Історія Донбасу

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

Росії повідомлялося, що, зважаючи на	ленности Донбасса»,	перша	парова
відсутність збуту, у Донбасі в 1883 році	машина в Донбасі була встановлена в
працювало тільки 93 копальні, тоді як у	1859 році на одній із шахт Російського
попередньому році діяло 124. Особливо	товариства пароплавства й торгівлі на
сильно криза зачепила Грушевські ко-	Грушевському родовищі. Хоча в істо-
пальні, оскільки деякі залізниці та Росій-	рико-економічному нарисі «Донецьк»
ське товариство пароплавства й торгівлі,	стверджується, що	перша	парова
що у великих кількостях споживало гру-	підйомна машина на Донецькому кряжі
шевский антрацит, знизили на нього ціни	була встановлена на Гур’ївській шахті
з 16 — 18 до 8 копійок за пуд [38].	Олександрівської копальні, що належа-
Збільшення видобутку вугілля відбу-	ла Новоросійському генерал-губернато-
валося за рахунок зростання чисельності	ру І.С. Воронцову, у 1842 році [18].
робітників. Через дешевизну робочої	Перша в басейні водовідливна уста-
сили ні місцеві, ні іноземні шахтовласни-	новка з паровою машиною прямої дії була
ки не були зацікавлені в механізації пра-	споруджена в 1844 році на шахті «Капі-
ці. До того ж імпортне устаткування че-	тальна» казенної Лисичанської копаль-
рез високу вартість не всім підприємцям	ні. Її продуктивність — 60 куб. метрів
було доступне. Вітчизняне ж гірниче ма-	за годину. Виготовили її на Луганському
шинобудування було слабко розвинене.	ливарному заводі. Чергова водовідливна
Механізація стосувалася лише загально-	машина була побудована в середині XIX
шахтних ділянок.	століття на одній з Корсунських шахт. З
До 60-х років XIX ст. майже всі шахти	кінця 60-х років XIX століття вже багато
обладналися кінним коловоротом.	діючих шахт, що будувалися, обладнали-
За даними монографії «История тех-	ся паровими водовідливами.
нического развития угольной промыш-	На деяких шахтах з кінця 60-х років

Центральна шахта й коксові печі заводу Новоросійського товариства. Кінець

XIX століття

231

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

Смолянинівська проходка Новоросійського товариства. Кінець XIX ст.

XIX століття почали застосовувати венти-		лу — акціонерне товариство Південно-
лятори з паровою машиною для провітрю-		російської	кам’яновугільної			промисло-
вання. Першою була Грушевська шахта, де		вості за участю французького капіталу
установка вентилятора почала працювати		було створене в Донбасі в 1872 році. У
в 1868 році. До кінця століття 54 шахти з		той же час виникло «Новоросійське то-
152 найбільш великих провітрювалися за		вариство кам’яновугільного, залізного і
допомогою вентиляторів. П’ять з них були		рейкового виробництва Півдня» на ос-
з електричним приводом.		нові англійського капіталу, що належав
У 1895 році в Макіївці була спорудже-		Юзу. До кінця століття на Півдні ви-
на перша в Донбасі збагачувальна фабри-		никло 20 акціонерних кам’яновугільних
ка продуктивністю 60 тонн за годину. До		компаній, не рахуючи тих, які володі-
кінця століття таких фабрик у Донбасі вже		ли копальнями металургійних заводів.
було чотири. Окрім Макіївської, це були		На початку 1895 року кам’яновугільні
Кадіївська, Ольховська та Ірмінська.		розробки Прохорова й Древицького за 8
Розвиток	вугільної промисловості	млн. франків перейшли до бельгійського
Донбасу вимагав величезних капіталов-		акціонерного		товариства	Прохоровсь-
кладень. Вітчизняні підприємці неохоче		ких кам’яновугільних копалень. На базі
вкладали сюди свої кошти. Їх більше ці-		Риковських копалень у липні 1898 року
кавила легка промисловість, яка давала		було організовано бельгійське Товарис-
швидку віддачу. На Заході ж на той час на-		тво Риковських кам’яновугільних копа-
копичилися надмірні капітали. І промис-		лень. Макіївські копальні Іловайського
ловці низки	західноєвропейських країн	були куплені Російсько-Донецьким това-
обернули свої погляди до Донбасу, де була		риством. Сприяючи розвитку промисло-
дешева робоча сила, що обіцяло високі		вості Росії, західний капітал витягував з
прибутки. Після підвищення царським		експлуатації донецьких шахтарів вели-
урядом акцизу на іноземне вугілля та на		чезні прибутки.
ввезення до Росії устаткування західним		Розвиток		вугільної	промисловості
промисловцям почало вигідніше вивозити		Донбасу	супроводжувався			концентра-
капітал. І він пішов до Донбасу.		цією виробництва. У 60-х роках най-
Перше об’єднання іноземного капіта-		більші шахти видобували не більше 200

