3. Види державного кредиту

Державний кредит може виступати в двох формах:

1. Товарній (як, наприклад, хлібні позики перших років Радянської влади. В надзвичайних ситуаціях – в умовах стихійного лиха, катастрофи, війни тощо – запозичення транспортних засобів, іншого майнв в населення. У сучасній практиці фактично не використовується)

2. Грошовій:

а) ощадна справа (використання ощадних вкладів населення);

б) державні позики;

в) запозичення Кабінетом Міністрів фінансових коштів із позикового фонду Національного банку України для покриття дефіциту бюджету (призводить до стимулювання зростання інфляції);

г) грошово-речові лотереї.

Державні позики можна класифікувати за наступними ознаками:

1. за суб'єктами позикових відносин:

• позики, розташовувані центральними органами влади (наприклад, ОВДП – облігації внутрішньої державної позики, ОЗДП- облігації зовнішньої державної позики);

• позики, розташовувані місцевими органами влади ( наприклад, органами влади міст Харкова, Одеси);

за місцем розміщення:

• внутрішні (наприклад, ОВДП – облігації внутрішньої державної позики);

• зовнішні (наприклад, ОЗДП – облігації зовнішньої державної позики, розташовувані на міжнародному – європейському ринку капіталів);

у залежності від обігу на ринку:

• ринкові (наприклад, євробонди);

• неринкові (наприклад, ОВДП – облігації внутрішньої державної позики, є неринковими, тому що не мають форми у вигляді якого-небудь уречевленого (паперового) носія, а є електронними записами на розрахункових рахунках юридичних осіб);

за термінами залучення коштів:

• короткострокові (із терміном погашення до 1 року) – ОВДП;

• середньострокові ( із терміном погашення від 1 року до 5 років) – євробонди;

• Довгострокові ( із терміном погашення від 5 років і вище);

за існуванням застави щодо боргових зобов'язань:

• заставні;

• без заставні;

за характером виплачуваного прибутку :

• виграшні зобов'язання; весь прибуток власники облігацій державного боргу одержують у формі виграшу, прибуток виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тих, на які випав виграш;

• процентні зобов'язання; власники облігацій одержують твердий прибуток у формі відсотку він номінальної вартості облігацій державної позики;

• процентно-виграшні зобов'язання;

• безпрограшні зобов'язання; випускаються з умовою, що протягом терміну дії державної позики виграшними будуть всі облігації;

• зобов'язання з нульовим купоном; не припускаються виплати прибутку, однак гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку, вартість кожної випущеної облігації складає вартість визначеного товару; властивістю країнам із дефіцитною на товари економікою.

за методом визначення прибутку :

• зобов'язання з твердим прибутком;

• зобов'язання з плаваючим прибутком;

у залежності від обов'язку позичальника дотримувати терміни погашення позики:

• зобов'язання з правом дострокового погашення;

• зобов'язання без права дострокового погашення;

РОЗДІЛ 2. Становлення та розвиток державних запозичень в Україні.

1. Етапи становлення державного кредиту в Україні

Сфера державного кредиту в Україні після здобуття нею незалежності почала розвиватися на засадах ринкового господарювання. Відсутність практичного досвіду діяльності у даній сфері та проблеми, пов'язані із становленням державності, утруднювали ефективний розвиток державного кредиту в Україні. Проблемі формування та управління вітчизняним державним боргом почала приділятися значна увага. Розмір державного боргу зростав. Якщо станом на кінець 1992 р. Борг становив 2,8 млрд. Дол. США, то на кінець 2006 р. - близько 16 млрд. Дол. США.

У процесі розвитку державного кредиту та формування державного боргу України можна виділити п'ять основних етапів:

Перший етап (1991-1994 рр.): період з 1991 по першу половину 1994 рр. Характеризується залученням до фінансування дефіциту бюджету виключно прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах.

Другий етап (1995-1996 рр.): в цей період, поряд з продовженням надання зовнішніх гарантій, державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Зазначений період характеризується також врегулюванням заборгованості України за енергоносії, початком випуску облігацій внутрішніх державних позик (10.03.1995 р. Вперше в історії України відбулись торги з розміщення ОВДП) та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.

Третій етап (1997 - перша половина 1998 рр.): характеризувався активним залученням урядом позик як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу. Система внутрішніх запозичень досягла найбільшого розвитку саме у 1997-98 рр., коли щорічно мобілізувалися на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. Грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. Внутрішні запозичення значно скоротились. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнювалися недостатнім розвитком фінансово- банківської інфраструктури, котра не могла акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження) у достатніх обсягах.

Четвертий етап (друга половина 1998 - 2000 рр.): починаючи з другої половини 1998 року, Україна зіткнулася із значними труднощами, пов'язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як з зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. У цей період уперше була здійснена низка операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України, яка дала можливість через заміну облігацій внутрішньої державної позики продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск щодо виплат по ОВДП в 1998 і 1999 рр.

Незважаючи на вжиті заходи, 2000-2001 рр. Були піковими по борговому навантаженню. Наявність значного негативного сальдо платіжного балансу та низькі валютні резерви стали основною причиною прийняття урядом рішення щодо проведення комплексної програми реструктуризації державного зовнішнього боргу України. Міністерство фінансів здійснило реструктуризацію боргових зобов'язань перед НБУ. (Державні цінні папери, які були випущені у 1998-2000 рр. Та підлягали погашенню у 2000-2004 рр., були замінені на процентні облігації з терміном погашення упродовж 2002-2010 рр.), що сприяло поліпшенню структури державного боргу та уникненню декапіталізації Національного банку України).

