Акт проб підг фах соц сфери Хмельницьк 2012

щось інше, більш-менш близьке, або пригадати про компенсацію – властивість психіки людини, яка полягає у перебудові функцій організму, порушених або втрачених внаслідок перенесеного захворювання чи травматичних ушкоджень [3].

Студентські роки надають широкий простір для оволодіння знаннями, уміннями й навичками, необхідними для обраної професії. Крім обов’язкових регулярних занять під керівництвом викладачів молоді люди повинні здійснювати самостійний пошук й використання навчальної та наукової інформації, знаходити час для занять спортом, відпочинку тощо.

Для реалізації цих завдань студентам необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприймання, уяви, пам’яті, мислення, уваги, ерудованості, широти пізнавальних інтересів тощо. Деяке зниження цього рівня може бути компенсоване за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, посидючості, ретельності й акуратності у навчанні. Саме тому, обираючи майбутню професію, абітурієнти мають враховувати відмінності, що існують у структурі спеціальних здібностей [4].

Успішне навчання на гуманітарних факультетах можливе за умови наявності у людини яскраво вираженого вербального типу інтелекту і високо розвиненого абстрактного мислення. Провідні компоненти в структурі здібностей бажаючих оволодіти гуманітарними професіями – широта пізнавальних інтересів, ерудованість, добре володіння мовою, багатий словниковий запас, уміння правильно його використовувати.

Зрозуміло, що навіть визначні задатки не в змозі забезпечити високі досягнення в оволодінні обраною спеціальністю. Тільки самостійний, працелюбний, організований студент, який вміє планувати свій час, буде в змозі реалізувати свої потенційні здібності і досягти їх максимального розвитку у професійній діяльності [5].

Отже, до механізмів професійного самовизначення студента належать такі внутрішньо детерміновані процеси: рефлексія професійного «Я», цілепокладання в учбово-професійній та майбутній професійній діяльностях та саморегуляція поведінки в учбово-професійній діяльності на основі програми учбовопрофесійних дій.

Активізація названих механізмів відбувається в умовах цілеспрямованих педагогічних впливів на студента, тобто в процесі оптимізації розвитку професійного самовизначення. Кожен з механізмів сприяє інтеграції змісту професійного самовизначення у відповідних особистісних компонентах. Зокрема, рефлексія професійного «Я» інтегрує образ ідеального «Я» з образом реального «Я» у змістовому компоненті, цілепокладання сприяє формуванню професійного плану, в якому цінність мета узгоджується з найближчими цілями у ціннісноцільовому компоненті. Саморегуляція поведінки в учбово-професійній діяльності узгоджує змістовий та ціннісно-цільовий компоненти на рівні програми учбовопрофесійних дій щодо реального втілення професійного плану та досягнення образу ідеального «Я». Даний механізм інтегрує студента в регулятивноповедінковому компоненті професійного самовизначення.

291

Література:

1.Кучеренко Є. В. Інтеграційно-діяльнісний підхід до проблеми структури професійного самовизначення студента / Є. В. Кучеренко // Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення в умовах фінансово-економічної кризи : зб. наукових праць за матеріалами ІV Всеукр.наук-практ. конф. (30 жовт. 2009 р.) / [уклад. Л. М. Капченко та ін.]. – К. : ІПК ДСЗУ. – 2009. – С. 172– 180.

2.Кудрявцев Т. В. Психологический анализ динамики профессионального самоопределения личности / Т. В. Кудрявцев, В. Ю. Шегурова // Вопросы психологии. – 1999. – № 2. – С. 51–59.

3.Психологія особистості : Словник-довідник / [за редакцією П. П. Горностая, Т. М. Титаренко] – К. : Рута, 2001. – С. 320.

4.	Альбуханова-Славская	К. А.	Жизненные	перспективы	личности	/
К. А. Альбуханова-Славская //		Психология	личности	и образ жизни	; [отв.	ред.
Е. В. Шорохова]. – М. : Наука, 1999. – С. 137–145.
5.	Соціально-психологічні	чинники	мотивації	професійного	вдосконалення

особистості керівних кадрів освіти : [наук.-метод. посібник] / Боришевський М. Й., Семиченко В. А., Бондарчук О. І. та ін. – К. : Логос, 2005. – С. 28.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ.

ЯКОВЛЄВ О. О.

