Історія Донбасу

ІСТОРІЯ

ДОНБАСУ

Луганськ – 2009

УДК 94(477.6) ББК 63.3(4Укр55)

П44

Випущено на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України

за програмою «Українська книга»

Рецензенти:

Бур’ян М. С. — доктор історичних наук, професор Михайлюк В. П. — доктор історичних наук, професор Литвиненко В. Ф. — доктор історичних наук, професор

Подов В. І., Курило В. С.

П44 Історія Донбасу / В. І. Подов, В. С. Курило ; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». — Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. — 300 с.

ISBN 978-966-617-219-1

У книзі широко представлено історію Донбасу ХVІІ — ХІХ століть. На конкретному історичному матеріалі показано основні етапи розвитку південно-східних земель України, проаналізовано причини, закономірності, взаємозв’язки й значення найважливіших явищ та подій у процесах соціально-економічного, політичного й культурного розвитку краю. Автори детально розповідають про культурні надбання регіону, його давні традиції та внесок у духовний розвиток країни.

Книга розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів, студентів ВНЗ, учителів та учнів шкіл, широке коло читачів — усіх тих, хто хоче знати історію України та її регіонів.

УДК 94(477.6) ББК 63.3(4Укр55)

ISBN 978-966-617-219-1	© Подов В. І., Курило В. С., 2009
	© ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009

ПЕРЕДМОВА

З давніх-давен люди звикли називати певні території іменами рік. Так виникли Придніпров’я, Поволжя, Придністров’я, Кубань.

Донбас. Цю назву для території, яка прилягає до центральної частини річки Сіверський Донець і де було віднайдено кам’яне вугілля, фактично ввів у науковий обіг у XIX столітті гірничий інженер та вчений Є. П. Ковалевський, назвавши височину, багату вугіллям, Донецький кряж. Поступово ця назва трансформувалася в Донецький басейн, або скорочено Донбас.

У наш час назва Донбас застосовується до частини території Луганської, Донецької, Дніпропетровської областей України та Ростовської області Російської Федерації. Тут на перший план уже вийшла не наявність річки Сіверський Донець, а наявність вугілля.

Вугілля. Воно кардинально змінило цей регіон. Слаборозвинений степовий сільськогосподарський край швидко перетворився на один з найрозвиненіших промислових центрів спочатку Російської імперії, а сьогодні — України.

Починаючи із XVII століття, ці землі заселяли різні потоки переселенців. У своїй більшості це були українці з Полтавщини, Сумщини, Черкащини. З розвитком вугільних копалень, металургії, машинобудування свою кращу долю почали шукати тут не тільки вихідці з центральної України, а й із багатьох окраїн Російської імперії. Так з’явилися росіяни, поволзькі татари, башкири, китайці, корейці, жителі кавказького регіону. Активні міграційні процеси призупинилися на початку 70-х років XX століття. Тому лише останні 40 – 50 років на цих територіях почало складатися осідле населення. Хоча процеси переміщення людей тривають, але, зазвичай, у межах самого Донбасу.

Швидкий економічний розвиток краю, активні міграційні процеси, рання урбанізація призвели до формування певної ментальності населення краю як з позитивними (працелюбність, мужність, пристосованість до важкої фізичної праці), так і негативними (невисокий рівень культури, патерналізм, схильність до недотримання законів і правил) рисами. У той же час коренізація населення веде й до певних ментальних змін, зокрема, до зростання місцевого та українського патріотизму.

Дослідити історію краю, соціуму, виявити характерні тенденції для цих територій — таку мету поставили перед собою автори цієї праці.

Свою роботу вчені присвячують усім тим дослідникам історії Донбасу, які зробили свій внесок у те, щоб події різних років і періодів збереглися для наших нащадків.

