§7. Робочий час і його види

Час, встановлений законом або угодою сторін, протягом якої працівник зобов'язаний виконувати обумовлену трудовим договором роботу, вважається робочим часом.

Відповідно до ст. 50 КЗоТ нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин в тиждень. Це правило розповсюджується на всіх працівників, окрім тих, для кого встановлена скорочена тривалість робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу в об'ємі 36 годин в тиждень встановлюється для робітників і службовців у віці від 16-ти до 18-ти років. Для осіб у віці від 15-ти до 16-ти років (що вчаться у віці від 14-ти до 15-ти років, що працюють в період канікул) тривалість робочого часу складає 24 години в тиждень.

Тривалість робочого часу вчаться, працюючих протягом учбового року у вільне від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу (24 або 36 годин) для осіб відповідного віку.

Робочий час робітників і службовців, зайнятих на роботах з шкідливі мі умовами праці, повинне складати не більше 36 годин в тиждень.

Скорочений робочий час встановлений і для деяких категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеною інтелектуальною і нервовою напругою. До них відносяться, наприклад, лікарі, медичні сестри, викладачі і вчителі.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим їм органом при прийомі на роботу, а також згодом може встановлюватися неповний робочий час. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від вироблення.

Режими праці, встановлювані при роботі з неповним робочим часом, можуть передбачати скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочого годинника у всі дні робочого тижня; скорочення кількості робочих днів тижня при збереженні нормальної тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочого годинника при одночасному скороченні кількості робочих днів в тиждень.

При встановленні режимів праці з неповним робочим часом тривалість робочого дня (зміни), як правило, повинна бути не менше чотири години, а робочого тижня — не менше 20—24 годин при пяти- і шестиденному тижню відповідно. Залежно від конкретних виробничих умов на підприємстві може бути встановлений і інша тривалість робочого часу.

Трудове законодавство надає керівникам всіх підприємств право вводити неповний робочий час за домовленістю з працівником (ст. 56 КЗоТ). Коло, для яких воно може бути встановлено осіб, нічим не обмежений. В законі особливо обумовлено, що на прохання вагітної жінки або жінки, що має дитину у віці до 14-ти років (у тому числі що знаходиться під її опікою) або здійснюючої догляд за хворим членом сім'ї, відповідно до медичного висновку встановлюється неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Цими пільгами користуються і батьки, що виховують дітей без матерів, а також опікуни (опікуни) неповнолітніх. За бажанням жінки в період знаходження її у відпустці по догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на отримання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.

Вказаною пільгою можуть скористатися також батько дитини, бабуся, дід або інші родичі, фактично здійснюючі догляд за дитиною і що знаходяться у відпустці по догляду за ним.

Робота на умовах неповного робочого часу не вабить для трудящих яких-небудь обмежень тривалості щорічної відпустки, числення трудового стажу і інших трудових прав (ст. 56 КЗоТ). Запис про те, що працівник прийнятий на роботу з неповним робочим часом, в трудовій книжці не проводиться.