1. Роль обліку в системі управління. Користувачі облікової інформації.

Складовими елементами будь-якого виду підприємницької діяльності є його планування, організація, управління та контроль, які в свою чергу вимагають відповідного інформаційного забезпечення. Джерелом такої інформації є бухгалтерський облік, основне завдання якого полягає у наданні необхідних даних всім зацікавленим у них сторонам для прийняття виважених економічних рішень.

Облікова система не пасивно відображає господарські факти, які відбуваються в процесі діяльності, а активно впливає на них, контролюючи законність, доцільність та ефективність використання ресурсів. Облікові працівники досліджують залежності між процесами, що відбуваються на підприємстві, фінансовими результатами і пропонують альтернативні шляхи ведення бізнесу, вибираючи найкращий варіант дій на перспективу. Тобто сьогодні під бухгалтерським обліком розуміють інформаційну систему, яка фіксує, обробляє і передає інформацію про господарюючий суб'єкт з метою надання зацікавленим сторонам необхідних даних для обґрунтування вибору альтернативного використання ресурсів під час управління економічною діяльністю. Кінцевим продуктом облікової системи є фінансова звітність, підготовлена для усіх зацікавлених осіб. Облікова інформація потребує постійного оновлення, суб'єктивної оцінки та інтерпретації під час аналізу, подання фінансових звітів та використання їх в управлінні.

Виконуючи роль інформаційної системи, обліковим працівникам доводиться враховувати нові вимоги та задовольняти все зростаючі потреби суспільства. Характер середовища, в якому функціонує бухгалтерський облік у зарубіжних країнах, визначають особливості його побудови, мету і завдання. Роль обліку полягає у тому, що він ведеться відповідно до інтересів власників підприємств та захищає їх економічні позиції у діловому світі. Облікова інформація, опрацьована відповідним чином, є основою в системі прийняття рішень, яка включає п'ять послідовних етапів:

- встановлення мети

- розгляд альтернатив;

- прийняття рішень;

- виконання рішень;

- зворотний зв'язок: перевірка того, чи досягнута мета.

Таким чином, облік є інформаційною системою, яка допомагає приймати рішення відповідними користувачами даних і розкриває економічні наслідки раніше прийнятих рішень, а також є запобіжним засобом контролю за ефективним здійсненням господарської діяльності.

Всіх користувачів облікової інформації можна поділити на внутрішніх і зовнішніх. Залежно від фінансової зацікавленості їх можна також виділити у три групи:

користувачі; які здійснюють управління господарською діяльністю (власники, партнери, керівники підприємств, менеджери, контролери тощо);

користувачі, які мають пряму фінансову зацікавленість (інвестори, кредитори);

користувачі, які мають непряму фінансову зацікавленість (податкові органи, органи державного і місцевого самоврядування, регулюючі органи, фондові біржі, профспілкові органи, громадськість).

2. Мета концептуальної основи. Якісні характеристики фінансових звітів.

Фінансові звіти складаються і надаються зовнішнім користувачам багатьма підприємствами у всіх країнах світу. Оскільки кожна країна має свої соціальні, економічні та законодавчі особливості, фінансові звіти підприємств різних країн часто відрізняються не тільки формою, але і змістом. КМСБО прагне звузити ці відмінності. 3 цією метою КМСБО розробив Концептуальну основу складання та подання фінансових звітностей (надалі Концептуальна основа), яка часто називається Концептуальною основою бухгалтерського обліку, тому що фінансові звіти складаються на базі даних бухгалтерського обліку. Отже, при веденні бухгалтерського обліку необхідно дотримуватися вимог, викладених в Концептуальній основі.

Концептуальна основа допомагає Раді КМСБО в розробці майбутніх і перегляді існуючих Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО). Але Концептуальна основа не є Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку. Дуже рідко, але можливі суперечності між Концептуальною основою і МСБО. В таких випадках МСБО є домінуючими і переважають над вимогами Концептуальної основи.

Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що містять фінансові звіти. Виділяють такі якісні характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірність і зіставність.

1. Зрозумілість та адекватність тлумачення - однозначне тлумачення інформації користувачами за умови, що вони мають достатні знання і зацікавлені у сприйнятті цієї інформації

2. Достовірність - Відсутність помилок і перекручень, здатних вплинути на рішення користувачів звітності

3. Змістовність - Забезпечення можливості користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди, а також фінансові звіти різних підприємств

4. Доречність - Наявність інформації, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає можливість своєчасно оцінювати минулі, теперішні й майбутні події, підтвердити і скоригувати їх оцінки, зроблені в минулому

3. Основні принципи бухгалтерського обліку та звітності, які передбачені концептуальною основою.