викладач кафедри правознавства Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

На сучасному етапі розвитку соціальної сфери в Україні законодавча база, що регламентує соціальну роботу та захист населення налічує близько 140 нормативно-правових актів і серед яких 46 законів і указів Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження Президента України та Кабінету Міністрів України, накази центрального органу державної виконавчої влади в сфері соціального захисту населення тощо.

У головному Законі України – Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 pоку гарантуються основні права і свободи громадян, серед яких вагоме місце посідають права на вільний і всебічний розвиток особистості. У ст. 46 гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,

292

комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [1].

Подальша конкретизація та врегулювання відносин у соціальній сфері здійснюється в законах України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про зайнятість населення», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про психіатричну допомогу», Кодекс законів про працю та ін. Вони визначають права представників соціально вразливих груп на отримання соціальної допомоги, зокрема на соціальне обслуговування.

Для практичної соціальної роботи важливими є закони «Про попередження насильства в сім'ї», «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», Кодекс про шлюб та сім’ю та ін. Ці акти регулюють питання, пов'язані із соціальним захистом дітей (визначають порядок вилучення дитини з родини і позбавлення батьків їхніх прав на виховання дітей, здійснення опіки над дитиною, яка не має батьківського піклування, порядок оформлення у різні дошкільні й шкільні заклади тощо).

Важлива роль у документальному забезпеченні соціальної політики і соціальної роботи належить державним програмам, покликаним визначити пріоритети в розв’язанні соціальних проблем певних груп суспільства. Такими є Національна програма профілактики СНІДу, програма «Діти України» та ін.[2].

Одним із перших нормативно-правових документів, які регулюють питання соціальної роботи, був Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), який у загальних рисах окреслив принципи і форми роботи з цими соціальними групами. У ньому витлумачено поняття «обслуговування», «супровід», «реабілітація», уточнено поняття «профілактика» з погляду теорії соціальної роботи, упроваджено в обіг поняття «соціальне інспектування». Усі вони розглядаються як види соціальної роботи. Отже, цей закон передбачив такі види соціальної роботи:

соціальне обслуговування – робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний і всебічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг;

соціальний супровід – робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги і патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу;

соціальна профілактика – робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого

293

негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, запобігання такому впливу;

соціальна реабілітація – робота, спрямована на відновлення морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

соціальне інспектування – система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за виконанням соціальних програм і проектів, а також за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом дітей та молоді, забезпеченням захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів [3].

Закон України «Про соціальні послуги» (2003 р.) регламентує права та обов'язки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, визначає структуру сфери надання соціальних послуг та управління нею. Відповідно до Закону в Україні можуть надаватися такі види послуг:

соціально-побутові – забезпечення продуктами харчування, м'яким і твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації; соціально-побутовий патронаж, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

психологічні – надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин із соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні – виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; організація індивідуального навчання і виховання, дозвілля, спортивнооздоровчої, технічної та художньої діяльності; залучення до роботи різноманітних культурно-освітніх закладів, громадських організацій, забезпечення корекції психічного розвитку;

соціально-медичні – консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні – задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (надання натуральної, грошової допомоги, одноразових компенсацій);

юридичні – надання консультацій з питань чинного законодавства; захист прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності тих, хто протиправно діє стосовно цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

294

послуги з працевлаштування – сприяння у працевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштованої особи;

допомога в професійній реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями – медичні, психологічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

інформаційні послуги – надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); поширення просвітницьких і культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламнопропагандистські послуги) [4].

Відповідно до Закону послуги можуть надавати різноманітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабілітаційні установи і заклади; установи та заклади денного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціального обслуговування; інші заклади соціальної підтримки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними. У недержавній сфері соціальні послуги можуть надавати і фізичні особи. Діяльність недержавних організацій може здійснюватися на підставі ліцензій, довірливих відносин з державними організаціями унаслідок перемоги у конкурсах на соціальне замовлення.

В Україні державні стандарти регулює Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій. Будучи рамковим законом, він визначає основні терміни і поняття (державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, прожитковий мінімум, соціальні норми і нормативи, нормативи витрат); принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів; систему і класифікацію соціальних нормативів; порядок формування, встановлення і затвердження державних соціальних стандартів і нормативів.

Сферами застосування державних стандартів і нормативів відповідно до Закону є: соціальне обслуговування (перелік послуг, норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави, норми харчування і забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування), житловокомунальне обслуговування, транспортне обслуговування та зв'язок, охорона здоров'я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, побутове обслуговування, торгівля та громадське харчування [5].

