1. Сутність загальних технологій в соціальній роботі.

Технологія у вузькому розумінні (буквально від двох давньогрецьких слів: техне – «мистецтво, майстерність» і логос – «наука, знання, закон»):

• сукупність знань про способи й методи здійснення будь-яких дій;

• сукупність операцій, які здійснюються певним чином і в певній послідовності, з яких складається й певний процес.

Технологія в широкому розумінні – сукупність або навіть система засобів організації й упорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки й навіть логіки процесу перетворення і трансформації того чи іншого об’єкта.

Соціальна технологія – специфічний соціальний інститут інновацій і соціальної творчості, організації й самоорганізації різних видів соціальної діяльності і соціальної взаємодії, прогнозування й діагностики параметрів соціальних процесів, за допомогою якого феноменом соціальної реальності стають не окремі соціальні процеси, а соціальне життя в цілому.

До загальних технологій відносять: діагностику, профілактику, адаптацію, реабілітацію, передбачення і прогнозування, проектування, терапію, корекцію, консультування, посередництво, забезпечення, страхування, опіку й опікування.

2. Поняття соціальної експертизи. За яких умов виникає потреба у проведенні експертизи ?

Поняття соціальної експертизи. Під експертизою слід розуміти дослідження певного пи­тання, що вимагає спеціальних знань, подання мотивованого висновку. Термін "експертиза" походить від латинського ekspertus - досвідчений.

Головна специфічна риса експертизи полягає в тому, що вона являє собою вивчення завдання, яке погано піддається кількісному аналізові і важко - формалізації, але яке вирішуєть­ся шляхом формування думки спеціаліста, здатного заповнити нестачу інформації з досліджуваного питання, опираючись на свої знання, інтуїцію, досвід вирішення подібних завдань, "здо­ровий глузд", і систематизувати цю інформацію.

Опитування експертів дозволяють вирішувати ряд складних і важливих завдань:

• оцінити різні ситуації і діагностувати "соціальні хвороби", а також виявити сутнісні характеристики досліджуваних об'єктів;

• створити умови для вибору із декількох варіантів пропо­нованих соціальних моделей, нововведень одного, опти­мального варіанту;

• бути основою у соціальному прогнозуванні, побудові моде­лей майбутнього і пошукові шляхів та засобів їх реалізації.

У соціальній сфері є значна кількість завдань, що нелегко піддаються точним розрахункам (важко формалізованих зав­дань), тому експертні оцінки тут знаходять широке застосуван­ня. Найчастіше вони мають вигляд висновку стосовно того чи іншого нормативного документа чи його проекту (закон і зако­нопроект, програма соціально-економічного розвитку, соціаль­ний проект, що присилається на конкурс, і т. ін.). У сукупності різні види оцінювання рішень чи проектів рішень у соціальній сфері являють собою соціальну експертизу.

Отже, експертиза є дослідженням, що здійснюється спеціа­лістами (експертами) і включає діагностику стану соціального об'єкта, встановлення достовірності інформації про нього й ото­чуюче середовище об'єкта, прогнозування його наступних змін і впливу на інші соціальні об'єкти, а також вироблення рекомен­дацій для прийняття управлінських рішень та соціального про­ектування в умовах, коли дослідницьке завдання важко піддається формалізації.

Потреба у проведенні експертизи виникає щоразу, коли рішення нормативного характеру може негативно чи позитив­но позначитися на життєдіяльності людей; при цьому в орга­ну, що" приймає рішення:

1) нема ясності:

• стосовно можливих масштабів впливу рішення, що прий­мається, на життєдіяльність людей;

• у тому, наскільки різними будуть наслідки реалізації рішення для різних соціальних груп, різних територій, у різних соціокультурних умовах;

• у тому, яке ресурсне забезпечення необхідне для вирішен­ня певних проблем.

Така ясність не може виникнути через такі причини:

• відсутність загальної думки при прийнятті рішень;

• нестача аргументів "за" і "проти" підготовленого рішення;

• неможливість отримати аргументи іншим, крім експерт­ного, шляхом.

2) є намір:

• прогнозувати наслідки своїх рішень і соціально-проектної діяльності;

• аргументовано протистояти зовнішньому тискові (на­приклад, органам більш високого рівня);

• використовувати у своїх діях авторитет спеціалістів.

3) є декілька рішень, що суперечать один одному, а це потребує наявності зовнішнього арбітра, щоб вибрати найкращий варіант.

3. Організаційні моделі соціальної експертизи (Рецензія).

Рецензування в організаційному відношенні - найбільш традиційна форма експертної оцінки, яка включає:

• замовлення на рецензію особі (організатору), яка висту­пає як експерт;

• надання експерту матеріалів, що підлягають рецензуван­ню;

• прийняття підсумкового документа - рецензії і відповідні дії: схвалення і наступне завершення стосунків з рецен­зентом (оплата рецензії, надання слова при обговоренні документа); відправка рецензії експерту на доопрацюван­ня чи переопрацювання; перезамовлення рецензії іншо­му експерту.

Рецензія - проста і найменш затратна експертиза докумен­та, але вона не містить всіх переваг експертної роботи і може призвести орган, що приймає рішення, до помилки стосовно істинного становища справ.

У рамках цієї моделі може бути передбачений варіант, що компенсує ці недоліки:

• рецензія замовляється декільком, які не пов'язані між со­бою, експертам, причому замовлення містить перелік ви­мог, включаючи формулювання питань, на які експерти повинні відповісти обов'язково і однозначно;

• рецензії приймаються без будь-яких обмежень стосов­но якості, крім пунктів, обумовлених технічним зав­данням;

• тексти рецензій обробляються соціологічними методами, спеціально залученими спеціалістами, перед якими не ставляться власне експертні завдання.

У рамках даної моделі може розглядатися і консультуван­ня - фактично це рецензування без надання тексту експерт­ного висновку.