Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
по-третє, досить чітко визначені за їх суб’єктами та об’єктами. З огляду на це правовою регламентацією не можуть охоплюватися
соціальнізв’язкизнеповністювизначенимсуб’єктнимскладом, якто: відносини, суб’єктами яких виступають такі недостатньо конкретизованісоціальніугруповання, яксоціальнікласи, етноси, абожвідносини, щоскладаються зприводутакихоб’єктів, як, наприклад, винаходи та відкриття, що не можуть бути належним чином описані.
Певною мірою обсяг суспільних відносин, які можуть виступати предметом правовогорегулювання, залежить такожвідрівняправової культуринаселення, розвиткуюридичноїнаукитаюридичноїтехніки, ефективності юридичної практики та деяких інших чинників.
Що ж стосується потреби у правовому врегулюванні суспільних відносин, яка є ще однією з обов’язкових умов їх включення до предмета правового регулювання, то вона зумовлюється іншими обставинами, і пов’язана перш за все з перебуванням таких відносин у сфері правового регулювання, тобто у царині тих соціальних інтересів, які реалізуються за підтримкою права.
Водночасневсістосункиміжлюдьми, навітьякщовонискладаютьсяусферіправовогорегулюваннятаможутьбутиврегульованіюридичними засобами, вимагають цього. Частина суспільних відносин, що знаходяться у сфері правового регулювання, достатньою мірою впорядковуютьсяіншими, ніжправо, соціальнимирегуляторами, атомуне потребуютьдлясвогонормальногорозвиткущейправовоїрегламентації. Наприклад, хочаполітичніінтересигромадяніохороняютьсяправом, а відтак, і суспільні відносини, через які відбувається їх реалізація, виникаютьусферіправовогорегулювання, деякізних(зокремавідносини, пов’язані з набуттям членства у політичних партіях, а також політичні відносини внутрішньопартійного характеру), опосередковуються статутними нормами відповідних політичних утворень, тобто неюридичними засобами, через що їх правове регулювання є недоцільним.
§2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
Суспільнівідносини, якірегулюєправо, євельминеоднаковимиза складом їх учасників, об’єктами, змістом, підставами виникнення, змінення та припинення. Через те природно, що кожна з однорідних груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.)
213
Частина третя. Загальне вчення про право
об’єктивновимагаєособливихпідходівдоїхврегулювання. Крімтого, обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою, залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині, в умовах розбудови ринкової економіки, докорінно відрізняється відправовихформупорядкування цих відносин, які застосовувалися у радянський період, коли держава прагнуладовстановленняжорсткогоконтролюзарозвиткомекономічних процесів. Перелічені чинники, а також особливості політичної і правової систем суспільства, конкретних сфер суспільного життя,
вяких здійснюється правове регулювання, історичний шлях та культурні традиції певного народу та деякі інші обставини зумовлюють
вкожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання суспільних відносин.
Під способами правового регулювання суспільних відносин ро-
зуміють первинні (тобто такі, що не містять у собі інші більш прості) засобиправовоговпливунаповедінкулюдей, пов’язанізнаділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покладанням на них суб’єктивних юридичних обов’язків.
Способи правового регулювання поділяються на основні та допоміжні. Для основних способів правового регулювання притаманним є те, що вони можуть застосовуватись як окремо, так і разом з певними допоміжними способами його здійснення. Водночас для врегулювання однієїйтієїсамоїповедінкинеможливезастосування(черезїхнесумісність) одразу декількох основних способів правового регулювання.
До основних способів правового регулювання належать дозвіл, зобов’язання та заборона.
Дозвілполягає унаданні особі через визнання занеювідповідного суб’єктивного юридичного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки. При цьому використання такої можливості не є обов’язковим, а залежить від власного розсуду уповноважених суб’єктів. Наприклад, уст. 92 СКУкраїнипередбаченаможливістьосіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти шлюбний договір.