У Законі встановлено основні державні соціальні гарантії (мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподаткований мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат), порядок їх визначення та затвердження. Відповідно до нього соціальні норми і нормативи – це показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення освітніми,

295

медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (нормативи споживання, забезпечення, доходу). Сформульовані в Законі і засади фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які передбачають необхідність послуговуватися соціальними нормативами у розробленні бюджетів і фінансуванні витрат.

Сучасний стан і перспективи розвитку соціальної роботи в Україні потребують більшої уваги до створення системи сучасних стандартів, передовсім стандартів професійної діяльності як гарантії якості послуг.

Ефективність соціальної роботи суттєво залежить від порядку здійснення і результатів представництва інтересів клієнтів соціальними службами і фахівцями соціальної роботи. У цій справі вони можуть послуговуватися нормами Закону «Про звернення громадян», Цивільного кодексу, Цивільного процесуального кодексу та ін. Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс України регламентує участь у справі представників інтересів, котрі можуть представляти будь – яку сторону в суді.

Українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги, і відповідного нормативно-правового регулювання діяльності таких служб, розвивається законодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недержавних організацій у соціальній сфері.

Література:

1. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К. : УДЦССМ, 2002.

2.Закон України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» № 2558-III від 21.06.2001р. [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2558-14].

3.Закон України «Про соціальні послуги» № 966-IV від19. 06.2003 р. [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/anot/966-15.

4.Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, – № 48, – ст. 409

ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА

ЯРОШЕНКО А. О.

доктор філософських наук, професор директор Інституту соціальної роботи та управління НПУ імені М. П. Драгоманова

296

Політичні та економічні трансформації в Україні, принципові зміни підходів до формування та реалізації соціальної політики в державі визначили нові пріоритети, виходячи зі ступеня найважливіших соціально-економічних і політичних проблем.

На сьогоднішній день одним з таких пріоритетів є підготовка фахівців для соціальної сфери. Від того, як підготовлені кадри, який рівень професіоналізму вони мають, залежить ефективність діяльності соціальних закладів та соціальної сфери в цілому.

Актуальність підсилюється виходячи з умов глобалізації суспільства, адже саме глобалізація має на увазі розширення і поглиблення, посилення і прискорення взаємозалежності народів і держав під впливом економічних, соціальних, політичних, культурних, інформаційних та інших процесів, що призводить до поступового становленню єдиного взаємозалежного і цілісного світу.

У кожній країні, у тому числі в Україні, навчання фахівців соціальної сфери має ґрунтуватися на власній концептуальній моделі. Закономірно, що в процесі визначення моделі підготовки соціальних працівників необхідно враховувати і опиратися на економічні та соціальні реформи, адже власне вони впливають і вирішальним чином впливатимуть на сутність соціальної діяльності в майбутньому і на систему вимог, що пред’являються до професійних працівникам соціальної сфери.

Професія працівника соціальної сфери визнана де-юре в квітні 1991 року Постановою Держкомпраці СРСР. Кваліфікаційний довідник посад керівників, фахівців і службовців був поповнений кваліфікаційною характеристикою «спеціаліст із соціальної роботи» і «соціальний працівник».

Професіоналів для соціальної сфери потрібно готувати таким чином, щоб вони були здатні змінити, усунути і коректувати негативні соціальні прояви в суспільстві. А це можливо лише в закладах освіти, які будують навчання на нових позиціях і враховують тенденції розвитку соціальної політики в країні.

На даний час професійна підготовка фахівців соціальної сфери в Україні здійснюється в різних формах: очна, очно-заочна, заочна, вечірня, екстернат і передбачає багаторівневий характер освіти: допрофесійна, професійна, післядипломна, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів. Соціальні працівники мають можливість отримувати різну професійно рівневу кваліфікацію і спеціалізацію у середніх навчальних закладах (училищах, технікумах, коледжах, ліцеях) та у вищих навчальних закладах (інститутах, університетах, академіях) та ін.

Система підготовки соціальних працівників базується на специфічній для неї системі знань теоретичного, практичного, прикладного характеру, на критеріях успішного вирішення соціальних проблем. Крім того, в соціальній сфері існує своя система моральних принципів, яка визначає правильні засоби спілкування з клієнтами, колегами, зовнішніми інстанціями.