3

РОЗДІЛ 1

ДОНЕЦЬКИЙ

КРАЙ

У XVII – XVIII СТОЛІТТІ

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

Татарський

вершник,

який

видивляється

здобич (з малюнка К. Каразіна)

1.1.ЗАСЕЛЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КРАЮ

ВXVII СТОЛІТТІ

ДИКЕ ПОЛЕ

Територія нинішнього Донбасу волею долі опинилася в центрі Дикого поля, яке простягалося зі сходу на захід від Дону до Дунаю та з півночі на південь від верхів’їв Сіверського Дінця й берегів Оки до Азовського та Чорного морів. Більше трьох століть вона залишалася незаселеною. Такими були наслідки навали татаро-монгольських орд на Русь, які зруйнували міста й селища та перетворили Донецький край на безлюдну пустелю.

Панування татаро-монгольських орд, які утворили державу Золоту Орду,

було жорстоким, тривалим, але не вічним. Усередині Золотої Орди, яка була штучним, а тому неміцним державним об’єднанням зі строкатим населенням, усе більше наростали відцентрові процеси. Вони неминуче вели до її ослаблення й загибелі.

Часом розпаду Золотої Орди стало XV століття. У результаті гострої міжусобної боротьби на її території з’явилися незалежні державні утворення. На початку 20-х років XV століття виникло Сибірське ханство, у 1433 році — Велика Орда — наступниця Золотої Орди, у 40-х роках — Ногайська Орда. У 1438 році виділилося Казанське, у 1443 — Кримське, а в 60-х роках утворилися Казахське, Узбецьке й Астраханське ханства. Об’єднання частини руських земель під владою Москви створило умови для повалення татарського іга. Великий московський князь Іван III припинив виплату данини татарам. У результаті протистояння на річці Угрі в 1480 році та втечі хана Великої Орди Ахмата, а також подальшої його загибелі в гирлі Дінця татаро-монгольське іго було остаточно повалене. На початку XVI століття під ударами Кримського ханства розпалася й перестала існувати Велика Орда.

На самому початку XVI століття (1500 — 1503 рр.) московському князеві підкорилися Чернігівсько-Стародубське

йНовгород-Сіверське князівства. Кордони Росії наблизилися до пониззя Десни

йсередньої течії Сіверського Дінця. З того часу почалося заселення тієї території, яка згодом отримала назву Слобідська Україна.

Проте територією сучасного Донбасу ще довго кочували орди кримських татар і ногайців. Кримське ханство залишалося небезпечним вогнищем

6

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

агресії. З 1480 року майже 50 років поспіль орди кримських татар вторгалися в межі українських земель. Феодали кримського ханства прагнули до захоплення багатої здобичі, полонених для продажу в рабство, змушували населення платити їм данину, палили й розоряли міста та села Росії й України. Ставши в 1475 році васалом Туреччини, Кримське ханство постійно брало участь у російсько-турецьких війнах на боці Туреччини. Мужню боротьбу

зКримським ханством вели донські й запорозькі козаки.

Ще в кінці XVI століття південна межа Російської держави проходила по річці Сосні. Правий її берег не був заселений. Звідси на південь, до самого Азовського моря, простягалося Дике поле. Заселення цієї території відбувалося поволі, в упертій боротьбі

зкочівниками. Для просування на пів-

день Російська держава спиралася на систему оборонних споруд, які називалися засічними лініями, або засічними чертами. Особливий розвиток вони отримали в XVI — XVII століттях. У 1556 році було завершено будівництво Великої засічної черти. У кінці 30-х та 40-х роках XVII століття споруджено Бєлгородську черту. На південь від неї, у 80-х роках того ж століття, побудували Ізюмську засічну черту [1]. Вони перекривали основні шляхи, по яких татари здійснювали набіги на центральні райони країни, — Муравський, Ізюмський і Кальміуський шляхи (сакми), що йшли

зКриму, і Ногайський шлях, який ішов

зПрикубання.

Окрім цих основних шляхів, кочівники використовували стежки по малих річках, де вони просувалися невеликими групами. Серйозною водною перешкодою для них був Донець. Долали

Карта

України

другої

половини XVII ст.

