Акт проб підг фах соц сфери Хмельницьк 2012

індивідуальна психотерапія, безпосередньо будуть сприяти формуванню особистості психолога-практика.

Зазначимо, що сам студент повинен взяти на себе відповідальність за свій професійний розвиток та будувати свій професіоналізм відповідно з власними потребами, цілями і можливостями. Підвищення активності студента-психолога є одним із суттєвих моментів в динаміці його професійного становлення. Лише власна активність студента сприяє розвитку нових мотивів діяльності й поведінки, закріпленню нових поглядів, переконань, нового досвіду, нових переживань, нових навичок. Сам студент задає зміни, він орієнтує, скеровує активність на різні перетворення дійсності і самого себе і тим саме відіграє активну роль в активно-змінюючій діяльності, що має велике значення в процесі професійного становлення особистості.

МОТИВАЦІЯ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ У ВНЗ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

ЛІСІЦИН В. Д.

викладач кафедри психології Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Останнім часом перед вищою освітою постають нові завдання, пов’язані із новими умовами соціалізації, у тому числі виховання компетентної особистості фахівця, із розвитком таких його якостей, як високий професіоналізм, активність, діловитість, мобільність, почуття відповідальності, уміння працювати, швидко орієнтуватися в ситуації, приймати самостійні рішення, поважати працю, формувати потребу в постійному оновленні знань і самовдосконаленні, розвивати культуру міжособистісного спілкування тощо. Важливу роль тут відіграє мотивація студентів до навчання.

Проблема мотивації до навчання є однією з центральних у педагогіці та психології, оскільки і результат, і процес засвоєння знань значною мірою залежать від залучення студентів у навчальний процес, зацікавленості того, хто

навчається.
Мотиваційна	сфера студентів	досліджувалася в роботах Л. Божович,
Л. Буйновської [1],	А. Леонтьєва,	Б. Ломова, А. Маслоу, С. Рубінштейна,

П. Якобсона та ін.

Поняття мотивації включає сукупність факторів, механізмів, процесів, які сприяють виникненню спонукань до реальної або потенційної конкретно спрямованої активності. Стійкий і сильний науково-пізнавальний мотив сприяє тому, що особистість не має потреби в зовнішніх стимулах і її рівень самостійності досить високий. Важливими є і загальносоціальні і професійні мотиви. Обираючи подальший шлях після закінчення школи, юнак мотивує себе

171

до дії. Оптимальним варіантом розвитку цієї мотивації до неперервного одержання освіти є досягнення такої відповідності між групами мотивів, що сприяє зростанню ефективності пізнавальної діяльності і призводить до успішного кінцевого результату вибору.

Зауважимо, що мотив – усвідомлена потреба, яка спричинює активність людини й визначає спрямованість цієї активності. При чому, на думку А. Леонтьєва, «в якості мотиву виступає не сама потреба, а предмет потреби, тобто в якості мотиву слід розуміти саме певну потребу».

Структура мотивів студента, сформована під час навчання, стає стрижнем особистості майбутнього фахівця. Розвиток позитивних навчальних мотивів – невід’ємна складова частина у процесі навчання студента як особистості.

Загальне системне представлення мотиваційної сфери людини дозволяє класифікувати мотиви. Як відомо, в загальній психології види мотивів (мотивації) поведінки (діяльності) розмежовуються за різними підставами, наприклад, в залежності від:

-характеру участі в діяльності (реально діючі мотиви, за А. Леонтьєвим);

-часу (тривалості) обумовлення діяльності (далека – коротка мотивація, за Б. Ломовим);

-соціальної значущості (соціальні, особисті, за П. Якобсоном);

-факту включення в саму діяльність або ті мотиви, що знаходяться поза нею (широкі соціальні мотиви і особисті мотиви, за Л.. Божович);

-мотиви певного виду діяльності, наприклад, навчальної діяльності [2]. Мотивація до навчання є передумовою формування навчальних та

дослідницьких умінь студентів. С. Рубінштейн відзначав, що для того, щоб особа, яка вчиться по-справжньому, включалася в роботу, потрібно щоб завдання, поставлені перед нею, впродовж навчальної діяльності були не лише зрозумілими, а й внутрішньо прийняті нею.

Структура навчальної мотивації багатозначна за змістом і різними формами. У психології, стосовно мети навчання студентів у вищому навчальному закладі, розглядаються різні навчальні мотиви:

-професійні мотиви (мета – отримати професію);

-пізнавальні мотиви (набути нових знань і отримати задоволення від самого процесу пізнання);

-прагматичні мотиви (мати вищий заробіток);

-соціальні широкі мотиви (принести користь суспільству);

-мотиви соціального і власного престижу (утвердити себе, зайняти в майбутньому певне становище в суспільстві загалом, а також в певному найближчому соціальному оточенні) та ін.