В концептуальній основі виділяють наступні принципи складання бухгалтерського обліку та звітності:

• Обачність - Застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Звіти слід складати обачно та обдумано. Якщо відомо або є ймовірність того, що реальна вартість майна нижча від вартості, відображеної в бухгалтерському обліку, слід провести уцінку такого майна. Одночасно необхідно врахувати і всі відомі та потенційні зобов'язання

• Повне висвітлення - Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. У звітах надається вся інформація, що дає можливість отримати правильне, повне та достовірне уявлення про майно, зобов'язання, власний капітал і прибуток (збиток) від господарської діяльності підприємства

• Автономність - Кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства

• Послідовність - Постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. При веденні бухгалтерського обліку постійно користуються одними і тими ж методами обліку, принципами оцінки, видами звітності та схемами складання звітів. Валюта початкового балансу на новий господарський рік повинна дорівнювати валюті підсумкового балансу за попередній господарський рік. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності

• Безперервність - Оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі, що є передумовою дія амортизації вартості його основного майна частинами, виникнення довгострокових зобов'язань та проведення оплати. Майно обліковується за вартістю придбання і поділяється на основне та оборотне, а зобов'язання — на короткострокові та довгострокові

• Нарахування та відповідність доходів і витрат - Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових

• Періодичність - Можливість розподілу інформації підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності

5. Класифікація і характеристика моделей бухгалтерського обліку.

У системах бухгалтерського обліку і звітності різних країн існують суттєві відмінності, обумовлені впливом численних факторів, до яких можна віднести: правове регулювання, фінансову та податкову системи, професійну підготовку бухгалтерів та аудиторів, загальну економічну ситуацію у країні, потреби користувачів облікової інформації, вплив інших держав тощо.

Системи обліку різняться за організаційною будовою, складом і кількістю об'єктів та суб'єктів, рівнем сумісності облікової інформації, сферами дії, характером взаємодії із зовнішнім середовищем тощо.

Перші спроби класифікувати системи бухгалтерського обліку різних країн були зроблені ще на початку XX ст. Тоді американський учений Генрі Ренд Хетфілд (Hatfield) виділив три групи: Великобританія, США, континентальна Європа. Критерії класифікації ним не були визначені.

Американською асоціацією бухгалтерів у 1977 році була запропонована класифікація систем бухгалтерського обліку "за зонами впливу" з виділенням п'яти зон:

- британська;

- франко-іспансько-португальська;

- німецько-голландська;

- американська;

- комуністична.

Українські дослідники М. Лучко та І. Бенько виділяють шість національних і міжнародних бухгалтерських систем:

1. Країни Східної Європи - єдина бухгалтерія; витратна база плану рахунків; мета облікової системи - зниження собівартості.

2. Країни Європейського Союзу (ЄС) - дві бухгалтерії (загальна й аналітична); прибуткова база плану рахунків; мета облікової системи - збільшення прибутку.

3. Англосаксонська система - дві бухгалтерії (фінансова й управлінська); прибуткова база плану рахунків; мета облікової системи - збільшення прибутку.

4. Французька система - дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета бухгалтерії - збільшення доходу.

5. Країни Африканського Союзу - дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета бухгалтерії - збільшення доходу.

6. Організація Об'єднаних Націй (ООН)- дві бухгалтерії; виробнича база плану рахунків; мета облікової системи - збільшення доходу.

Із наведених класифікацій систем бухгалтерського обліку сучасні економісти виділяють такі моделі обліку: британо-американську, континентальну та південноамериканську.

6. Міжнародні та регіональні організації, їх вплив на розвиток обліку.

Питаннями гармонізації та стандартизації обліку займається ціла низка міжурядових і професійних організацій, які можна розділити на регіональні і міжнародні (світові). До регіональним організацій належать:

• Європейське економічне співтовариство;

• Європейська федерація бухгалтерів-експертів (FEE);

• Африканський рада з бухгалтерського обліку (ААС);

• Міжамериканська асоціація бухгалтерів (IAA);

та ін

К міжнародним (світовим) організацій належать:

• Комітет з міжнародних стандартами бухгалтерського обліку (IASC);

• Міжнародна федерація бухгалтерів (IFAC);

• Організація Об'єднаних Націй (ООН);

• Міжурядова робоча група експертів з міжнародних бухгалтерських стандартів ООН (ISAR);

• Комісія з транснаціональним корпораціям ООН (UNCTC);

• Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) та ін

Розглянемо сферу діяльності окремих організацій.

