Шевчук с.24-35

НАУКОВЕ ЖИТТЯ

ВІСНИК

Рада ухвалила зміни до земельного закону, згідно зякимлишеземельні ділянки до 30 десятин не підлягали «соціалізації». Але цей акт вже не мав значення, оскільки було пізно.

Із доповіддю «Деякі питання щодо місцевого самоврядування за КонституцієюУНР1918 р.» виступивкандидатюридичнихнаук, доцент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого С. Власенко. На думку доповідача, Статут про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р. за деякими своїми положеннями на десятиліттявипередивсвійчас. Це, впершучергу, стосуєтьсяпринципів організації місцевої влади і її відносин із центром.

Відповідно до ст. 5 Конституції систему місцевого самоврядування становилиземлі, волостіігромадяни, якимбулонадано«широкогосамоврядування», додержуючи принципу децентралізації.

Виходячи з цього положення, можна зробити висновок, що Центральна Рада наділила органи місцевого самоврядування так званим «організаційнимсуверенітетом». Кожнаадміністративно-територіальна одиниця була в змозі самостійно вирішувати форму свого управління, термін дії органу самоврядування.

Що було загальним, так це вимоги до громадян України щодо набуття ними активного і пасивного виборчого права.

Відносини місцевих органів з центром базувалися на принципі децентралізації, тому ст. 26 Конституції дозволяла державній адміністрації лише контролювати їх діяльність, не втручаючись у справи. У разі виникнення непорозумінь між центром і місцевими органами арбітром повинен був виступати суд Української Народної Республіки.

Слідзазначити, щотакаширокаполітична, адміністративнаіфінансова самостійність органів місцевого самоврядування лише згодом набула закріплення в окремих конституціях країн Європи.

ТакеставленняЦентральноїРадидоорганівмісцевогосамоврядуваннясвідчило проте, щовониєбазовимрівнемдемократії іуправління.

Із доповіддю «Конституція УНР («Статут про державний устрій, права і вольності УНР») — перша сучасна конституція в історії держави і права України» виступила кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого М. Киян. Доповідачка зазначила, що 29 квітня 1918 р. ЦентральнаРадасхвалилатекстОсновногоЗакону— Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний устрій,

281

ВІСНИК Академії правових наук України / 2 (53)

права і вільності УНР»). Цей документ в історії держави та права незалежної України фактично став першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова. Конституція УНР містила низку положень, які відповідають сучасним конституційним нормам. Це — проголошення України «державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною». Сувереннеправоналежалонародові, тобтовсімразомгромадянам УНР. Конституція наголошувала, що всяка влада в УНР походить від народу. ТериторіяУНРоголошувалася неподільною, принцип децентралізації відображався у наданні всім землям, волостям і громадам правширокогосамоврядування. УКонституції передбачався виключно судовий порядок позбавлення громадянства, визнання прав національних меншин, свобода пересування, можливість вільного виходу з громадянства УНР, рівність громадян УНР проголошувалась у Конституції незалежною від статі, віри, національності, освіти, майнового і податковогостановища. ОкремінормиКонституціїнавітьвипереджали час, наприклад, скасовувалася смертна кара. Передбачався судовий порядок одержання згоди на арешт, обшук. У Конституції закріплювалися загальновизнані сьогодні принципи поділу влади, загального і рівного виборчого права, розроблено широкий спектр прав громадянина. Відповідно до Конституції УНР мала стати класичною парламентською республікою, але державний переворот, який тоді відбувся, завадив її впровадженню.

Іздоповіддю«РадаСтарійшинВсенароднихЗборівзаКонституцією УНР» виступив кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії держави іправаУкраїни тазарубіжних країн НЮАУкраїни імені Ярослава Мудрого О. Криворучко. Доповідач зазначив, що Конституція Української Народної Республіки «верховним органом УНР» визначала Всенародні Збори, які згідно зі ст. 23 Конституції «безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в УНР і формулюють вищі органи виконавчої і судової власті УНР». Такі положення є досить типовими для форми правління, яку прийнято називати парламентською республікою.

