PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

431

У Цяньтані1 на терасі Сяньаньлі я винаймав квартиру у одного багатія, який керував ткацькою майстернею. Щоночі після 2-ї варти починав співати голос, і йому весело вторив хор. Це співали ткачі. «До чого ж їм весело», – зітхаючи, сказав я. Однак, коли я проходив повз те місце, то побачив стару халупу, яка осьось обвалиться. У ній знаходилося 4 або 5 ткацьких верстатів, а з півночі на південь один проти одного сиділи ткачі – більше 10 чоловік. Руками вони тягнули, а ногами штовхали2; від важкої роботи обличчя їхні були змучені. Проходячи повз, я запитав їх: «Бачу, що ваше життя і робота важка. Чому ж ви так веселі?» Ткачі відповідали:« ... хоч наше заняття і мізерне, ми наймаємося за 200 мінь3 в день, і крім того, господар дає нам одяг і їжу. І нашого щоденного заробітку вистачає, щоб прогодувати батька, матір, дружину і дітей. І хоча їжа наша не надто солодка і багата, голоду і холоду ми не відчуваємо ... »

Оскільки робота ткачів дуже вправна, вона подобається людям нашого часу. Тому господареві легко продати, а найнятим працівникам легко отримати плату ..

Укази і декрети про добування корисних копалин ЦІНЮАНЬ ТЯОФА ШІЛЕЙ4

Якщо у приватних осіб виявлять мідь ... то за один лян міді карати 80 ударами палиці, а за кожен цзінь5 міді підвищувати покарання ще на один ступінь.

За 15 цзіней міді відправляти на заслання в міста сусідніх областей, але не таврувати обличчя.

1Цяньтан – стара назва Ханчжоу.

2У тексті описаний шовкоткацький станок для візерункового ткацтва з ножным приводом.

3Мінь – в’язка китайських монет, що мали ходіння в кінці XIV ст. (при династії Юань), і яка дорівнювала 1000 цяням. Китайський історик Чжен Тянь-тін припускає, що в цій частині тексту є помилка, допущена переписувачами книги. Цифра 200 занадто велика, так, за даними «Юань ші» («Історія династії Юань»), в інших провінціях плата найманого ткача становила 35 мінь в день. На думку Чжен Тянь-тіна, або замість 200 має бути 20, або замість слова «день» – слово «місяць».

4«Цінюань тяофа шілей» – збірник сунських законів, укладений в роки правління імператора Нінцзуна (девіз правління Цінъюань, 1195 – 1200 рр.). Тут поміщено разділ законів про видобуток корисних копалин.

5Цзінь – міра ваги, яка дорівнює 596, 816 г.

432

Людей, які виготовляють для інших різне начиння з міді, судити однаково з господарями речей: самих відправляти на заслання, а їх інструмент конфіскувати в скарбницю. (Це рівною мірою стосується і тих, хто виробляє для себя.)

Якщо у приватних осіб виявлять свинець (чистий свинець підраховується тільки після того, як переплавлені свинцеві суміші та жовті кам’яні кулі1), то за кожен цзінь свинцю карати 50 ударами батога, а за 20 цзіней свинцю збільшувати покарання на один ступінь. Якщо кількість свинцю перевищить 20 цзіней, то винний отримує 100 ударів палицею, а за 30 цзіней покарання збільшується на один ступінь. Після того як злочинець буде покараний, заслати його на каторжні роботи на три роки.

Для тих людей, які, на рудних родовищах приватно ведуть плавку [свинцю], збільшувати покарання ще на один ступінь. Всіх людей, які винні в порушенні податкових правил на монопольні товари (на мідь, свинець, мідну руду це не поширюється), за два ступені провини присуджувати покарання в одну ступінь, а потім засилати на каторгу не більше ніж на три роки ...

Якщо сюньбугуань (чиновники, що займалися інспекцією та розшуком) в період виконання посадових обов’язків здійснять упущення, в результаті якого мідь піде на сторону, або якщо вони не виявлять, що приватні особи, які встановили печі і займаються плавкою, не здають [метал] в казну, а ведуть приватну купівлюпродаж, то подібних чиновників слід схопити і піддати покаранню відповідно до кількості цзіней металу2 ...

(... Якщо чиновник допустить недогляд чи не виявить розкрадання [металу], але кількість металу не перевищує 200 цзіней, то знизити його на посаді на один ранг, але використовувати на службі).