На регіональному рівні першими (з 1957 р.) стали регулювати порівнянність фінансової звітності країни - члени Європейського економічного співтовариства (з 1993 р. - Європейського Союзу). Склад членів ЄС з моменту утворення до теперішнього часу виріс з 6 до 15 країн. Зараз у нього входять Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

Одним із завдань ЄС є гармонізація різних систем бухгалтерського обліку країн- членів ЄС. Ідея гармонізації полягає в узгодженні (гармонії) методологій обліку різних країн. У 1961 р. в цілях вирішення поставленого завдання в рамках ЄС була сформована дослідницька група з проблем бухгалтерського обліку. За результатами проведеної роботи було опубліковано ряд директив, що представляють собою в деякому роді звід законів співтовариства, які країни-учасниці інтегрують в системи своїх національних законів, зокрема в національні версії закону про компанії (табл. 3.1).

Так як гармонізація обліку та звітності спирається на законодавчу основу, виконання вимог директив ЄС є обов'язковим для всіх компаній.

Найбільш важливими і значимими є 4-а і 7-я директиви. 4-а директива ЄС була прийнята в 1978 р. Вона містить основні положення фінансового обліку, зобов'язує підприємства вести бухгалтерський облік за системою подвійного запису, складати звітність і офіційно розкривати особливості своєї облікової політики. Мета звітності полягає в достовірної та об'єктивної інформації.

7-а директива ЄС була прийнята в 1983 р. і регулює правила складання консолідованої звітності (звіти груп). Положення 4-й і 7-й директив ЄС стали основою для європейського бухгалтерського регулювання звітності.

7. Склад, призначення і загальні вимоги до фінансової звітності. Зміст та методика складання основних форм фінансової звітності.

Фінансова, звітність є кінцевим продуктом облікової системи і складається для задоволення потреб різних категорій користувачів й містить інформацію про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності та рух грошових коштів за звітний період. Елементи фінансової звітності відображають різні аспекти господарських процесів, що відбулися на підприємстві за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, зміни в обліковій політиці, що дає можливість користувачам цих звітів проводити поточний та перспективний аналіз діяльності підприємства.

Тобто метою фінансової звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які використовують її як основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

До складу фінансової звітності, яка складається підприємствами зарубіжних країн, включають: бухгалтерський баланс; звіт про прибутки і збитки; звіт про рух грошових коштів; звіт про зміни у власному капіталі; примітки до фінансової звітності;

Всі форми фінансової звітності взаємопов'язані між собою, тому для отримання більш повної інформації їх потрібно розглядати в комплексі.

Основними елементами фінансової звітності є активи, зобов'язання, власний капітал, доходи, витрати, фінансові результати. Ці елементи в свою чергу поділяються на статті, які можуть об'єднуватися в однорідні групи (розділи). Стаття показується у фінансовій звітності, якщо відповідає двом основним умовам:

існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних з нею;

оцінка статті може бути достовірно визначена.

Фінасова звітність включає в себе різну кількість звітів, що регламентується відповідними стандартами чи іншими нормативними актами окремих країн (табл. 2.3). У більшості країн застосовують типові форми звітності. Проте є також і країни, в яких типові форми фінансової звітності не розробляють і не затверджують (США, Великобританія, Канада та ін.). У цих країнах підприємства самостійно обирають форму подання фінансових звітів з дотриманням національних вимог до змісту та загальних принципів їх побудови.

8. Методика аналізу фінансового стану підприємства на базі звітності.

Методика проведення аналізу фінансової звітності підприємства залежить від поставлених цілей інформаційного, методичного, кадрового й технічного характеру. Логіка аналітичної роботи передбачає її організацію у вигляді двомодульної структури:

o експрес-аналіз фінансового стану;

o деталізований аналіз фінансового стану. Інформаційною базою аналізу є баланс підприємства, звітпро фінансові результати, додатки до балансу і довідки до звіту.

Далі треба звернути увагу на загальну характеристику окремих елементів інформаційної бази. Так, баланс підприємства складається з двох частин активів і пасивів. Обидві частини завжди збалансовані: підсумкова сума рядків з активу дорівнює підсумковій сумі рядків із пасиву, а ця сума називається валютою балансу. Звіт про фінансові результати та їх використання містить суми всіх доходів підприємства від продажу товарів і послуг або інших статей доходу і надходжень із сумою всіх витрат, що їх мало підприємство за період від початку року. Результатом даного порівняння виступає валовий (балансовий) прибуток або збитки за період. Звіт про фінансові результати та їх використання складається з двох розділів: перший містить етапи розрахунків фінансових показників, другий - напрямки використання прибутку. Аналіз та оцінка структури балансу підприємства проводиться на базі таких показників:

- коефіцієнта поточної ліквідності;

- коефіцієнта забезпеченості власними коштами;

- коефіцієнта відновлювання (втрати) платоспроможності.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства обіговими коштами для ведення господарської діяльності та своєчасного погашення термінових зобов'язань підприємства. Коефіцієнт визначається як відношення вартості обігових коштів (виробничі запаси, готова продукція, гроші, дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) до найнагальніших зобов'язань підприємства у вигляді короткотермінових кредитів банків, короткотермінових позик, різних кредиторських заборгованостей та інших короткотермінових пасивів за формулою

9) Облік і контроль касових операцій і грошей в касі.