232

	Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ
— 300 тисяч пудів вугілля на рік. У кінці	потім писав, що край цей повинен отри-
70-х років уже 18 підприємств перевер-	мати світове промислове значення. Про-
шили мільйонний рубіж. На них доводи-	рокування великого хіміка збувалося.
лося 62,1 % усього видобутку вугілля.	Уже до кінця XIX ст. Донецький басейн
Надалі процес концентрації виробництва	перетворився на найбільший індустріаль-
у зв’язку з припливом іноземного капі-	ний центр. У післяреформений період
талу ще більше посилився. У 1900 році	видобуток кам’яного вугілля зріс у 112
7 підприємств видобували понад 20 млн.	разів. В останньому році XIX ст. Донбас
пудів вугілля кожне, що складало 44 %	видав 671,7 млн. пудів вугілля. З неве-
усього видобутку Донбасу. Тільки одне	ликої копальні, що пробилася в Лисичій
Новоросійське товариство Юза давало	балці, широким потоком пішло «чорне
50 млн. пудів вугілля.	золото», а народжений тут невеликий за-
У 1888 р. Донбасом подорожував ве-	гін шахтарів виріс у могутню армію праці.
ликий російський хімік Д. Менделєєв. У	У 1900 р. на 289 шахтах Донбасу працю-
доповіді міністру державного майна він	вало близько 85 тис. осіб.

ЧОРНА МЕТАЛУРГІЯ. МАШИНОБУДУВАННЯ

Наявність у Донецькому басейні покладів кам’яного вугілля й залізної руди зумовило утворення тут великого центру металургійної промисловості. Первістком металургії Донбасу й усієї України був Луганський ливарний завод. Це було велике підприємство. У 1857 році на заводі було 11 цехів, 17 плавильних та іншого призначення печей, 32 горни, 50 верстатів і парових машин. У 1860 році на ньому працювало 1088 осіб. Не отримуючи військових замовлень, завод переключився на виробництво продукції для потреб промисловості й населення. У 1862 році тут було виготовлено 12 673 пуди чавунних виробів, 1362 пуди залізних виробів і 25 пудів мідних виробів, 1 парову машину, 8 локомотивів і багато чого іншого. У 60-х роках завод спеціалізувався як машинобудівний і металовиробів. Основними видами його продукції стали парові машини, локомобілі з казанами й повним приладом, борошномельні млини, лісопильні й сільськогосподарські машини, насоси, труби, устаткування для цукрових, винокурних заводів, ковальські й котельні вироби [32].

Особливість Луганського ливарного заводу полягала в тому, що він першим у Росії почав освоєння виплавки чавуну з місцевих руд на мінеральному паливі. Після багатьох дослідів вирішення цьо-

го питання було перенесене на інші підприємства. Проведене інженерами Воскобойніковим, Гуровим та Іваницьким дослідження на Керченському півострові покладів залізної руди дозволило ухвалити рішення про будівництво металургійного заводу в Керчі. У 1850 році тут вступила в дію доменна піч, створена за проектом інженера А.Ф. Мевіуса, почалися досліди плавки керченської руди на грушевському антрациті. Діяльність Керченського металургійного заводу була перервана початком Кримської війни.