Навчальна мотивація впливає на формування мотивації професійної діяльності. Крім того, на формування пізнавальних мотивів позитивно впливає наявність професійної спрямованості навчання. Тобто формування мотиваційної сфери навчальної діяльності означає формування мотиваційної сфери професійно орієнтованої діяльності студентів [3].

172

Спрямованість дій будь-якого викладача в процесі викладання дисциплін визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання студентів – від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. В цьому процесі вирізняються такі напрямки:

-роз’яснення значущості навчання;

-розкриття перспектив подальшого життя;

-уміле застосування заохочення і покарання,

-впровадження в процес навчання дискусій та ігрових технологій.

На останньому напрямку зупинимось докладніше. Саме ігрові технології об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладання матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (постановка в ситуацію вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих в грі завдань, поступове підвищення рівня їх складності) стимули [4].

У вищій школі, на думку науковців, педагогів-дослідників, доцільні такі організаційно-педагогічні умови, які сприяють формуванню мотивації навчальної активності студентів: вивчення професійної мотивації майбутніх спеціалістів; професійна спрямованість викладання фундаментальних дисциплін; орієнтація студентів на оволодіння змістом, формами, засобами і способами майбутньої професійної діяльності; введення модульно-рейтингової системи організації навчально-виховного процесу; дотримання принципів зв’язку теорії і практики, єдності навчання і виховання, послідовного моделювання у навчанні цілісного змісту професійної діяльності спеціаліста; забезпечення навчально-методичною, довідковою і науковою літературою, сучасною технікою; організація самостійної роботи студентів, що сприяє озброєнню їх раціональними прийомами розумової і навчальної діяльності [2].

173

Література:

1.Буйновская Л. О. Методика и результаты изучения мотивационной сферы студентов технического университета / Л. О. Буйновская // Высшее образование Украины.

–2002. – № 1. – 250 с.

2.Лучанінова О. Проблема мотивації студентів ВТНЗ до навчально-професійної діяльності [Електронний ресурс] / О. Лучанінова, І. Сталь. – Режим доступу : http://conferences.neasmo.org.ua/node/762. – Заголовок з екрана.

3.Софієнко О. К. Формування мотивації до навчання математики у студентів біологічних спеціальностей [Електронний ресурс] / О. К. Софієнко. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal////Soc_Gum/Vchu/ped/2012_221/N221p096-100.pdf. –

Заголовок з екрана.

4.Гулеватий В. Л. Шляхи підвищення мотивації навчання студентів [Електронний ресурс] / В. Л. Гулеватий – Режим доступу : http://intkonf.org/gulevatiy-vl-shlyahi- pidvischennya-motivatsiyi-navchannya-studentiv/. – Заголовок з екрана.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

МАНІЛО Ю. В.

викладач кафедри здоров’я людини та фізичної реабілітації Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Актуальність проблеми збереження здоров’я постала з появою першого хворого. Природньо, зміна світоглядних установок призводила до докорінних змін в життєдіяльності суспільства, проте головною і незмінною метою та сенсом життя кожної людини була і залишається проблема збереження здоров’я підростаючого покоління.

Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язберігаючого освітнього середовища через реалізацію здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язберігаючого освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми , методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері.

Існує близько 300 визначень поняття «здоров’я». Згідно визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. Фізичне здоров’я – це досконалість саморегуляції в організмі, гармонія фізіологічних процесів, максимальна адаптація до навколишнього середовища, а також – це стан зростання і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. Здоров’я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних і соціальних) і внутрішніх чинників (спадковість, стать, вік).

174

Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних, сімейних і побутових функцій в оптимальних для здоров'я умовах та визначає спрямованість зусиль особи в збереженні, зміцненні індивідуального і суспільного здоров’я. До здорового способу життя слід віднести, передусім, сприятливе соціальне оточення, духовно-етичне благополуччя, оптимальний руховий режим (культура рухів) гартування організму, раціональне харчування, особиста гігієна, відмова від шкідливих звичок (куріння, вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин), позитивні емоції.

Культура здорового способу життя особистості – це частина загальної культури людини, яка відображає її системний і динамічний стан, обумовлений певним рівнем спеціальних знань, фізичної культури, соціально-духовних цінностей, придбаних в результаті виховання і самовиховання, освіти, мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоосвіти, втілених в практичній життєдіяльності, фізичному і психофізичному здоров’ї.