10 цзіней мідної, свинцевої або олов’яної руди або 5 цзіней неочищеної міді, які переплавили в чисту мідь, прирівнюються до одного цзіня міді.

1Свинцеві суміші – один з видів свинцевої руди; жовті кам’яні кулі, очевидно, якась хімічна сполука, що використовувалася в XII ст. китайцями при виплавці свинцю з руди.

2Мається на увазі кількість металу, який вийшов з-під контролю інспекції, але виявленого за доносом або при затриманні торговців.

433

Якщо особи, відповідальні за інспекцію (сюньбужень)1, не виявлять, що хтось зупинився в їх місцевості, приховав товари та торгує, або якщо мав місце недогляд, що приватні особи тримають у себе монопольні товари, а про це буде написаний донос іншими людьми і злочинці будуть схоплені і засуджені до покарання палицями, то і сюньбужень карається 40 ударами батога; якщо злочинця засудять до каторжних робіт, то сюньбужень карається 80 ударами палиці; якщо злочинця засудять до заслання, то сюньбужень отримує 100 ударів палицею.

Якщо сюньбужені, сферою дії яких є район видобутку мідної руди, здійснять упущення і не виявлять, що приватні особи незаконно торгують міддю або самовільно ведуть плавку і виготовляють на продаж мідний посуд, то кожне з покарань сюньбуженям підвищувати на один ступінь.

Якщо в місцях видобутку міді, свинцю і олова старшинами (цічжан) не виявлено, що приватні особи побудували печі і ведуть плавку, а ці приватні особи були спіймані за доносом інших людей, а також якщо баофу або баочженчжан дізналися про це і не вжили жодних заходів, то всіх їх покарати за законом про осіб, які прирівняні до «не виявлені [торговці], що зупиняються і ховають товари або торгують монопольними товарами».

Всіх приватних осіб, які мають мідні гонги (маються на увазі ті гонги, які використовуються для військових потреб), карати 100 ударами палиці і дозволити іншим людям доносити на них. ([Цей закон] не поширюється на гонги, де є позначки начальників бао, цуней і сянів, а також на гонги, видані владою).

(Хрестоматия по истории средних веков / Под ред. Сказкина Д.С. – М.: Наука, 1961. – Т.1)

1 Сюньбужень – люди, відповідальні за інспекцію, але не займають при цьому на відміну від сюньбугуаней чиновницької посади. На наш погляд, сюньбужені призначалися з якихось груп місцевого населення у порядку виконання трудової повинності. Тому-то покарання за упущення в розшуку, призначені сюньбуженям, у багато разів важчі, ніж покарання чиновників-сюньбугуаней.

434

ТЕМА 13 ДИКТАТУРА ТАЙРА: ЯПОНІЯ НА ШЛЯХУ ДО

ВІЙСЬКОВО-САМУРАЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ План

1.Японська державність у першій половині ХІІ ст. Криза суспільно-політичної системи цивільно-бюрократичного типу.

2.Походження клану Тайра.

3.Встановлення диктатури Тайра. Організація і принципи державного управління.

4.Соціально-економічна і політична еволюція за диктатури Кійоморі.

5.Криза і крах диктатури Тайра.

6.Підсумки та уроки тайрівської диктатури.

Джерела

1.Дзіен. Гукансьо (Записки дурня) // Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. – К.:Либідь, 2000. – 624 с.

2.Кітабатаке Тікафуса. Дзіно-сьотокі (Записки про правильне наслідування божественних імператорів) // Історія середньовічного Сходу. Тематична хрестоматія. – К.:Либідь, 2000.

– 624 с.

3.Комо-но-Тѐмей. Записки квадратного сажня // Исэ-моногатари.

– М.: Наука, 1979.

4.Юкинага Монах. Повесть о доме Тайра. – М.: Азбука-классики,

2005. – 1407 с.

Література

1.История Востока: В 6 т. М., 1995. T.2: Восток в средние века.

–С. 333 – 341

2.Конрад Н.И. Японская литература в образцах и очерках. – М.,

1991. – С. 250 – 339.

3.Кузнецов Ю.Д., Навлицкая Г.Е., Сырицын И.М. История Японии. –

М., 1988. – С. 64 – 73.

4.Николаев А.А. Очерки по истории Японскаго народа. – СПб.,

1905. – С. 29 – 44.

5.Пасков С.С. Япония в раннее средневековье VII – XII вв. – М., 1987.

435

6.Рубель В. Середньовічна Японія на шляху військової диктатури: диктатура Тайра // Східний світ. – 1995. – № 1. – С.68 – 75.