Інженера А.Ф. Мевіуса з Керчі перевели на Луганський ливарний завод. Він отримав завдання провести детальну геологічну розвідку центрального Донбасу, де розташовуються селища Государевий Байрак, Залізна Балка, Зайцево, Микитівка і Софіївка. Тут були знайдені великі запаси коксівного вугілля, яке вже в низці місць розроблялося, та обнадійливі запаси залізної руди. Це створювало сприятливі умови для будівництва дослідного чавуноплавильного заводу. За завданням Гірничого департаменту А.Ф. Мевіус розробив проект будівництва заводу на березі річки Садки недалеко від сел. Софіївки й Роздольного в межах сучасного міста Єнакієве.

Будівництво заводу, який назвали Петрівським, почалося в 1858 році після по-

233

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

Іван

Августович

Тіме.

Худ. М. Вольштейн.

Музей

Луганського верстатобудівного заводу

вернення А.Ф. Мевіуса із закордонного відрядження. Тут побудували доменну й коксувальні печі, інші споруди. Для забезпечення заводу паливом у 1858 році була заснована Софіївська кам’яновугільна копальня. У 1862 році почалися плавки місцевої залізної руди на мінеральному паливі. З місцевих руд на коксі виплавили 91 тисячу пудів чавуну. Це був важливий крок до освоєння нової технології виплавки чавуну. За ініціативою Мевіуса застосовували й інші нововведення. Для обігріву парових казанів використовували відходи коксових газів. Почали вловлювати доменні гази й направляти їх для обігріву повітронагрівачів. Проте уряд припинив фінансування. У 1866 році завод закрили.

У тому ж році починається будівництво Лисичанського заводу, хоча деякі фахівці не схвалювали місця вибору. Зокрема, А.Ф. Мевіус указував, що Лисичанський завод не буде забезпечений якісною рудою, до того ж місцеве вугілля не годиться для коксування. Проте думка Мевіуса не була взята до уваги. Більш того, він опинився в немилості в керівництва. Річ у тому, що тут зіткнулися не

тільки державні, але й особисті інтереси. Директор Гірничого департаменту В.К. Рашет розробив свою конструкцію доменної печі. До діяльності Мевіуса він ставився ревниво. Як тільки в доменній печі Мевіуса на Петрівському заводі виявилися неполадки (прогорів горн, складений з пісковика), ухвалюється рішення про долю заводу. Робиться це не без участі директора Гірничого департаменту Рашета. За його задумом розгортається будівництво заводу в Лисичанську з його, Рашета, доменною піччю.

У той час у Донбасі приступали до будівництва залізниць. За розрахунком організаторів будівництва підприємства передбачалося, що Лисичанський завод випускатиме рейки.

Лисичанський завод складався з однієї доменної печі системи Рашета, стосильної повітродувної машини з п’ятьма казанами, фабрики вогнетривкої цегли й кам’яновугільної копальні з двома шахтами. Були й печі для виробництва коксу. Пристрій машин, які вироблялися в Луганську, Гірничий департамент доручив інженерові І. Тіме.

Домна в Лисичанську була пущена 1 травня 1870 року, 30 серпня її зупинили. Провели виправлення фундаменту, зробили набивний горн. Головним доменщиком тут був І.І. Зеленцов. У листопаді 1870 року він був призначений управителем заводу. Як підкреслював пізніше І.А. Тіме, Зеленцов виніс на своїх плечах усю тяжкість Лисичанського заводу. Домна включалася в роботу ще в 1871 і 1872 роках. Пропрацювавши в цілому 284 діб, вона виплавила 58 972 пуди чавуну [40].

Лисичанський завод був побудований з місцевих матеріалів, укомплектований вітчизняним устаткуванням і кадрами фахівців. Рівень його технічного оснащення не поступався західноєвропейському. Інженер Зеленцов та інші фахівці показали хороше знання технології доменного виробництва. Це визнав навіть президент Леобенської гірничої академії Туннер, який відвідав Лисичанськ. Він писав, що лисичанська доменна піч — пер-