Грошові кошти є найбільш ліквідними активами. Вони присутні на початковому та кінцевому етапах облікового циклу, який включає придбання товарів, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, а також їх продаж і отримання виручки.

Згідно з П(С)БО 4 під грошовими коштами розуміють готівку, кошти на поточних депозитних та інших рахунках у банках.

Касові операції

В міжнародній практиці існує поняття малої каси. Мала каса являє собою різновид авансового фонду, який передбачає готівкові кошти для господарських витрат. Авансові фонди формується для цільового використання коштів, які час від часу поповнюються і компенсують використану суму коштів. Розміри такої каси може коливатися від 20 євро і менше до 10 000 та більше. Велике підприємство може мати не одну, а декілька малих кас, що можуть бути розташовані у всіх її відділеннях чи філіях та навіть виробничих підрозділах. Тим не менш, хоча сума в таких касах є незначною загальна сума готівки може бути вагомою.

Такі каси використовують з метою оптимізації управління невеликими статтями витрат, що необхідно сплатити терміново та у готівкові формі, а суми їх незначні, наприклад, транспорті витрати працівників, почтові витрати, канцелярські товари тощо. Залишок по рахунку малої каси є частиною загального залишку грошових коштів.

Коли виникає ситуація невідповідності за сумою видаткових ордерів та залишків, то нестача при встановлені винної та відповідальної особи відображується на рахунку "Інша дебіторська заборгованість". А в ситуації крадіжки грошових коштів і не встановленні винної особи то нестачу одразу списують в збиток.

Що стосується обліку касових операцій в Україні, то підприємства всіх форм власності для зберігання готівкових коштів і здійснення операцій з ними створюють на підприємстві касу або вповноважують відповідальну особу для виконання таких операцій.

Каса підприємства - це спеціально обладнане приміщення або місце, призначене для приймання, видачі та зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів.

У касі підприємства можуть зберігатися не тільки грошові кошти, а й цінні папери, грошові документи, які є бланками суворої звітності.

Для обліку касових операцій використовується активний рахунок 30 "Каса" з двома субрахунками:

- 301 "Каса в національній валюті";- 302 "Каса в іноземній валюті".

10. Облік створення і використання фонду дрібних сум

Підприємства в процесі господарської діяльності, як правило, здійснюють частину регулярних витрат, сума яких є незначною (канцелярські, поштові, оплата обідів, оплата проїзду тощо). Виписувати на такі витрати чеки є досить незручно. Тому для здійснення невеликих витрат на підприємстві створюється фонд дрібних сум (мала каса). Цю систему в окремих країнах ще називають авансовою або системою підзвітних сум. Операції з обліку фонду дрібних сум передбачають його створення, використання та поповнення.

Створення фонду дрібних сум відбувається шляхом визначення видів та планової величини дрібних витрат на певний період (з розрахунку на 2 - 4 тижні). Тобто встановлюється фіксований розмір фонду дрібних сум, який періодично поповнюється. При видачі розрахованої суми підзвітній особі виписується чек. Гроші видаються з каси і зберігаються у сейфі, столі або в конверті, про що в окремих країнах (наприклад, Великобританії, Єгипті та ін.) робиться запис:

Фонд дрібних сум (Мала каса) Каса (Грошові кошти)

Одночасно з готівкою підзвітній особі також видають пронумеровані квитанції (чеки) або ваучери для відображення витрачання грошей з фонду.

Витрачання грошей здійснюється тільки на визначені цілі з оформленням квитанції (чека) або ваучера, де вказується дата, сума й призначення витрат та проставляється підпис особи, яка одержує гроші. У встановлені дати підзвітна особа на основі квитанцій (чеків) і ваучерів складає звіт про витрати, подає його в бухгалтерію і фонд дрібних сум поповнюється шляхом виписки чека на ім'я підзвітної особи.

Не використаний залишок фонду та сума квитанцій (чеків) і ваучерів повинні складати разом фіксовану величину фонду дрібних сум. Якщо при цьому встановлюються розбіжності (нестачі або надлишки) в готівці, то вони відображаються на рахунку "Нестачі або надлишки грошей по касі:

нестачі - по дебету, надлишки - по кредиту.

На підставі звіту про витрати, здійснені із фонду дрібних сум, в обліку можуть бути зроблені наступні проведення (залежно від виду витрат):

Поштові витрати

Транспортні витрати

Канцелярські витрати

Інші витрати та ін.

Каса (Грошові кошти)

Нестачі у фонді дрібних сум відображаються записом:

Нестачі або надлишки грошем по касі Каса (Грошові кошти)

За наявності надлишків складається зворотній запис.