диференціація соціальних взаємин (сім’я, рід, плем’я).

3. Первісне мистецтво як спосіб осмислення світу.

4. Джерела вивчення культури стародавніх слов'ян.

1. Вступ. Поняття, структура, форми і функції культури

Студент повинен зазначити, що культура - це могутня, глобальна, соціально-вмотивована система, яка має свою внутрішню логіку.

В центрі культури завжди була людина. Саме культура стала головною характеристикою людини, способом та сенсом її життя. За межами культури існувати не можна.

Слово культура (лат. – обробіток, вирощування, догляд). Первісно це стосувалось землеробської праці. У переносному значенні культура – це догляд, поліпшення, ушляхетнення духовних нахилів та здібностей людини; відповідно існує культура тіла, душі і духовна культура (у цьому розумінні Цицерон говорить уже про cltiura animi) – культура душі.

Отже, культура це сукупність матеріальних та духовних цінностей, які відображають активно-творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку суспільства.

Специфіка культури як якісної характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та внутрішнього) – у тому, що вона свідчить, якою мірою людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою.

Культура- це єдина соціальна міра, що демонструє, якою мірою людина стала людиною. Отже, культура- це якісна характеристика розвитку суспільства.

Американський філософ Мемфорд вважав, що культурна робота була для розвитку людини важливішою, ніж фізична праця. Важливіше, ніж обробіток землі, було створення тотемних стовбів, молитовних дощечок, ритуальних танців та пісень.

Під культурою, на противагу «натурі», розуміють те, що створене людиною, штучне. У найширшому розумінні культура є протилежністю природі, тобто вона є сукупністю результатів людської діяльності.

Культура - це система життєвих сенсів суб’єкта (особи, групи, спільноти), що реалізуються у засобах та результатах його діяльності. Відповідаючи на це питання, студентам необхідно розкрити особливості культури як складного суспільного феномену, що відіграє важливу роль у життєдіяльності людини (впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства, так і окремої людини). Розкриваючи це питання, студенти повинні розмежувати поняття матеріальна та духовна культура, наголосивши на тому, що до матеріальної відносять сукупність матеріальних благ, засоби їх виробництва. Духовна культура включає сукупність усіх знань, всі форми суспільної свідомості (філософію, науку, мораль, право, мистецтво).

Продукти духовної культури завжди виражені в матеріальній формі. Слід зазначити, що корені культури йдуть вглиб віків і пов’язані з походженням людини.

Матеріальна і духовна культура.

До матеріальної відносять сукупність матеріальних благ, засоби їх виробництва. Духовна культура це сукупність всіх знань, наук (знання людини), мораль, право, мови (як система знаків), мистецтво(музика, танець). Але продукти духовної культури завжди виражені в матеріальній формі.

Функції культури:

• комунікативна (допомагає в спілкуванні між людьми);

• світоглядна (розширює кругозір людини);

• нормативна (культура це завжди система певних норм);

• інформаційна (культура несе інформацію);

• пізнавальна (через культуру людина пізнає світ);

• гуманістична (культура робить людину «людяною» - добрим до навколишнього світу);

• адаптаційною (адаптує людину до середовища, пристосовує її);

• виховна;

• людино-творча;

• ціннісна (аксіологічна).

Культура – головна характеристика людини, спосіб і смисл її життя. За допомогою культури людина створює себе. За межами культури людина існувати не може. Слово «культура» з латинської означає обробка, вирощування, тому воно спочатку стосувалося землеробства. Культура це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображають активну творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку людства.

Артефакти – це продукти і наслідки людської діяльності, штучно створені людиною, предмети і явища, виготовлені нею речі, предмети, народжені нею думки, ідеї.

Концепція розвитку культури були розроблені такими вченими як Джамбаттіста Віко, Іоган Герде, Арнольд Тоінбі, Освальд Шпенглер, Люіс Морган.

Дж. Віко (1668-1740) - основоположник концепції циклічного розвитку культури. На його думку кожен народ проходить цикл в своєму розвитку, і цей цикл включає три епохи:

• дитинство (при власті жерців);

• юність (формування держави);

• зрілість (відносини базуються на розумінні обов’язків кожної сторони).