7

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

				його татари у визначених, відомих їм
	С. В. Іванов.			місцях убрід. На Дінці було відомо ба-
	На			гато татарських бродів, перелазів, пе-
	сторожовому			ревозів. У «Книге Большому чертежу»
	кордоні
				зазначалося 11 перевозів через До-
	Московської
				нець. У межах сучасного Донбасу між
	держави.
	1907			гирлами річок Тор і Жеребець існував
				великий перевіз, у 15 верстах на пів-
				день від гирла р. Бахмут — Боровський
				перевіз, на південь від р. Лугань —
	Титульний
				Татарський.
	аркуш			Для спостереження за південними
	«Книги
				степами й запобігання раптовим на-
	глаголемой
	Большой			бігам кримських татар на централь-
	чертеж»			ні райони Росії Московським урядом
				була організована сторожова прикор-
				донна служба. На початку 70-х років
				XVI століття для несення прикордонної
				служби виділили 73 сторожі, які діли-
				лися на 12 розрядів. До першого розря-
				ду належали Донецькі сторожі, тобто
				ті, які проходили по лівому берегу Сі-

8

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

верського Дінця. Їх було сім, зокрема:
5-а — Святогірська, 6-а — Бахмутська
Усть Чорного Жеребця й 7-а —
Айдарська [2].
Кожна сторожа включала смугу міс-
цевості довжиною верст сорок, а то й
більше, на якій несла таємну дозорну
службу кінна варта (роз’їзд) із 3 — 4
осіб, постійно знаходячись у русі. Деякі
автори помилково вважають, ніби сто-
рожа Бахмутська Усть Чорного Жереб-
ця поклала початок місту Бахмуту — су-
часному Артемівську [3]. Це не що інше
як неправильна думка. З кінною вар-
тою (роз’їздом), що постійно знаходив-
ся в русі, ніяк не можна ототожнювати
заснування населеного пункту. Адже
сторожам не дозволялося навіть двічі в
одному й тому ж місці зупинятися, щоб
зварити кашу. Завдання кінного роз’їзду
(сторожів) полягало в тому, щоб спо-
стерігати за місцевістю, нічим не вида-
ючи себе. Помітивши наближення та-
тар, один з дозорних (сторожів) повинен
був скакати до станиці, яка відправила
його, щоб доповісти про супротивни-
ка, а ті, які залишалися, продовжували
спостереження.
Разом з тим, для захисту й освоєння
вільних земель уряд будував нові міста,
просуваючи їх на південь. У 1586 році
було побудовано Воронеж, у 1592 —
Єлець, у 1598 — Бєлгород, а через два
роки Валуйки й Цареборисів. І лише
в XVII столітті — Чугуїв (1638 р.) та
Харків (1654 — 1656 рр.).
По-різному оцінювали цю систему
міст. Російський уряд вважав її необхід-
ним, назрілим заходом освоєння спокон-
вічно слов’янських земель, розорених
татаро-монгольською навалою. Татари	рив російському послу Р. Волконсько-
ж бачили в цьому ярмо для себе. Крим-	му: «Ви хочете задушити нас в огорожі
ський хан Кази-Гірей у 1602 році гово-	збудованих міст».

ПОЧАТОК ЗАСЕЛЕННЯ ДОНЕЦЬКОГО КРАЮ

Якщо подивитися на карту, то поба-	було воротами в Донбас. До Донецької
чимо, що нове місто Цареборисів, яке	землі залишався один крок. Можна на-
виникло на Слобожанщині в 1600 році,	віть сказати, що тут вона починалася.

Харківська

фортеця у XVIII ст.

Місцерозташування Донецьких сторож

9

Розділ 1. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У XVII — XVIII СТОЛІТТІ

Карта

території

Росії від Москви до Чорного моря. 1696 р.