7.Рубель В.А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. – К., 1997. – С.85 – 112.

8.Свиридов Г.Г. Японская средневековая проза сэцува (структура

иобраз). – М., 1981.

9.Спеваковский А.Б. Самураи – военное сословие. – М., 1981.

Методичні рекомендації

У середині XII ст. в Японії відбувся перехід до нового типу політичної організації – військово-самурайської диктатури. До цього часу китайсько-конфуціанська модель суспільства, в основі якої була чиновницько-бюрократична державність, вичерпала себе. Першою формою нової державності в Японії стала диктатура Тайра (1156 – 1185). Дане практичне заняття присвячене аналізові подій драматичної історії панування в Японії клану Тайра.

Джерела, з якими мають працювати студенти є різножанровими. Тут представлені фрагменти літературних творів, історичних праць, політичних трактатів.

Передусім, студенти повинні, аналізуючи тексти джерел, виявити причини загальної кризи, яка охопила японське суспільство. Варто звернути увагу на такі аспекти як занепад державної надільної системи і в залежності з цим ослаблення цивільно-бюрократичного апарату управління. Слід виявити закономірності воєнізації японського суспільства.

Істотно допоможе осмислити проблему становлення нового типу соціальної організації в Японії вивчення кланового родоводу Тайра, оскільки клановість завжди була відмітною рисою японців. Але, незважаючи на особистісні чинники встановлення диктатури, студентам варто показати, що військово-самурайська державність була зумовлена всім попереднім історичним розвитком Японії.

Більше уваги студентам доведеться присвятити аналізові джерел для того, щоб розкрити зміст політичних реформ, які провів Тайра Кійоморі, оскільки його підходи до удосконалення державного механізму у подальшому використовували інші

436

військові лідери країни. Доречною буде також об’єктивна оцінка особистості диктатора Тайра Кійоморі.

Важливим питанням, яке мають вивчити студенти з допомогою нижченаведених історичних джерел, є питання кризи і падіння диктатури Тайра. Слід встановити причини, які призвели до краху режиму Тайра

На завершення студенти мають виявити політичні, економічні і соціальні результати першого прикладу функціонування військово-самурайської державності. Вивчаючи ці питання, студенти повинні враховувати суто східні традиції політичного життя в Японії і унікальність менталітету японців.

ЮКІНАГА ХЕЙКЕ-МОНОГАТАРІ (ПОВІСТЬ ПРО ТАЙРА) СУВІЙ ПЕРШИЙ

У часи не дуже давні в нас, у рідній країні, був Масакадо в роки Сьохьо, був Сумітомо в роки Тенгьо був Йосітіка в роки Кова, був Нобуйорі в роки Хейдзі1 і безліч інших... Кожен на свій лад вирізнявся гординею та жорстокістю. Але в часи зовсім нещодавні всіх перевершив княть Тайра Кійоморі, Правительінок із маєтку Рокухара – про його вчинки, про його правління чутка йде така, що воістину не описати словами й навіть уявити собі важко.

Цей князь, нащадок роду старовинного, був старшим сином і спадкоємцем асона2 Тайра Тадаморі, глави Пошукового

1 Масакадо в роки Сьохьо – Тайра Масакадо – лідер антивладного заколоту 938 р. у східних областях острова Хонсю. Загинув у бою з каральними загонами центральної влади клану Фудзівара в 940 р. Роки Сьохьо – 931 – 938; Сумітомо в роки Тенгьо – Фудзівара Сумітомо – лідер антивладного заколоту 938 р. в південно-західному районі Японії. Загинув у боротьбі з каральними загонами центральної влади клану Фудзівара в 941 р.; Роки Тенгьо (Тенкей, Тенькьо) – 938 – 947; Йосітіка в роки Кова – Мінамото Йосітіка – губернатор острова Нукусі (тепер – Кюсю). У 1117 р. засуджений на смерть представниками центральної влади «за жорстокість і спробу заколоту». Роки Кова – 1099 – 1104; Нобуйорі в роки Хейдзі – Фудзівара Нобуйорі – один з лідерів антивладного двірцевого заколоту 1159 р., за що був засуджений і страчений. Роки Хейдзі – 1159 – 1160.

2 Асон – чиновницька посада четвертого рангу (перший ранг вважався найвищим, а найнижчим був десятий ранг).

