Соціально-технологічний інституціоналізм.Д.Гелбрейт.
Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Прихильники цього напряму, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факторам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму. У рамках раннього інституціоналізму сформувались три основні напрями; соціально-психологічний (його було започатковано працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 р. нар.) - уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у США - у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському університетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 р. - в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 - 1963 рр. був послом в Індії. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту», що дало підставу американському історику економічної думки Селігмену не зараховувати його «у табір інституціоналістів» . Але і в працях, опублікованих у 50-х рр., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму» .
Індустріально-технологічний інституціоналізм Джон Кеннет Гелбрейт.
У «індустріальному суспільстві» формується нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «техно-структури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений НТП — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є « техно-структура ».
Велику роль в «індустріальному суспільстві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього автоматично зумовлює необхідність втручання держави в економічне життя. Він визнає необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподіл національного доходу через систему податків, сприяння розвитку НТП, освіти, національної оборони. При цьому державу й корпорації Гелбрейт розглядає як 2 незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною. У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта почуваються й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати корпорації, які виготовляють зброю.
Австрійська школа маржиналізму. К.Менгер.
Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласичний напрям.
Основні положення австрійської школи маржиналізму:
- в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;
- представники школи ввели до економічної науки поняття "суб'єктивна корисність (цінність)", визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність - значущість певної речі для певної людини;
- замінено терміни класичної політекономії "вартість" і "товар" на "цінність" і "економічне благо";
- застосовувався принцип монізму - єдиною основою ціни визнавалася корисність.
Негативною стороною цієї школи є відсутність зв'язку теорії з практикою.
Карл Менгер (1840-1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опублікував книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.
Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Критерій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.
Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.
Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності споживання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна додаткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цінності.
Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т, д. пари взуття).
Блага першого порядку - це споживні блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків - це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво.
Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців".
Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигідний, але нееквівалентний.
Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Менгер відносить торговців до виробників подібно до землевласників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.