Водночас Конституція УНР передбачала дуже цікаву новелу, яку до цьогочасуминезустрічаливконституціяхіншихкраїн. Такоюновелою булаРадаСтарійшин, що, якслідрозумітизізмістуКонституції, повинна була утворюватися у складі Всенародних Зборів. Такий висновок можна зробитизсамоїназви— РадаСтарійшинЗборів, проякуйдетьсявп. «а» ст. 39 та ст. 52 Конституції УНР.

282

НАУКОВЕ ЖИТТЯ

ВІСНИК

Втім слід зазначити, що Конституція УНР не містила жодних положень про умови формування, склад та повний перелік повноважень Ради Старійшин Зборів. У зв’язку з цим можна зробити припущення, щовразіреальногозастосуванняКонституціїдержавнідіячіУНРмалиб можливість детальніше викласти умови, склад і компетенцію Ради Старійшин Зборів шляхом видання наказу Всенародних Зборів, що передбачала ст. 42 Конституції УНР.

Іздоповіддю «ДіючаКонституція УНРдобиЦентральної Ради» виступив кандидат історичних наук, доцент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого С. Черниченко. На думку доповідача, Конституція УНР почала складатисязмоментупояви10 червня 1917 р. I Універсалу Центральної Ради. Надалі її поповнювали інші універсали, декларації і статути Генерального Секретаріату, інструкції Тимчасового уряду, закони Центральної Ради: про вибори, про утворення Генерального Суду, про законодавчупроцедуру, прогрошовізнаки, пронаціонально-персональну автономію, проземлю, прогромадянство, прогерб, проадміністративнотериторіальний поділ, про державну мову та ін. Чимало актів конституційного характеру містили застереження, що вони мають силу до Всеросійських та Всеукраїнських установчих зборів. Таким чином, Конституція УНР була тимчасовою, гнучкою Конституцією як у матеріальному, так і у формальному сенсах.

Із доповіддю «Конституція УНР 1918 р. про права людини» виступила кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії держави і права НЮАУкраїниіменіЯрославаМудрогоМ. Окладна. Доповідачказазначила, що в основу Конституції Української Народної Республіки були покладені конституційні ідеї М. Грушевського, які він оприлюднив ще в травні 1905 р. у статті «Конституційне питання і українство вРосії», що була спершу опублікована в «Літературно-науковому віснику», а пізніше перекладена на російську мову для загального вжитку в Росії. Конституція УНР складалася з 8 розділів і 85 статей. Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права і свободи. В Українській державі велике значення надавалося проблеміпроголошення і гарантування прав і свобод громадян. Цивільно-правова, цивільна і політична дієздатність наставала з 20-річного віку. «Ніякої різниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою, — вказується в ст. 11 Конституції, — право УНР не знає». Рівність громадян УНР проголошуваласьуКонституціїнезалежноювідстаті, віри, національності,

283

ВІСНИК Академії правових наук України / 2 (53)

освіти, майнового і податкового становища. Заборонялося в офіційних актах і діловодстві вживати назви будь-яких титулів. Проголошувалася недоторканність особи, її житла і листування. Жодна людина не могла бути затримана на території України без рішення суду. Якщо ж таке затримання відбувалося на місці злочину, то громадянин мав бути звільнений не пізніше як за 24 години, якщо суд не вирішить його подальшу долю. Смертна кара, катування та всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися. Заборонялося проводити обшуки у житлових приміщеннях або розпечатувати листи без судового наказу. В окремих випадках, визначених законом, це дозволялось, але рішення суду на такі дії мало доводитися до відома громадянина не пізніше ніж протягом 48 годин. На жаль, за умовами того часу ці положення не були уведені в дію, але в сучасній Конституції незалежної України вони знайшли своє втілення.