Під здоров’язберігаючою освітньою технологією розуміється система, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особового і фізичного здоров’я всіх суб’єктів освіти (студентів, педагогів та ін.). До цієї системи належать: використання медичних даних моніторингу стану здоров’я студентів з власними спостереженнями в процесі реалізації освітньої технології, її корекція, створення сприятливого емоційно-психологічного клімату в процесі реалізації технології.

Необхідною умовою збереження здоров’я є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства.

Методичний супровід діяльності педагога з реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій полягає в озброєнні кожного викладача необхідним арсеналом методик роботи зі студентами з питань здоров’ятворчості, сприятиме використанню кожним з них тих програм та методів навчання і виховання, що пристосовані до нього і формують свідому добровільну мотивацію до отримання знань та збереження власного здоров’я. Аналіз проведення занять з позицій здоров’язбереження передбачає необхідність врахування педагогом при організації і проведенні занять наступних умов: обстановка і гігієнічні умови в аудиторії, температуру і свіжість повітря, раціональність освітлення, наявність чи відсутність монотонних, неприємних звукових подразників.

175

ЗМІСТ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ЯК ЦІННОСТІ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ З ІНВАЛІДНІСТЮ

МАТВІЙЧУК В.М.

викладач кафедри здоров’я людини і фізичної реабілітації Хмельницького інституту соціальних

технологій Університету «Україна»

Епоха реформ у різних сферах життєдіяльності людини в нашій країні збіглася з самим складним періодом загальнолюдської історії – зміни типів цивілізаційного розвитку, тому що техногенна цивілізація, що стартувала приблизно 300 років тому в Європі, а потім почала активно поширюватися по усьому світі, очевидно, вичерпала ресурси свого розвитку. Незважаючи на безперечні успіхи науково-технічного прогресу, вона спричинила цілий ряд катастрофічних глобальних криз [1], тому що в її основі лежить споживче відношення до природи та її ресурсів. Людина змінює навколишній світ за своїм розсудом, підбудовуючи його під себе, не приймаючи до уваги можливості самої природи і свої власні, наприклад, швидкої адаптації. У результаті настають не тільки екологічні, демографічні кризи, але і духовні, коли колишні світоглядні установки суперечать практиці, яка змінюється під тиском об'єктивних обставин. Головним завданням духовного відновлення суспільства стає пошук нових пріоритетів суспільного розвитку та інших світоглядних орієнтацій, покликаних забезпечити вихід з вищевказаних криз і входження людства в новий цикл цивілізаційного розвитку. Сьогодні вчені різних країн практично одностайні в тому, що людство зуміє перебороти екологічні та інші глобальні проблеми при переході до іншої цивілізації, побудованої на цінностях, які будуть базуватися не на антропоцентризмі, а на біосфероцентризмі, що акцентує увагу на унікальності феномена життя і необхідності підтримки біосфери в рівноважному стані [2].

Про низький рівень фізичної культури особистості студентів груп ЛФК свідчать результати опитування про вибір форм занять фізичним вихованням у вищому навчальному закладі: 54% опитаних вибрали обов’язкові навчальні заняття, 28% – факультативні, 14% – самостійні та 4% – інші форми занять. Причому в обов’язкових заняттях наших студентів в основному приваблюють: високий професіоналізм викладачів (36%), залікові вимоги (30%) і гарна спортивна база (16%). Зацікавленість у факультативних заняттях виявляється в наявності хорошої спортивної бази (40%), можливості займатися системою фізичних вправ чи видом спорту на вибір (20%), залікових вимогах (18%).

До самостійних занять спонукають такі фактори: наявність поблизу місця проживання спортивної бази для занять (32%), високий матеріальний добробут (18%), професійний добір, що включає показники здоров’я і фізичної підготовленості (12%), можливість займатися в зручний вільний час (10%), можливість самому вибирати системи фізичних вправ чи види спорту для занять

(8%) [4].

176

Результати цього дослідження свідчать про низький рівень самоорганізації студентів, відсутність свідомого відношення до свого здоров’я і слабку теоретичну інформованість в питаннях здорового способу життя. Для підвищення ефективності процесу фізичного виховання необхідно особливу увагу приділяти систематичному формуванню мотивацій до занять фізичними вправами, залученню до фізичного самовиховання.

Таким чином, сьогоднішнє безтурботне відношення людей у нашому суспільстві до свого здоров’я, що наносить соціально-економічний і моральнопсихічний збиток сім’ї, виробничому колективу і суспільству в цілому, багато в чому залежить від недоліків у функціонуванні системи фізичного виховання дітей

імолоді в недалекому минулому.