234

	Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ
ша в Росії, у якій було дійсно виплавлено	склалися умови для створення металур-
значну кількість чавуну на коксі, відзна-	гійної промисловості на мінеральному
чивши в той же час високий рівень знань	паливі. Про це писали в газетах і журна-
і кваліфікації російських інженерів [41].	лах, ці ідеї відбивалися в книгах. На Дон-
Профессор І.А. Тіме та інші фахівці вва-	бас як на найбільш перспективний регіон
жали І.І. Зеленцова першим доменником	для створення металургії вказувалося в
Донбасу, який отримав чавун на місцево-	публічних лекціях президента Товарист-
му коксі з бідних гніздових руд.	ва сприяння російській промисловості й
То був час, коли після відміни кріпос-	торгівлі В. Полетики «Про залізну про-
ного права в Росії швидко розвивалася	мисловість Росії», виданих у 1864 р. До-
промисловість, розгорталося залізничне	кладний опис уже відомих родовищ кок-
будівництво. У 1868 році в Росії налічува-	сівних вугіль, залізних руд, вогнетривких
лися 147 чавуноплавильних і 209 залізо- і	глин і флюсів містився в книзі гірничого
сталеробних заводів, на яких працювали	інженера А. Мевіуса «Майбутність гірни-
207 доменних, 434 пудлінгових і 597 зва-	чозаводського промислу на півдні Росії».
рювальних печей, 876 кричних горнів, 707	Мевіус, багато років пропрацювавши в
сталеробних горнів і печей. Більше 80 %	Луганському гірничому окрузі й ставши
цих підприємств було зосереджено на	відомим металургом, конкретно назвав
Уралі. У тому ж році в країні було виробле-	11 місць, де економічно вигідно будувати
но 19,8 млн. пудів чавуну, 18,7 млн. пудів	металургійні заводи. Цими рекоменда-
заліза, близько 500 тисяч пудів сталі.	ціями потім скористалися чимало про-
Проте існуючі заводи, що працювали	мисловців, і в першу чергу Д. Юз. Не раз
на деревному вугіллі, не могли забезпе-	писав про проблеми розвитку південної
чити збільшену потребу в металі. Техні-	металургії й професор Петербурзького
ка виробництва давно застаріла. Тільки	гірничого інституту І. Тіме.
перехід на технологію виплавки металу	Причин повільного розвитку металур-
на мінеральному паливі міг забезпечити	гії Донбасу, як бачимо, було багато. Одна
потреби країни. Спроби уряду вирішити	з них — помилкова політика царсько-
цю проблему своїми силами не принесли	го уряду в галузі тарифів і держмит на
успіху, хоча для цього були всі об’єктивні	ввезення з-за кордону чавуну, заліза й
умови. Справа упиралася в суб’єктивний	машин. У 1861 році він дозволив безмит-
чинник. Треба мати на увазі, що ключові	не ввезення вказаних вище виробів для
пости в уряді Росії того часу займали	машинобудівних заводів, а в 1864 році
вихідці із західноєвропейських країн. І не	ці пільги були поширені на всі механіч-
без їх сприяння до Росії, зокрема до Дон-	ні заводи з паровими або гідравлічними
басу, хлинув іноземний капітал.	двигунами. Це ставило вітчизняну про-
Усім було відомо про багаті запаси	мисловість у залежність від привізного
високоякісного коксівного вугілля в Дон-	металу, що гальмувало розвиток вітчиз-
басі. До кінця 60-х років у басейні було	няної металургії. Представники патріо-
розвідано багато покладів залізної руди,	тично налаштованих сил наполягли на
придатної до доменної плавки. Розташо-	зміні такого курсу. У результаті в 1866
вувалися вони за верхньою й нижньою	році був прийнятий закон, який визначав,
течіями Кальміусу з притоками, по	що замовлення, пов’язані з розвитком
р. Кринці та верхів’ям Міусу й Криво-	залізничного транспорту, повинні були
го Торця. Поблизу цих родовищ були	виконуватися тільки вітчизняними заво-
відкриті поклади каоліну й вогнетрив-	дами. Установлювалися урядові премії за
кої глини, а також вапняків для флюсів.	виробництво паровозів і вагонів, а також
Словом, у Донбасі було все необхідне для	сталевих рейок. Це було на користь роз-
початку розвитку чорної металургії.	витку вітчизняної металургії й машино-
Давно було зрозуміло, що в Донбасі	будування.