437

відомства, та доводився онуком Масаморі, правителю землі Санукі. А Масаморі вів свій рід від царевича Кадчурахари п’ятого рідного сина імператора Камму, і був нащадком царевича в дев’ятому поколінні. Ім’я Тайра вперше отримав Такамоті, онук цього царевича, під час призначення на посаду правителя землі Кадзуса. Служба перервала зв’язки Тайра з імператорським домом, і Такамоті став простим васалом. Шість поколінь Тайра, від Кунікі, сина Такамоті, і аж до самою Масаморі, виконували функції правителів у різних землях, проте високої честі бувати при дворі ніхто з них не удостоївся.

...Хоча рід Тайра й вів свій початок від самого імператора Камму – з благословінням згадаємо славетне ім’я ! – проте довгий час мало хто з них жив у столиці, усі задовольнялися службою в провінції та давно вже осіли на землі Ісе…

...І ось поступово став Тадаморі главою Пошукового відомства, а потім 3-го року Німпьо (115 3 ) 15-го дня першого місяця помер у віці 58 років. Князь Кійоморі був його старшим сином і тому успадкував верховенство в родині Тайра.

Коли в сьомий місяць 1-го року Хоген (1156) спалахнув заколот Йорінаги, Кійоморі, тоді лише правитель землі Акі, став на сторону государя Госіракави й виявив велику доблесть, за що отримав у нагороду посаду правителя землі Харіма, а 3-го року тих же років Хоген (1158) йому пожалували придворне звання другого рангу та призначили помічником правителя Дадзайфу. Потім наприкінці 1-го року Хейдзі (1159) знову спалахнув заколот, що підняв Нобуйорі, і Кійоморі знову бився на боці государя та покарав зрадників смертю. А при умові, що виявлене вдруге завзяття, завжди заслуговує особливо щедрої винагороди, наступного року Кійоморі знову підвищили ранг. Він став радником – сайсьо, главою Пошукового відомства, отримав титул тюнагона, а потім і дайнагона1 та був, нарешті, призначений міністром, після чого, обминаючи посади Правого та Лівого міністрів, піднявся до найпочеснішого сану, став Головним міністром та отримав нижчий ступінь найвищого придворного рангу. І хоча Кійоморі ніколи не служив у двірцевій варті,

1 Сайсьо – радник; тюнагон – середній радник; дайнагон – великий радник.

438

найвищим указом йому дарували право мати під час виїзду почт. А невдовзі новий указ дозволив йому їздити в кареті, запряженій волом, чи у возі, який тягне челядь, так що тепер він міг уже прямо в кареті в’їжджати в заборонені ворота палацу, немов це б був сам регент чи канцлер...

Сталося так, що 3-го року Нін’ан (1168) 11-го дня одинадцятого місяця князь Кійоморі у віці 50-ти років раптово захворів і, щоб не позбутися життя, спішно прийняв духовішй сан. У чернецтві взяв він ім’я Дзьокай – Океан чистоти. І, справді, цей вчинок, мабуть, сподобався богам – миттєво видужав він від такої тяжкої хвороби і прожив стільки років, скільки було даровано йому згори.

Як гнуться під поривами вітру дерева і трави, так покірно схилялися перед ним люди; як земля всотує дощові струмені, так усі навколо

смиренно виконували його накази.
Найшляхетніші		вельможі,	Тайра-но Кійоморі
найхоробріші	вояки	не могли
суперничати	із	численними

нащадками родини новоявленого інока Кійоморі, володаря маєтку в Рокухарі. А князь Токітада, шурин Правителя-інока, так прямо й казав: «Той не людина, хто не з нашого роду!» Не дивно, що всі намагалися будь-яким чином породичатися з домом Тайра. В усьому, що не візьми, будь це крій одягу чи звичай особливим чином носити капелюх, достатньо було заїкнутися, що так заведено в Рокухарі, як усі поспішали так само…

А все тому, що Правитель-інок зібрав триста отроків 14 – 15 років і взяв їх до себе на службу; підрізали їм волосся кружальцем, зробили зачіску кабуро та одягнули в однакові червоні куртки. Вдень і вночі блукали вони вулицями, вишукували в місті крамолу. І достатньо було лише одному з них почути, що хтось погано відзивається про Тайра, негайно скликав він своїх дружків, юрбою вдиралися вони до житла необачного, усе начиння, усе майно нищили й відбирали, а хазяїна в’язали й

439

тягли до Рокухари. Ось чому хоч би як погано ставилися люди до численних нащадків дому Тайра, хоч би як думали про них у душі, ніхто не насмілювався сказати про це вголос…

При одному слові «Кабуро!» і верховий кінь, і запряжений волами віз поспішали звернути в провулок. І в заборонені двірцеві ворота входили й виходили кабуро без дозволу, ніхто не наважувався запитати в них ім’я, столичні чиновники відводили очі, ніби не бачать...