Вцей час у нашій та інших країнах вчені і фахівці порушують питання про необхідність істотної перебудови системи фізичного виховання для вирішення важливих соціальних і педагогічних проблем [2]. У першу чергу, мова йде про перехід від системи, яка орієнтована на формування лише певних фізичних якостей, життєво необхідних рухових умінь і навичок, до системи, що дає людині глибокі знання про свій організм, засоби цілеспрямованого впливу на фізичний стан, збереження і зміцнення здоров’я, а також формує потреби в здоровому способі життя і фізичному удосконалюванні, в активних заняттях фізичними вправами і спортом [3]. Іншими словами, цілеспрямоване та інтенсивне засвоєння дітьми і підлітками цінностей національної і світової культури фізичної активності, актуалізованих у здоровому способі життя – є найважливішим завданням виховання та освіти підростаючого покоління, вирішальною умовою формування нового рівня культури життєдіяльності населення.

Література:

1.Степин В. С. Российская философия сегодня: проблемы настоящего и оценки прошлого / В. С. Степин // Вопросы философии. – 1997. – № 5. – С. 3–14.

2.Философия: Часть вторая: Основные проблемы философии : [Учеб. пособие для вузов] / [Под ред. проф. В. И. Кириллова]. – М. : Юристъ, 2000.– 304 с.

3.Базалук О. А. Из теории жизни… / О. А. Базалук. – Харьков : Основа, 1999.– 352 с.

4. Платонов В. М. Спорт для всіх « в структурі здорового способу життя / В. М. Платонов // Актуальні проблеми розвитку руху «Спорт для всіх» у контексті європейської інтеграції України : Матеріали пленарної доповіді на міжнар. наук.-практ. конф. – (Тернопіль, 24-25.06.2004р.).

177

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

МАТВІЙЧУК Т. В.

кандидат психологічних наук, доцент завідувач відділу наукової роботи Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

В умовах економічних, політичних та соціокультурних перетворень, що відбуваються на сучасному етапі розвитку суспільства, зміцнює свої позиції відносно нова професійна діяльність – соціальна робота. Практика соціальної роботи може бути визначена як процес, в ході якого особи з проблемами соціального характеру вступають у взаємодію із соціальними працівниками. В результаті цієї інтеракції відбувається видозміна соціальної ситуації чи проблеми.

Соціальна робота як вид професійної діяльності спрямована на задоволення соціально гарантованих та особистісних інтересів і потреб різних груп населення, на створення умов, які б сприяли відновленню або покращенню здатності людей до соціального функціонування [1, с. 2]. Модель практичної соціальної роботи включає в себе три базових елементи. Це – клієнт, спеціаліст та соціальна складова процесу змін, до якої, у свою чергу, належать соціальна складова поля клієнта, самого соціального працівника, а також активність або енергія суб’єктів взаємодії, взаємний вплив учасників професійної взаємодії в соціальній роботі.

Сутність професійної діяльності у соціальній сфері вимагає сформованості у фахівця певного комплексу професійно важливих якостей, серед яких основними є: психологічні якості (психічні та інтелектуальні якості, професійна самосвідомість); морально-етичні та вольові якості (емпатійність, делікатність, тактовність, уважність, терпимість, витримка, терплячість, гуманність, чесність, висока духовна культура, моральність, етична поведінка, об’єктивність і справедливість, моральна чистота, конфіденційність, порядність, відповідальність, емоційно-позитивне ставлення до людей); професійноопераційні якості і здібності (теоретичні та практичні професійні знання, організаторсько-комунікативні здібності). Велике значення для успішної професіоналізації фахівця з соціальної роботи має мотиваційна складова, яка зумовлює професійну придатність до практичної роботи.

Серед інших елементів професійної компетентності соціальних працівників вчені найчастіше називають компетентність сприйняття (передбачає проведення спостереження, аналізу, постановку діагнозу), компетентність взаємодії (успішне встановлення взаємовідносин та здійснення діяльності), комунікативну компетентність (встановлення контакту з клієнтом, налагодження довірливих, доброзичливих відносин) і рефлексивну компетентність (реконструкція процесу надання допомоги, метою якої є переконатись у правильності зробленого або того, що можна було зробити) [2, с. 114–117].

Рівень професійної компетентності фахівця соціальної сфери визначається мірою володіння ним спеціальними базовими знаннями, а також методами,

178

прийомами, технологіями соціальної роботи та вміннями, необхідними для їх застосування.