Із доповіддю «Порівняльна характеристика Конституції УНР і конституційногопроектуМ. Міхновського» виступивкандидатюридичних наук, доцент кафедри теорії держави і права НЮА України імені Ярослава Мудрого Л. Шепілов. Доповідач зазначив, що дилема сучасного вибору напрямку конституційних змін форми республіки зробила несподівано актуальним звернення до спадщини вітчизняного конституціоналізму — Конституції УНР 1918 р. і Основного Закону «Самостійної України» Спілки народу українського(авторомякоготрадиційно визнається М. Міхновський), які закріплюють дві відмінні форми правління — парламентської та президентської республіки.

В історично первинному (1905р.) проекті «Самостійної України» М. Міхновськоговідчувається запозиченняідейКонституції США. Це, зокрема, стосується і очолення президентом виконавчої вертикалі влади, наявності двопалатного парламенту, де нижня палата («хат», за термінологією автора) формуєтьсязазагальнонаціональним, аверхня— регіональнимпринципом. Натомість, КонституціяУНР передбачає класичну парламентську республіку з однопалатним парламентом.

Але попри такі, притаманні й нині вітчизняній політичній еліті колізії застосування конституційних актів, не можна не вказати на величезне позитивне значення ідей, проголошених обома проектами: ствердження прав людини і громадянина, народовладдя, поділу гілок влади, самоврядування та децентралізму тощо. Генетично у цьому прослідковується вплив гуманістичних ідей М. Драгоманова (а на

284

НАУКОВЕ ЖИТТЯ

ВІСНИК

початку XX ст. цього впливу зазнали більшість майбутніх діячів УНР, у т. ч. М. Грушевський та М. Міхновський). Знаковим є й те, що обидва конституційніпроекти (на відміну від подібного доробку попередників) проголошували ідею незалежної української держави. Об’єднує їх, на жаль, й історична доля. Проект М. Міхновського в умовах самодержавноїРосіїінемігбутиздійснений. КонституціяжУНРвтратилачинність наступного дня після її прийняття — в Україні була вже інша влада, яку символізувала і зовсім інша форма правління — монархія.

Із доповіддю «Конституція УНР 1918 р. та міжнародне право» виступив кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права НЮА України імені Ярослава Мудрого О. Тарасов. Він зазначив, що прийняттяКонституціїУНР1918 р. відбувалосязанадзвичайноскладних міжнародно-правових умов. Згідно з Брестською угодою від 9 лютого 1918 р. УНР перебувала в залежності від Центральних держав. Це обумовило невизнання України з боку країн Антанти незалежною державою та підтримку західними демократіями Білого руху. Таким чином, УНР була визнана de jure дуже обмеженим колом держав, що в умовах Першої світової війни робило міжнародно-правове становище України досить вразливим. Слід пам’ятати, що класичне міжнародне право не забороняло війну як засіб вирішення міжнародних спорів. З другого боку, розпад російської державності призвів до політичного хаосу та загострення громадянської війни. Тогочасне міжнародне право вважало питання політичногорежимувиключновнутрішньоюсправою окремихдержавівизнавалолегітимним будь-який уряд, який фактично контролював населення певної території. Відповідно увага міжнародного співтовариства була прикута до внутрішнього конфлікту в Росії між більшовиками та Білим рухом. У разі перемоги будь-якої з цих двох сторін Україна все одно не мала шансів на суверенне існування. Треба було покладатися тільки на себе. Враховуючи екстремальні міжнародні обставини та неефективність Центральної Ради, яка втрачала контроль над територією республіки, слід визнати, що демократична Конституція УНР 1918 р. не була спроможна забезпечити суверенітет та незалежність України.