Не випадково в першій половині XVIII	1646 році козачому отаманові м. Валуєк
століття при проведенні першого й дру-	Протасьєву було доручено оглянути цю
гого переписів населення Росії місто	місцевість, визначити місце біля озер
Цареборисів включали до складу Бах-	для міста й нанести його на план. Через
мутської провінції. І все-таки заселення	два роки бєлгородський воєвода отримав
Дикого поля відбувалося поволі. Відомо,	царську грамоту, яка зобов’язувала його
що Бєлгородський повіт у 1620 році зай-	направити людей для будівництва міста
мав величезну територію від Курська до	Тора. З цією метою було виділено 30,5
Азова. Не дивлячись на це, у ньому було	тис. рублів. Проте напружена соціальна
тільки 23 поселення із 874 дворами.	обстановка й національно-визвольний
Чи не першим поселенням Донбасу	рух, що розпочався в Україні, не дозво-
був Святогірський монастир, писемні	лили реалізувати цей план. Не вдалося
згадки про який належать до першої по-	побудувати місто і в 1660 році через те,
ловини XVI ст. Святі гори вже згадуються	що українці, які прибули сюди для будів-
в «Записках о Московитских делах» Зіг-	ництва, розбіглися. Улітку 1663 року
мунда Герберштейна [4], у Никонівсько-	бєлгородський воєвода Ромодановський
му літописі, у Статуті сторожової служби	«відправив на Тор 600 ратних людей для
1571 року. До 1624 року належать згадки	городової будови», а для поселення сюди
про діючий монастир [5]. Хоча монастир і	направили з Валуєк 50, з Чугуєва теж 50,
був своєрідною фортецею, його неодно-	а з Харкова 12 сімей. Обстеживши міс-
разово розоряли кочівники.	цевість, учасники експедиції вирішили
У цих місцях з давніх часів були відо-	закласти фортецю біля Маяцького озе-
мі Торські соляні озера, куди приїжджали	ра. Закінчили будівництво в 1665 році.
варити сіль не тільки з довколишніх се-	Отже, сучасне село Маяки Слов’янського
лищ, але й з дуже віддалених міст. Житель	району Донецької області з упевненістю
Валуєк П. Котельников, який приїжджав	можна вважати найстарішим населеним
улітку 1625 року на Торські озера за сіл-	пунктом Донбасу [7].
лю, повідомляв російському уряду, що на	Місто Маяки свою назву отримало не
тих озерах щорічно варять сіль приїжджі з	від сторожової вежі, як припускали авто-
Оскола, Єльця, Курська, Лівен, Вороне-	ри статті в «Історії міст і сіл», а від Мая-
жа, а для захисту від татар будують укріп-	цького озера й містечка, що носило таку ж
лення. Він пропонував побудувати біля	назву. На півдні маяками називали кам’яні
озер острог (фортецю) і направити для	статуї, які стояли на курганах, про що мож-
його охорони військових людей, а також	на дізнатися за повідомленням німецького
побудувати тут казенні варниці, від яких	посла Еріха Лосоти, який подорожував по
царська казна матиме чималий прибуток.	Запорозькій землі в 1594 році [8].
Якщо навіть тут сіль варитимуть приїж-	Весною 1664 року на Торські озера
джі солевари, то й вони дадуть прибуток,	була направлена партія казенних людей
віддаватимуть казні тамго — десяту боч-	для видобування солі. Серед прибулих
ку солі, писав Котельников [6].	було 215 робітних людей, 88 стрільців
Мабуть, уряд урахував пропозицію	для охорони і 15 цілувальників. За літ-
жителя Валуєк. У 1645 році поблизу	ній сезон робітники поставили варниці
соляних озер для спостереження за та-	й комори, а для житла — курені та зем-
тарським перелазом, де через річку за-	лянки. Для захисту солепромислу від
звичай переправлялися кримські татари,	нападу татар у 1664 році почали буду-
був побудований острожок (невелика	вати фортецю. За літо було побудовано
фортеця). Тут поперемінно несли службу	22 сажні захисної стіни, а від солоного
20 чугуївських козаків.	до прісного озера 350 сажнів надовбнів
Після цього влада неодноразово ро-	[9]. Проте існував казенний солепро-
била спроби побудувати тут місто. У	мисел недовго. Українські козаки, які

10