235

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

Аполлон

Мевіус

Геогностична карта «Частини Луганського Гірничого округу»

У тому ж 1866 році уряд видав князеві Кочубею концесію на спорудження заводу з виробництва залізничних рейок. Кочубей запропонував надати технічного виконання цієї концесії Джону Юзу, керівникові заводом у Мілльволі поблизу Лондона. Відкупивши в князя Кочубея право на концесію за 24 тисячі фунтів стерлінгів, він уклав з Комітетом міністрів договір на утворення Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізного й рейкового виробництва та товариства залізничної ділянки від ХарківськоАзовської лінії. 18 квітня цар утвердив цей договір [18].

Д. Юз вивчив економічні й географічні умови Донбасу, дані про проведені досліди на казенних заводах Донбасу, побував на місцях. Стали очевидними великі вигоди концесії. У липні 1869 року в Лондоні було засновано англо-російське акціонерне Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного й рейкового виробництва. Правління товариства знаходилося в Лондоні, його відповідальне агентство — у Петербурзі, а директоррозпорядник Д. Юз у Донбасі.

«Новоросійське товариство зобо-

в’язалося почати виплавку чавуну в січні 1870 року, а прокат рейок — у квітні 1871 року. Правління акціонерного товариства знаходилося в Англії, у Донбасі вів справи директор-розпорядник Д. Юз.

Зупинимося на хвилинку. Зіставимо факти. А.Ф. Мевіус спроектував і побудував Петрівський казенний завод, який показав обнадійливі результати. Але його тут же закрили. Це було в 1866 році. У тому ж році, як ми знаємо, почали будувати Лисичанський завод. Будівельники сподівалися, що він даватиме чавун і рейки. Але помилилися. Після проведення плавок у доменній печі завод був закритий. Паралельно з Лисичанським заводом, починаючи з того ж 1866 року, йшла інтенсивна підготовка до будівництва приватного заводу Юза із залученням англійського капіталу. Чи випадково це? Звичайно, ні, як не випадково й те, що саме цей завод отримав такі щедрі пільги. Впливові сили в Російському уряді, які орієнтувалися на західний капітал, казенним металургійним заводам Донбасу відводили роль дослідної бази, тоді як у розвитку чорної металургії Донбасу, як і у вугільній промисловості, вони взяли курс на залучення приватного іноземного капіталу.

Завод побудували на березі р. Кальміус у Бахмутському повіті. Проект його був розроблений в Англії. Звідти ж привезли все устаткування, а також майстрів. Перша доменна піч мала об’єм 240 м3. Задули її 24 квітня 1871 року. Початок виявився невдалим. Футеровка печі не витримала високої температури й оплавилася. Згоріли фурми. Вода потрапила в піч, утворилися настили. Було потрібно 9 місяців, щоб перебудувати її. 24 травня 1872 року піч повторно включили в роботу. Вугілля видобували поряд із заводом, тут же були й коксувальні печі. Залізну руду доставляли на волах з довколишніх родовищ. На цей раз до бідної залізної руди додавали привезену з Англії марганцеву руду.

Другу доменну піч об’ємом 160 м3 ввели в 1876 році, а третю, 178 м3, — у 1882 році. Згодом шляхом реконструкції об’єм доменної печі збільшили: першої до