Із доповіддю «Конституція УНР 1918 р. і питання суверенітету» виступила асистент кафедри міжнародного права та державного права зарубіжнихкраїнНЮАУкраїниіменіЯрославаМудрогоО. Сіваш. Доповідачка, зокрема, зазначила, що початок XX ст. ознаменувався доленосними подіями для Російської імперії. За тих історичних умов

285

ВІСНИК Академії правових наук України / 2 (53)

українці мали шанс побудувати власну державність. У літературі з історії держави і права України період з 1917 по 1920 р. так і називають — «Українська національна державність». Тоді ця мрія залишилася нереалізованою повною мірою, оскільки самостійна держава проіснувала недовго, цьому завадило багато причин. Але ті часи є джерелом надзвичайного досвіду, що являє велику цінність для сучасності. Звичайно питання державного суверенітету було одним з основних на той час, оскільки позиція щодо нього визначала подальші кроки у всіх інших державних питаннях. Доля України залежала від державних діячів, які уособлювали владу в Україніі, нажаль, немалиєдностіщодо цього важливого питання. Відтак протягом недовготривалої діяльності Центральної Ради під впливом різних чинників в її актах ідея широкої автономії змінилася на ідею «повної держави». У IV Універсалі (9 (22) січня 1918 р.) було закріплено: «Народе України! Твоєю силою, волею, словом стала наземліукраїнськійВільнаУкраїнськаНароднаРеспубліка». Однак, проголошуючи незалежність України, в Універсалі зазначалося, щоУкраїнськіУстановчіЗбори, якімають бути скликані якнайшвидше, повинні вирішити питання про федеративний зв’язок з народними республіками колишньої Російської імперії. Однак в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію УНР, де знову затвердила суверенність Української Республіки: «Відновивши своє державне право як Українська Народна Республіка… Україна... проголосила себе і нині є державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною». Цей документ повинен був визначити основні засади побудови незалежної держави.

Іздоповіддю«МісцевесамоврядуваннязаКонституцієюУНР1918 р.» виступив кандидат юридичних наук, доцент Полтавського факультету НЮА України імені Ярослава Мудрого А. Козаченко. Доповідач зазначив, що незважаючи на заходи, прийняті Центральною Радою, криза земського самоврядування навесні 1918 р. продовжувала поглиблюватися. Тому Конституція УНР передбачала принципово нову, порівняно із фактичнодіючоюнатойчас, системуорганівмісцевого самоврядування. За статтею 26 Конституції УНР органами місцевого самоврядування проголошувалися виборні ради і управи громад, волостей та земель. Право брати участь у виборах до органів місцевого самоврядування належало громадянам УНР, яким на день проведення виборів виповнилося 20 років. Конституція не передбачала обмеження виборчих прав за майновим цензом, етнічною, релігій-

286

НАУКОВЕ ЖИТТЯ

ВІСНИК

ною або статевою ознакою. Органам самоврядування належала вся повнота влади на місцях. Уряд УНР мав право контролювати і координувати дії місцевого самоврядування, алевіннемігвтручатисявйого діяльність. Спориміжорганамидержавноївладиімісцевимсамоврядуванням повинен був вирішувати Суд УНР. Таким чином, Конституція УНР 1918 р. закріпила такі демократичні принципи місцевого самоврядування, як народовладдя, виборність, колегіальність, державну підтримку і гарантію, самостійність, судовий захист. Недоліком Конституції УНР було те, що вона встановила лише загальні принципи місцевого самоврядування.

Із доповіддю «Організація державної влади за Конституцією УНР 1918 р.» виступив кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого Д. Шигаль. Він зазначив, що Конституція УНР, ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 р., передбачала, що Українська держава повинна стати у майбутньому класичною парламентською республікою. Про це, зокрема, свідчила відповідна система органів державної влади, побудована таким чином, що пріоритет визнавався виключно за законодавчою її гілкою. Це дає можливість стверджувати, що модель організації державної влади, закладена у Конституції УНР, не лишемалавсіознакипарламентськоїреспубліки, айзавсімапоказниками відповідала концепції соціальної, правової та демократичної держави.