Зобов’язаннявиявляєтьсяупокладеннінаучасниківрегламентованих правомсуспільнихвідносинсуб’єктивногоюридичногообов’язкуактивноготипу, щоспонукаєйогоносіївдодій, передбаченихправовиминормами. Так, ст. 97 КПК України зобов’язує прокурора, слідчого, орган дізнанняприйматизаявипрозлочини, щовчинені абоготуються.
214
Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин
Заборонавстановлюється шляхомпокладення наособусуб’єктивного юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки. Зокрема, уст. 289 СКУкраїниміститьсязаборонаособам, якіутримують та виховуютьмалолітніх танеповнолітніх дітей, застосовувати доних фізичне покарання.
На відміну від дозволів зобов’язання та заборони не припускають відхилення їх адресатів від варіантів поведінки, що пропонуються у правових нормах.
Допоміжними способами правового регулювання є примус, заохочення, покарання, надання пільг, виключення з переліку обов’язків, пом’якшення юридичної відповідальності та ін. Ці способи не мають самостійного регулятивного значення, а використовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення та оптимізації їх дії.
Течиіншесполученняосновнихідопоміжнихспособівправового регулювання, наявність (чи відсутність) можливості у осіб, на яких вонопоширюється, самостійно встановлювати тауточнювати правові форми їх поведінки, характер підстав, з настанням яких пов’язуються виникнення, зміна та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правового регулювання дають уявлення про методи правового регулювання суспільних відносин, які використовуються при його здійсненні.
Якщовправовомурегулюванніперевага віддається встановленню обов’язків, обмежується ініціатива суб’єктів права з конкретизації положень юридичних приписів, що визначають їх поведінку, серед юридичних фактів переважають акти одностороннього волевиявлення (наприклад, адміністративні накази), а правова регламентація має суцільний, всеохоплюючий характер, то правове регулювання базується на імперативному методі. Навпаки, якщо в правовому регулюванні ширше, ніжзобов’язаннятазаборони, застосовуютьсядозволи, сторони відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазначенихуправовихнормахваріантів поведінки тавільнісамі ухвалювати рішення щодо участі в цих відносинах (зокрема, через укладення міжсобоюрізноманітнихправочинів), аправовизначаєлишенайбільш важливі аспекти їх взаємодії, то правове регулювання засновується на
диспозитивному методі.
Поряд зімперативним тадиспозитивним методами, які єосновними різновидами методів правового регулювання, в ньому можуть за-
215
Частина третя. Загальне вчення про право
стосовуватися також методи рекомендацій та заохочення, що мають переважно субсидіарний (додатковий) характер.
Рекомендаційнийметодполягаєунаданніучасникамвідносин, які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов’язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії. Прикладом реалізації даного методуможеслугуватирозробленняуповноваженимидержавнимиорганамитиповихтрудовихдоговорів(контрактів) міжпрацівникомтароботодавцем, використанняякихсприяєусуненнюможливихнепорозумінь між сторонами трудових відносин ще на стадії їх започаткування.
Заохочувальний метод передбачає стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб’єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання.
Типиправовогорегулюваннявідображаютьйогозагальнубудову нарівніокремихділяноксуспільногожиття(підсферсфериправового регулювання — економічної, політичної, культурної, військової та інших галузей суспільного життя), які опосередковуються правом. Розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений і спеціально дозволений.
Призастосуваннізагальнодозволеноготипуправовогорегулюванняможливість певноїсоціальної поведінки зумовлюється відсутністю її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не передбачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому разі використовується юридична формула: дозволено все, крім того,
що заборонено.
При обранні спеціально дозволеного типу правового регулювання вихідним є нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб’єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє інша юри-
дична формула: заборонено все, крім того, що дозволено.
Зазначенітипиправовогорегулюваннявтілюютьусобікардинально протилежні підходи до юридичної організації певних ділянок суспільних відносин, а тому не можуть застосуватися при врегулюванні однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності.
Застосування конкретного типу правового регулювання визначається характером завдань, які воновиконуєувідповідній сфері життєдіяльності суспільства. Зокрема, там, дебільшважливим єпідтримання високої соціальної активності, максимальної свободи особи (як,
216