Соціальна робота відрізняється від інших видів діяльності вираженою морально-гуманістичною спрямованістю, яка проявляється у можливості творити добро, допомагати людям, віддаючи власні сили і знання. Вирішуючи професійні завдання, соціальні працівники допомагають «соціально хворим» людям і суспільству звільнитися від непродуктивних життєвих позицій, недосконалості суспільних відносин, поведінкових стереотипів, негативних установок, агресії, страхів і підвищити здатність вирішувати власні проблеми, створюють необхідні для цього ресурси. Вони забезпечують взаємодію між людьми; підвищують відповідальність організацій за людину та впливають на соціальну політику. Ефективно виконувати ці завдання здатні лише добре підготовлені, професійно компетентні фахівці.

Проблема компетентності працівника соціальної сфери набуває в останні роки все більшої актуальності у зв’язку з постійною трансформацією соціального досвіду, реконструкцією сфери соціальних послуг, удосконаленням технології соціальної роботи, зростанням рівня вимог соціуму до фахівців. Власне компетентність у вирішенні соціальних проблем становить основу професійного здійснення соціальної роботи на високому професійному рівні. Тому сьогодні перед вищими закладами освіти України, які готують соціальних працівників, стоїть нелегке завдання – підготовка професійно компетентних спеціалістів. Адже, з одного боку, це забезпечить можливості для подальшого становлення цієї професії. З іншого боку, результативність розвитку соціальної роботи у значній мірі визначається рівнем компетентності та зрілості кожного конкретного представника цієї професії.

Різні сфери діяльності соціальної роботи охоплюють широкий набір соціальних феноменів і видів діяльності, кожний з яких вимагає своїх знань і вмінь. Потрібно враховувати, що багато аспектів професійної діяльності у соціальній сфері вимагають вузької спеціалізації. Тому при плануванні варіативної частини навчального плану підготовки фахівця відповідного напряму необхідно враховувати регіональні особливості та вимоги до випускників вищого навчального закладу, що висуваються закладами соціального спрямування.

Проте незалежно від спеціалізації для здійснення компетентної професійної діяльності соціальний працівник обов’язково повинен володіти знаннями, що мають міждисциплінарний характер, базовими та спеціальними вміннями, а також відповідними особистісними якостями. Основними тенденціями у формуванні професійно компетентних соціальних працівників є інтеграція знань з різних наукових та навчальних дисциплін та поєднання теоретичного та практичного компонентів у їх професійній підготовці.

Удосконалення підготовки професійно компетентних кадрів, з одного боку, розширить можливості для подальшого становлення соціальної роботи як професійного виду діяльності, з іншого – забезпечить результативність підвищення професійної компетентності і зрілості кожного конкретного представника цієї професії.

179

Отже, професійне становлення фахівця соціальної сфери є цілісним і безперервним процесом розвитку практичної, освітньої й дослідницької діяльності особистості у соціальній сфері, орієнтованим на формування професійних знань, умінь, навичок та особистісних якостей, адекватних кваліфікаційним вимогам й етичному стандарту професії.

	Література:
1.	Понятійно-термінологічний словник	з	соціальної	роботи / [авт.-уклад.
І. В. Козубовська, І. І. Мигович, В. В. Сагарда		та	ін. ; [за	ред. І. В. Козубовської,
І. І. Миговича. – Ужгород : Ґражда, 2000. – 250 с.
2.	Горішна Н. М. Професійна компетентність соціального працівника як складова

його фахової підготовки / Н. М. Горішна // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2009. – Вип. 16–17. – С. 114–117. – (Серія «Педагогіка. Соціальна робота»).

РОЛЬ МЕДІА ЗАСОБІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

МАТОХНЮК Л. О.

кафедра методики викладання природничоматематичних дисциплін Вінницького обласного інституту

післядипломної освіти педагогічних працівників

З метою реалізації стратегічного курсу України на забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний, інформаційний і правовий простір Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науковотехнічних здобутків у Європейському Союзі. Оскільки нові засоби масової комунікації проникають у всі сфери людського життя завдяки інноваційним технологіям, то нові медіа стимулюють громадян бути активними користувачами. На сьогодні спеціаліст своєї справи, це фахівець з професійною підготовкою для роботи у мультимедійному середовищі, який здатний мислити, уміє виділяти головні події та відповідним чином реагувати на них, уміє працювати з різними інформаційно-комунікаційними технологіями та орієнтуватися в інформаційному просторі. Відтак пріоритет медіа засобів вбачається в тім, щоб допомогти тим хто навчається і тим хто вчить одержати з медіа максимум користі.

Проведений аналіз рівня розвитку готовності педагогів до використання медіа засобів в навчальному процесі, зокрема під час викладання природничо – математичних дисциплін, виявив ряд суттєвих проблем. Педагоги не повною мірою усвідомлюють роль медіа засобів та медіа – дидактичних матеріалів у

180