Із доповіддю «Права громадян за Конституцією УНР 1918 р.» виступив кандидат юридичних наук, доцент кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого В. Лизогуб. Вінзвернувувагунате, щоКонституціяУНР1918 р. закріплювалазасвоїмигромадянамиусюповнотугромадянськихіполітичнихправ. Так, громадянинУНРнемігбутиобмежений«управахслова, друку, сумління, організації, страйку», користувався свободою переміни місця перебування та ін. Громадяни України набували політичних прав, можливість братиучасть«ворудуваннюдержавнимімісцевимжиттям».

Іздоповіддю«ПраваісвободигромадянуКонституціїУНР1918 р.» виступилаасистенткафедриісторіїдержавиіправаУкраїнитазарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого Н. Харасик. Вона зазначила, що Конституція була ухвалена 29 квітня 1918 р. і останній день роботи Центральної Ради. Незважаючи на те що ця Конституція не набула чинності, вона є важливою як «документ часу», що доносить до наспровідніідеївидатнихдіячівЦентральноїРади. Доситьзначнаувага

287

ВІСНИК Академії правових наук України / 2 (53)

уКонституції приділена закріпленню прав зі свобод громадян. Установлювалися рівність усіх громадян, незалежно від національності, віросповідання, освіти, майнового стану тощо, недоторканність домашнього вогнища, особи, таємниця листування, свобода переміни місця перебування», свобода слова, друку, сумління, організації, страйку. Закріплювалося скасування смертної кари та заборона застосування тілесних покарань. Надавалисясудовігарантії. НапідставіКонституції жодна особа немоглабутипозбавлена громадянських правбез рішення суду. Булозакріпленоєдинегромадянство— «громадянинУНРнеможе бути разом з тим громадянином іншої держави». Усім громадянам надавалися виборчі права. Провідні ідеї Конституції УНР 1918 р. є актуальними і для сьогодення, тому були покладені в основу розробки сучасної Конституції України 1996 р.

Іздоповіддю«Законодавче регулюванняпрацівУкраїнській Народній Республіці» виступила асистент кафедри трудового права НЮА УкраїниіменіЯрославаМудрогоВ. Гончаренко. Доповідачказазначила, що Конституція УНР 1918 р. не визначала економічних прав громадян,

утому числі і право їх на працю. Але це не означало, що в УНР взагалі було відсутнє законодавство, яке регулювало відносини в галузі праці. Річ у тім, що на території УНР продовжував діяти «Статут про промислову працю», прийнятий ще за часів Російської імперії, до складу якої входило 9 українських губерній. Цей Статут у редакції 1913 р. (див.: Свод законов Российской империи. Т. 11. Ч. 2. — СПб., 1913. — С. 1–194.) складався з 771 статті, якими регулювався широкий спектр відносин між роботодавцем і найманим робітником. 25 січня 1918 р. Українською Центральною Радою на її черговій сесії було ухвалено Закон про восьмигодинний робочий день. Цей закон суттєво змінював статті 64, 65, 68–70, 72–75, 193–201 Статуту про промислову працю і залишив чинними інші статті цього Статуту. Статут про промислову працю із внесеними до нього змінами 25 січня 1918 р. містив ґрунтовнідлясвогочасузасадизахиступравпрацюючихгромадянУНР, утому числі малолітніх і жінок.

Іздоповіддю«ВиборчасистемазаКонституцієюУНР1918 р. » виступила аспірантка кафедри історії держави і права України та зарубіжних країнНЮАУкраїниіменіЯрославаМудрогоГ. Пономарьова. Воназазначила, щоКонституція УНР закріплювала правове регулюваннявиборів вищого представницького органу республіки — Всенародних Зборів. Конституціяпроголошувала: «ВсявластьвУНРпоходитьвіднароду». Осно-

288

НАУКОВЕ ЖИТТЯ

ВІСНИК

вний Закон встановлював демократичні засади виборів: їх загальність, рівність, безпосередність і таємне голосування; передбачалося застосування пропорційноїсистемивизначеннярезультатівголосування.