На сьогоднішній день головна увага з підготовки фахівця соціальної сфери повинна приділятися:

297

-Власне педагогічному процесу підготовки соціальних працівників, що повинна ґрунтуватися на гуманістичному, компетентнісного, культурологічному, технологічному та інноваційному підходах. В умовах глобалізаційного суспільства головним чинником прогресу суспільства виходить на перший план розвиток інтелекту та творчих здібностей, перевагу загальнолюдських якостей над груповими та індивідуальними.

-Практичній підготовці фахівця соціальної сфери, де студенти освоюють безпосередньо вміння та навички.

-Науковій складовій, що є одним з головних чинників розвитку суспільства, завдяки ґрунтовним знанням, впровадженню інновацій та відповідає умовам розвитку освіти та Болонського процесу, що включає в себе: удосконалення навчання студентів через аспірантуру та докторантуру; розробку наукових проблематик з використанням комп'ютерних та інформаційних технологій, як в рамках інституту, університету, так і інших організацій; виведення наукових досліджень на міжнародний рівень, посилення потенціалу міжнародної діяльності, розвиток різних форм наукової співпраці.

-Виховна робота та волонтерська діяльність. Виховна робота базується на основних її напрямках: національно-патріотичне виховання, культурнопросвітницька робота та організація студентського дозвілля, соціально-виховна робота, спортивна, громадська та господарська діяльність.

Важливою складовою є волонтерська діяльність студентів, що має на увазі співпрацю з громадськими організаціями, закладами соціального спрямування, розробку проектів і впровадження їх у соціальну сферу.

Секретом оволодіння професією є досягнення гармонії глибоких знань, витончених умінь, відпрацьованих майже до автоматизму навичок соціальної роботи. Своєрідною науково-методичної кузнею таких фахівців є Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова і створений в 2003 р. у складі університету Інститут соціальної роботи та управління.

Інститут готує фахівців за спеціальністю «соціальна педагогіка», «соціальна робота», «соціальна допомога» ОКР «бакалавр», «спеціаліст», «магістр».

Основним завданням Інституту соціальної роботи та управління є підвищення рівня гуманізації освіти та забезпечення високоякісними фахівцями соціальної, управлінської сфери і сфери практичної психології, яка висвітлюється

втаких напрямках як:

-Перехід навчально-виховного процесу на якісно новий рівень, відповідно до вимог європейської освітньої середовища та Болонського процесу та міжнародне співробітництво;

-Реалізація моделі багатоступеневої системи підготовки фахівців на всіх спеціальностях і формах навчання;

-Методичне наповнення кредитно-модульної системи освіти, рейтингової системи оцінки знань студентів;

-Розробка та вдосконалення методичного забезпечення всіх навчальних курсів, впровадження нових навчальних курсів;

-Технічне забезпечення і впровадження нових технологій навчання;

298

-Розробка і доповнення матеріалів поточного контролю знань: атестації, питання і ситуаційні завдання до поточного контролю, вправи, тести, реферати, ділові ігри практично з усіх курсів;

-Поглиблення індивідуальної роботи зі студентами (з одного боку, з обдарованими студентами, які вимагають творчої роботи, з іншого – зі студентами, в яких виникають серйозні труднощі щодо засвоєння нормативного курсу);

-Забезпечення навчальною літературою і поповнення бібліографії;

-Забезпечення наочності у викладанні;

-Обговорення та впровадження нових форм роботи методологічних і методичних семінарів;

-Систематичне твердження зв’язків Інституту з колективами різних типів середніх, загальноосвітніх, навчально-виховних закладів, громадськими організаціями, благодійними фондами, укладення договорів про співпрацю;

-Проведення роботи з перепідготовки кадрів для системи соціальної сфери, практичної психології та системи управління (у формах семінарів та курсів підвищення кваліфікації);

-Робота центру фундаментальних і прикладних досліджень у соціальній

сфері.

Підготовка фахівців для соціальної і роботи в нашій країні також має певні проблеми, вищі навчальні заклади потребують серйозної державної підтримки, на сьогоднішній день відсутні стандарти по спеціальностях, які готують фахівців соціальної сфери, потребує серйозного вдосконалення технологія підготовки майбутніх фахівців, активізації процесів підготовки професорсько-викладацького складу.

Перед соціальною освітою в Україні стоїть складне завдання – збалансувати складну ситуацію сьогодення, поставивши в центрі уваги людину, зробивши на неї ставку, особливо людину. І саме тут навчання соціальній роботі повинна відігравати провідну роль. Для вирішення цього завдання потрібен весь досвід, знання, які накопичені в нашій країні таку і за рубежем і які ми повинні навчитися мудро використовувати і розвивати.

299