236

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

237

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

	333 м3, другої і третьої, — до 211 м3. У	басейні значні ділянки й організувало ви-
	1872 році було налагоджено виробниц-	добуток руди.
	тво пудлінгового заліза, введено 24 пуд-	У 1873 р. був уведений у дію Сулінсь-
	лінгові та 13 зварювальних печей. По-	кий металургійний завод, заснований
	чалося виробництво рейок, штабового й	власником механічного заводу в Ростові-
	сортового заліза.	на-Дону Д. Пастуховим. Проектував і
	Усю свою діяльність фірма Юза під-	будував його інженер Мещерін, який по-
	порядкувала головній меті — отриман-	чинав будувати Лисичанський чавунопла-
	ню високого прибутку. Звідси й застарі-	вильний завод. Він був розрахований на
	ле устаткування. Хоча технічний рівень	виробництво чавуну на антрациті. Однак
	Юзівського заводу був вищий уральсь-	плавки на антрациті велися з перебоями,
	ких, від західноєвропейського він від-	і завод, не отримавши державної підтрим-
	ставав років на 50. Розрахунок був на	ки, згодом перетворився на переробний.
	дешеву робочу силу в Донбасі. Широко	Наприкінці XIX ст. у Донбасі один за од-
	застосовувалася ручна праця, застарі-	ним уводять у дію металургійні заводи. Слі-
	ла технологія. Замість мартенівського й	дом за Юзівським уводяться Макіївський,
	безсемерівського виробництва сталі Юз	Петрівський, Маріупольський, Крама-
	влаштував пудлінгування з важкою люд-	торський заводи. У 1896 р. — Алмазнянсь-
	ською працею, хоча в Росії, на Сормовсь-	кий і Донецько-Юр’ївський (Алчевський)
	кому заводі, мартенівські печі діяли вже	металургійні заводи на Луганщині.
	з 1870 року. Коксувальні печі в Юза теж	О. Алчевський починав свою справу з
	були застарілої системи Шаумбурзької.	невеликого чайного магазина. У 1865 р.
	Швидкий розвиток завод отримав у	він заснував Харківський торговельний
	зв’язку з використанням багатої залі-	банк. Це був перший банк комерційного
	зом криворізької руди. Уже в 1883 році	кредиту не тільки в Харкові, але й у всій
	на заводі застосовувалося 40% руди з	Росії. А в 1871 р. Алчевський заснував
	Кривого Рогу. Новоросійське товариство	у Харкові перший у Росії земельний ак-
	придбало в Криворізькому залізорудному	ціонерний банк. Подальші устремління

Загальній

вигляд заводу Новоросійського товариства. Початок XX ст.

238

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

Алмазнянський металургійний завод. 1910 р.

Алчевського були спрямовані в Донбас,	нець, феросиліцій, різні чавунні виливки,
де набирала темпи промисловість. За-	фасонне лиття, листове й дахове залізо та
думавши відкрити металургійний завод	інші види продукції. Підприємство пра-
у Донбасі, він організував Олексіївське	цювало на криворізькій руді й нікополь-
гірничопромислове товариство, поклика-	ському марганці. Використовувалася
не забезпечити завод вугіллям і коксом. У	місцева залізна руда, вапняк і донецький
1895 р. він заснував Донецько-Юр’ївське	кокс. На заводі працювало 3200 осіб. У
металургійне товариство (ДЮМТ). Біля	1900 р. зроблено 6 млн. 792 тис. пудів ча-
станції Юр’ївка, у двох кілометрах від	вуну, 3 млн. 192 тис. пудів сталі та 2 млн.
с. Василівка, почали будувати Донецько-	354 тис. пудів прокату [42].
Юр’ївський завод. У будівництві брали	Особливість Донецько-Юр’ївського
участь німецькі та іспанські фахівці. У	металургійного заводу полягала в тому,
проектуванні брав участь А. Мевіус.	що він був заснований виключно на віт-
Перша домна заводу була задута 26	чизняному капіталі, тоді як інші заводи
травня 1896 р. У тому ж році вступила в	Донбасу належали іноземним акціонер-
дію друга домна й перша мартенівська піч.	ним товариствам. Природно, що він не
Почалося будівництво безсемерівського	витримав конкурентної боротьби. В умо-
й пудлінгового цехів. З першого року сво-	вах економічної кризи 1900 року Алчевсь-
го існування завод став у ряд найбільших	кий вимушений був звернутися до уряду з
підприємств чорної металургії. У 1897 р.	проханням про надання заводу частини з
обсяг виробництва склав 4 млн. 856 тис.	тих замовлень, які казна роздавала іншим
пудів чавуну й 738 тис. пудів сталі. У	підприємствам. Оскільки він раніше не
1900 р. на заводі діяли 4 доменні й 4 мар-	був казенним постачальником, заводу в
тенівські печі, 3 конвертори, 9 прокатних	проханні відмовили. Не маючи збуту про-
верстатів, у тому числі великосортний	дукції, завод розорився. Подальші звер-
стан 600 і дрібносортний стан 250. Завод	нення з проханням про допомогу не були
виробляв чавун усіх сортів, феромарга-	почуті чиновниками. Не бачачи виходу