• Американський вчений Люіс Морган представляє еволюційну теорію культури. Її суть в принципі єдності людського роду і спорідненості потреб всіх людей різних народів у формуванні культури. Арнольд Тоінбі (циклічна концепція розвитку культури) виділив такі стадії розвитку культури: - виникнення, - зростання, - надлом, - розпад і загибель. Механізмом розвитку, на його думку, це своєрідна модель «виклик - відповідь», коли зовнішні чинники несприятливо впливають на людину і її майбутнє залежить від можливості протистояти їм.

Антропологічна концепція (представник француз Клод Леві Стросс, американець А. Кербер. Суть її – розвиток культури пов'язаний з потребами, первинним – продовження роду ,їжа, одяг; і вторинним – виготовлення і удосконалення знарядь праці).

Революційно-демократична теорія К. Маркс, Фрідріх Енгельс. Суть її – культурний розвиток залежить від матеріальної діяльності людей, спрямованої на забезпечення людини матеріальними благами.

Освальд Шпенглер виділив 8 видів культур:

1. Єгипетська

2. Індійська

3. Вавілонська

4. Китайська

5. Греко-римська

6. Візантійсько-арабська

7. Западно-европейська

8. Культура майя.

За Шпенглером, кожна культура існує 100 років, потім вироджується в цивілізацію («бездушний інтелект»).

Є такі типи культурної динаміки:

- лінійна (всі культури поступово проходять по одному шляху розвитку; - циклічний, кожна культура має свій цикл від народження до загибелі; - інверсійний, коли розвиток йде за типом маятника – від одного полюса до іншого і навпаки).

Культура є і середовищем існування знаків. Знак – це предмет (явище) яке виступає носієм інформації. Оброблені людиною в процесі діяльності речі, предмети стають знаками, за допомогою яких чоловік може досліджувати далі середовище (простір) навколо себе. Знаки є носіями певної інформації. Системи знаків досліджує наука СЕМІОТИКА (від слова СЕМА «ЗНАК»). Знаковою системою є приклад, мова (українська, англійська та інші). До знакових систем належать різні системи подачі сигналів – азбука Морза, музика, епіка (коли поведінка сигналізує бажання людини). Геральдичні знаки (герби). Знакова система певним чином «кодує» інформацію, робить її універсальною та зрозумілою.

У значенні «культури» часто вживається поняття «цивілізація». Цивілізація – це матеріальна культура або доцільна впорядкованість людського середовища.

Під поняттям «культура» розуміють людські сили й здібності, що реалізуються у процесі життєдіяльності; знання, вміння, навички, рівень інтелекту, морального й естетичного розвитку, світогляд, засоби й форми спілкування людей.

Поняття «цивілізація» (лат. civilis – громадянський, державний) подекуди вживається як синонім культури, у вузькому смислі – матеріальної культури. У даному випадку – це рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури (антична цивілізація, християнська цивілізація, сучасна цивілізація).

Цивілізація виникає тоді, коли накопичення матеріальних і духовно-культурних здобутків призводить до необхідності організації їх у систему, що сприяє появі писемності, класової диференціації суспільства, утворення держави, появі міст як окремих суспільних організацій, будівництву монументальних споруд.

Значення поняття «цивілізація» змінилося в ХVІІІ ст.., коли французькі матеріалісти-просвітники стали визнавати цивілізованими тільки суспільства, побудовані на засадах розуму, справедливості й приватної власності. У подальшій історії людства стало очевидним, що цивілізація разом із культурою становлять суперечливу єдність, виступаючи у ролі її функціонального підрозділу: якщо культура є системою смислу людського буття, то цивілізація становить предметний ресурс культури.

Цивілізація й культура також становлять два різні способи реалізації творчих сил людини. Якщо у культурі усе матеріальне й практичне слугує духовному, то в рамках цивілізації дух слугує матеріальному й практичному. Цивілізація характеризується засобом і рівнем оволодіння силами природи, а культура виникає у результаті оволодіння людиною своєю власною природою. Відтворення робочої сили, збільшення вільного часу – це ознака цивілізації, а відтворення особистих структур людини шляхом виховання і навчання – ознака культури, її традицій, норм і цінностей.