П'ятий етап (2001 рік - по даний час): управління державним боргом в цей період характеризується переходом від антикризового управління до проведення виваженої боргової політики, націленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Боргова реструктуризація 2000 р. У поєднанні зі сприятливою для України зовнішньої кон'юнктурою і стійким економічним зростанням дозволили суттєво знизити обсяги боргового навантаження на українську економіку, що сприяло відповідному підвищенню міжнародних рейтингів України. В 2001-2002 рр. Співвідношення державного боргу та ВВП утримувалось на рівні 29-31 % (порівняно з 48 % в 1999 р.). На кінець 2003 р. Воно зменшилося до 25 %, а на кінець 2006 р., за даними Міністерства фінансів України, - до 14,3 %. Річне обслуговування боргу скоротилося до 4,3 % ВВП.

2.2 Сучасний стан розвитку державного боргу Україні

Законодавче визначення державного боргу України закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України:

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також для рефінансування раніше здійснених державних запозичень

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. У 1992 році прийнято Закон «Про державний внут­рішній борг України», яким визначено, що державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гаранту­ється всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований).

Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, які надійшли в розпорядження уряду країни.

Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору в разі неплатоспроможності позичальника.

Також державний борг за ознакою валюти зобов'язань поділяється на борг в іноземній валюті і борг в національній валюті; за ознакою відсоткової ставки — на борг з фіксованою ставкою і борг з плаваючими ставками.

Станом на 31 грудня 2014 року державний та гарантований державою борг України становив:

Вид боргу	В тис. грн.	В тис дол.
Гарантований державою та державний борг	1.100.563980,35	69.794.848,71
Гарантований державою та державний зовнішній борг	611.697.072,98	38.792.206,02
Гарантований державою та державний внутрішній борг	488.855.907,36	31.002.642,69
Державний борг	946.819.427,35	60.044.776,92
Державний зовнішній борг	485.815.804,55	30.809.149,84
Державний внутрішній борг	461.003.622,80	29.235.627,08
Гарантований державою борг	153.744.552,99	9.750.071,79
Гарантований державою зовнішній борг	125.881.268,43	7.983.056,18
Гарантований державою внутрішній борг	27.863.284,56	1.767.015,61

Станом на 31 травня 2015 року державний та гарантований державою борг України становив:

Вид боргу	В тис. грн..	В тис. дол.
Гарантований державою та державний борг	1.424.126.798,27	67.660.178,61
Гарантований державою та державний зовнішній борг	915.989.413,35	43.518.601,99
Гарантований державою та державний внутрішній борг	508.137.384,93	24.141.576,62
Державний борг	1.194.191.280,77	56.735.955,99
Державний зовнішній борг	712.858.765,57	33.867.877,12
Державний внутрішній борг	481.332.515,20	22.868.078,87
Гарантований державою борг	229.935.517,51	10.924.222,62
Гарантований державою зовнішній борг	203.130.647,77	9.650.724,87
Гарантований державою внутрішній борг	26.804.869,73	1.273.497,75

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Боргова політика нашої держави почала формуватись у 1994-1995 р., коли державне запозичення набуло масового характеру, хоча початок було покладено міжурядовими позикам ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на внутрішньому ринку. Усього за дев'ять років (1993-2001 рр.) Україною ззовні було залучено 20,7 млрд. дол. США. Система внутрішнього запозичення найбільшого розвитку досягла у 1997-1998 рр., коли щорічно мобілізовувалося на фінансування бюджетного дефіциту понад 8 млрд. грн. Однак після фінансової кризи 1998 р. внутрішні запозичення пішли на спад і в даний час істотного значення в мобілізації коштів не відіграють. Проблеми запозичення на внутрішньому фінансовому ринку ускладнюються недостатнім розвитком фінансово-банківської інфраструктури, котра не в змозі акумулювати тимчасово вільні фінансові ресурси (збереження). У країнах із розвиненою ринковою економікою основними кредиторами держави є фізичні особи. Але в Україні залучення державою коштів від населення утруднене, по-перше, через низький рівень доходів громадян, а, по-друге, внаслідок недовіри до держави і до банків. Разом з тим за оцінками експертів на руках у населення перебуває 8-10 млрд. дол. США готівкою, а вклади населення в комерційних банках, у тому числі і в Ощадному банку України, постійно зростають - щорічно в середньому на 35-50 %. Це свідчить про наявність потенційних можливостей у подальшому нарощуванні державних внутрішніх запозичень. Важливим заходом по відновленню внутрішнього фінансового ринку є переорієнтація внутрішніх фінансових позичкових ресурсів на розвиток виробництва, а не на державне споживання, суттєве їх здешевлення.

Щодо зовнішніх запозичень, то їх обсяг останніми роками дещо скоротився. Безумовно, рівень ризику, пов'язаний із наданням кредитів Україні, дуже високий. Проте слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, що орієнтується на інтеграцію в Європу, користується певною підтримкою і міжнародних фінансових організацій, і урядів європейських країн, і Європейського Союзу в цілому. Однак можливості в залученні відносно дешевих кредитів не означають автоматизму в кредитуванні. Так, у 2000-2002 рр. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку припиняли кредитні програми у зв'язку з невиконанням Україною узятих на себе зобов'язань. Але після поліпшення ситуації в частині досягнення встановлених орієнтирів грошово-кредитної політики кредитування відновлювалось.

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу - це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості через випуск нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %.

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах СІЛА. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

- бюджет;

- золотовалютні резерви;

- кошти, отримані від приватизації державного майна;

- нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками.

РОЗДІЛ 3. Державний споживчий та податковий кредити в Україні