Вершини слави досягнув не лише сам князь Кійоморі, - увесь рід його процвітав. Старший син і спадкоємець, князь Сігеморі, - Середній міністр і начальник Лівої двірцевої варти, другий син Мунеморі – тюнагон і начальник Правої варти, третій син Томоморі – воєначальник третього рангу, онук-спадкоємець Кореморі – воєначальник четвертого рангу; усього ж у роді Тайра вищих сановників налічувалося 16 осіб, удостоєних права з’являтися при дворі – більше тридцяти, а якщо додати до них правителів різних земель, чиновників та інших високих посадових осіб – набралося б, мабуть, більше шестидесяти. Здавалося, немов на світі справді немає гідних називатися людьми, опріч нащадків Тайра...

Крім того, було в Кійоморі 8 дочок. Усіх вдало видали заміж. Старшу... видали заміж за Лівого міністра Канемасу. Від цього шлюбу народилося безліч синів...

Друга дочка Кійоморі стала імператрицею. У неї народився син, його невдовзі оголосили спадкоємцем, а після його вступу на престол імператриці-матері пожалували титул Кенреймон’ін. Рідна дочка Кійоморі – «Мати країни»: що може бути почеснішим?

Третя дочка стала дружиною регента Мотодзане. Її призначили вихователькою малюка-імператора Такакури й дали високе придворне звання. Звали її пані Сіракава, при дворі вона вважалася дуже впливовою й поважаною особою. Наступну дочку видали за канцлера Мотоміті. Ще одну – за дайнагона Такафусу, молодшу – за Нобутаку, главу Відомства будування. І ще була в Кійоморі дочка від старшої жриці світлої богині в Іцукусімі, що в краю Акі; ця дочка служила государеві-іноку Госіракаві й перебувала на рівні майже законної дружини нижчого рангу. А ще одну дочку народила йому Токіва,

440

служниця вдови-государині Кудзьоін; ця дочка перебувала в почті Лівого міністра Канемаси й мала прізвисько «Пані з галереї».

Країна наша Японія складається із 66 земель; з них під владою членів родини Тайра перебувало вже більше тридцяти, отже володіли вони більше ніж половиною країни. А скільки було в них, окрім того, особистих маєтків, скільки полів заливних і сухих, так і не злічити!..

Усю Піднебесну посеред чотирьох морів тримав Правительінок у своїй десниці; люди лаяли його, засуджували його вчинки, але Правитель-інок, не звертаючи увагу на людську хулу, знай творив справи, одну дивовижнішу за іншу...

У минулі роки й до недавнього часу вояки Тайра й Мінамото разом служили трону, разом приборкували неслухів, які порушували закон і не поважали владу імператора. Відтак спокій та порядок панували у світі. Але у смуті Хоген загинув у бою Тамейосі, а під час смуги Хейдзі – Йосітомо. Після їхньої загибелі всіх нащадків роду Мінамото або вбили, або відправили на заслання; відтепер процвітали лише Тайра, усі інші й голову підняти не насмілювалися. Здавалося, тепер назавжди запанує спокій у державі. Однак після смерті государя-монаха Тоби як і раніше всякчас спалахували збройні чвари, а страти, заслання, позбавлення сану, звільнення з посади відбувалися щодня, як цілком звична справа, і не було спокою в країні, і народ тремтів від жаху. Особливо ж з початком років Ейряку та Охо посилилися чвари між двором колишнього імператора Госіракави й царюючим володарем імператором Нідзьо – внаслідок цих чвар усі царедворці, і вищих, і нижчих рангів, тремтіли від страху, перебуваючи в постійному неспокої, немов стояли біля краю безодні, немов ішли по тонкій кризі... Попередній Імператор і нинішній імператор, батько й син – здавалося б, яка ворожнеча може їх розділяти? А тим часом раз-у-раз відбувалися події, одна дивовижніша від іншої, - а все тому, що наблизився кінець світу й думки людські обернулися тільки до зла... Хоч би що говорив государ-батько, імператор у всьому йому перечив; тоді й сталася подія, яка вразила всіх, хто бачив це або чув про неї, і викликала загальний осуд.