Втім, на жаль, норми цієї Конституції не були втілені в життя. Але з огляду на те, що вибори в УНР все ж проводилися й до їх конституційного врегулювання, доцільно розглянути та проаналізувати їх. Вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки мають інтерес для становлення інституту виборів у сучасних умовах.

Із доповіддю «Конституція УНР 1918 р. як гарантія розвитку місцевогосамоврядування» виступивасистенткафедриісторіїдержавиіправа України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого О. Дарнопих. Вінзазначив, щоКонституція УНР — видатнапам’яткаконституційногоправаУкраїни. НасампередвжесамаструктураКонституції УНР1918 р. відповідалатимконституційнимстандартам, якінинівизнані міжнародною юридичною спільнотою. Її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітетдержави; народнийсуверенітетяк основне джерело державної влади; неподільність території України; розвиток місцевого самоврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям та національностям, які проживали на території України, права на реалізацію своїх культурних прав у національних межах. Прийняття Конституції УНР 1918 р. завершило черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності взагалі та інституту і місцевого самоврядування зокрема.

Із доповіддю «Особливості законодавчого регулювання права на судовий захист селян в Конституції УНР 1918 р.» виступив здобувач кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн НЮА України імені Ярослава Мудрого В. Білик. Доповідач зазначив, що на відміну від Тимчасового уряду в Росії, який так і не наважився скасувати становий поділ суспільства, Конституція УНР скасувала поділ суспільства на стани, навіть заборонили в актах й діловодстві вказувати титули(ст. 12). Цеозначало, щоукраїнські селяни, навідміну відросійських, відповідно до цієї Конституції УНР набули таких же за видами і змістом майнових і немайнових прав, зокрема право на судовий захист, як і усі інші верстви населення України.

Матеріал підготував член-кореспондент АПрН України В. Гончаренко

289

ВІСНИК Академії правових наук України / 2 (53)

Конкурс на присудження Премії імені Ярослава Мудрого

Оголошується конкурс на присудження запровадженої спільним рішенням президії Академії правових наук України та вченою радою НаціональноїюридичноїакадеміїУкраїниіменіЯрославаМудрогоПремії імені Ярослава Мудрого, яка має за мету колективне визнання видатних заслуг науковців-правознавців та практиків-юристів України в розбудові правової демократичної держави України.

Премія має 4 номінації: 1) за видатні досягнення в науководослідницькій діяльності з правознавства; 2) за видатні заслуги в галузі підготовки юридичних кадрів; 3) за видатні заслуги в законотворчій, судовій та правозастосовній діяльності; 4) за підготовку й видання підручників для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти.

Висунення кандидатів на присудження Премії провадиться: рішеннями комітетів Верховної Ради України, Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, Вищим адміністративним судом України, колегіями Генеральної прокуратури України, колегіями центральних правозастосовчих органів, ученими радами юридичних навчальних і наукових закладів.

ПреміяприсуджуєтьсятаємнимголосуваннямназасіданніКомітету з присудження Премії імені Ярослава Мудрого, який створюється із представників юридичної громадськості України спільним рішенням президії Академії правових наук України і вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Особам, яким присуджується Премія, видається диплом Лауреата, пам’ятний нагрудник знак — медаль і грошова винагорода.

У конкурсі на присудження Премії імені Ярослава Мудрого можуть брати участь: автори монографій, підручників, циклів наукових праць (кандидати та доктори юридичних наук); особи, які мають видатні досягненнявпідготовцідокторівікандидатівюридичнихнаук, абовидатні досягнення у службовій чи громадській діяльності, у галузі підготовки юридичних кадрів, у законотворчій та правозастовній діяльності.

Конкурс може проводитися за участю як однієї особи, так і групи осіб (не більше восьми). За результатами конкурсу присуджується по 3 (три) премії з кожної номінації.

Подання на конкурс повинно мати конкретний характер і бути підтверджено необхідними документами. До нього обов’язково додаються

290