239

Розділ 2. ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У ХIX СТОЛІТТІ

зі скрутного становища, 7 травня 1901	вод. У 1899 році його придбало Півден-
року Алчевський на Царсько-Сільському	но-Російське дніпровське металургійне
вокзалі кинувся під потяг.	товариство. Назвали завод Кадіївським. У
Хто тільки не проектував металургійні	тому ж 1899 році він дав перший чавун.
заводи в Донбасі: Юзівський — англій-	У 90-і роки було створено сталепла-
ці, Донецько-Юр’ївський — німці. А ось	вильне й прокатне виробництва на Кос-
Нікополь-Маріупольський трубопрокат-	тянтинівському машинобудівному заводі.
ний завод Нікополь-Маріупольського	На Маріупольському металургійному за-
гірничого й металургійного товариства	воді в 1897 році були встановлені стани
будувався за проектом американця Ке-	для зварки труб внакладку й стани Дікке,
неді. Виготовлено устаткування в США.	на Луганському паровозобудівному заводі
Трубопрокатний стан був пущений уже	ввели в дію трубозварювальний цех [41].
в лютому 1897 року. Перша партія труб	Таким чином, на початок XX століття
призначалася для нафтопроводу Баку—	в Донбасі склалася технічно досконала
Батумі. У той же час будувалися дві дом-	металургійна база. Металургійні заводи,
ни, прокатні стани, ливарні й механічні	яких налічувалося 12, виплавляли чавун
виробництва. У 1899 році завод уже пра-	на мінеральному паливі. Вони були осна-
цював на повну потужність.	щені мартенівськими печами, конверто-
У тому ж 1897 р. ввели Петрівський	рами, прокатними станами.
(нині Єнакіївський) завод Російсько-	Розвиток металургії втілив у життя
Бельгійського металургійного товарист-	нову галузь виробництва в Донбасі —
ва. Виник він недалеко від старого казен-	вогнетривів. На металургійних підпри-
ного заводу. Від нього отримав і назву. У	ємствах, зазвичай, створювалися власні
складі заводу були дві доменні печі, 120	цехи вогнетривів.
коксових печей, 2 конвертори, блюмінг	Металургійні заводи Донбасу разом
і рельсобалковий стан 800, механічне й	з підприємствами Подніпров’я й Кри-
чавуноливарне виробництво, майстерня	воріжжя стали основною металургійною
вогнетривких виробів. Через рік увели в	базою Росії. Ще в 1895 році металургія
дію прокатний стан 550.	Півдня досягла рівня виробництва чавуну
Третій завод у 1897 році почав працю-	на Уралі. Наступного року був досягнутий
вати під Маріуполем. Він був побудова-	уральський рівень з виробництва прокату,
ний бельгійським акціонерним товарис-	а в 1897 році — сталі. У 1900 році Пів-
твом «Російський Провіданс». У 1899	день виробив 52 % усього чавуну в Росії,
році тут почали працювати 2 домни, 2	сталі й прокату — 45 %, ставши основ-
мартени, 3 Томасовських конвертори, ве-	ною металургійною базою Росії [41].
ликосортний і рельсобалковий прокатні	Уже у 80-х роках XIX століття Росія за
стани, коксовий цех на 126 печей, 2 ваг-	темпами розвитку металургії випередила
ранки для литва та інші цехи.	багато західноєвропейських країн. Якщо
Бельгійське товариство доменних пе-	в 60 — 80-х роках російська металургія
чей і фабрик у 1898 році побудувало в	займала сьоме місце у світі, то в кінці
слободі Ольховій (Успенка) чавунопла-	XIX століття вона вийшла на четверте,
вильний завод. Через рік, у 1899 році,	поступаючись тільки США, Англії та Ні-
ввели Макіївський завод Генерального то-	меччині. Велика заслуга в тому належала
вариства чавуноплавильних і сталеливар-	металургії Донбасу.
них заводів у Росії. Перша піч була задута	У 1879 році поблизу села Зайцево Бах-
восени. У тому ж 1899 році тут закінчили	мутського повіту гірничим інженером Мі-
будівництво другої домни. Діяли також 3	ненковим було відкрито родовище кіно-
мартенівських печі, листопрокатний і сор-	варі. На базі цього родовища Товариство
топрокатний стани. У ті роки Алмазянське	ртутного виробництва «А. Ауербах і К°»
товариство будувало металургійний за-	відкрило Микитівський ртутний комбінат.

240