PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

451

Але чим же можна було йому допомогти? Наріцуне подарував йому на пам’ять укривало, Ясуйорі залишив кілька сувоїв священної Лотосової сутри...

Сюнкан вийшов на сушу, бо нічого іншого не залишалося, упав на землю біля самого краю води, там, де і розбивалися об берег, і у відчаї став бити об землю ногами, як мала дитина, що несамовито кличе матір чи няньку. Він кричав, надриваючи голос: «Гей, візьміть же мене із собою, чуєте! Заберіть і мене, кажу вам!» Але човен відпливав усе далі, і, як співають у піснях, позаду лише білопінні хвилі шуміли...

...Тим часом 12-го дня одинадцятого місяця в годину Тигра, пронеслася чутка, що в імператриці почалися пологи... Не зважаючи на старанне моління, імператриця лише мучилася пологами і ніяк не могла розродитися...

Увесь цей час ченці-заклинателі найвищих рангів – Бокаку, Сьоун та Сюнгьо, Годзен і Дзіцудзен, невтомно перебираючи чотки, старанно молилися перед зображеннями будд і бодхісатв, покровителів своїх храмів; так палко благали вони своїх богів, що здавалося, тепер уже на породіллю безумовно зійде благодать. Але найдієвішою виявилася молитва государя-інока Госіракави...

Від усього серця молився государ-інок, старанно перебираючи кришталеві чотки, і пологи відразу завершилися щасливо; більше того – новонароджене маля було чоловічої статі!..

...Тільки-но дочка стала імператрицею, Правитель-інок і його дружина лише й мріяли: «Ах, якби народився в неї син! Він стане імператором, і нас шануватимуть, як діда й бабку імператора по лінії матері!» І ось, вирішивши молити про це богиню, яка мешкає в храмі Іцукусіма, що в краю Акі, котрій вони здавна поклонялися, почали вони щомісяця їздити туди на богомілля, — і невдовзі імператриця завагітніла, а маля, як вони того й благали, народилося чоловічої статі...

...Наріцуне як і раніше почав служити при дворі государяінока й невдовзі отримав нове високе звання.

У ченця Ясуйорі неподалік від Східної гори Хігасіяма; був маєток Соріндзі; там він і поселився... Так вів він усамітнене життя у своєму маєтку, згадуючи прикрощі минулого; передають, що він написав твір під назвою «Збірка скарбів». Отже двоє з трьох засланих, що томилися на Острові Демонів, повернулися до

452

столиці, лише Сюнкан залишився сам стерегти осоружний острів,

– скорботна, гірка доля!..

Колись голова його була поголена, бо волосся безладно повідростало й стирчало кілком, уперемішку із сухими водоростями, так що здавалося, немов на голові в нього шапка, зшита з колючок. Увесь він був шкіра та кістки, і покриті шматками не зрозуміло з чого зшитого одягу, а в руках він стискав жменьку їстівних водорослей араме та випрохану в рибалок рибу. Ішов він ледве переставляючи с ноги... Колись, як головний управитель усіх земель храму Торжества Віри, Хоссьодзі розпоряджався більш ніж вісьма десятками маєтків, що належали храму, мешкав у пишних покоях за високими воротами з наметами, в оточенні сотень слуг і васалів. Дивно, чудно було бачити тепер цю людину в такому жалюгідному, гіркому стані! ...Сюнкан перестав вживати їжу, спрямував усі помисли до Будди й молився, аби той сподобив його безплідні, суєтні мрії та відродитися до нового життя в Чистій райській землі. ...так і не покинувши хижу Сюнкан розпрощався із життям. Було йому, як 37 років...

П’ятого місяця того ж року, 20-го дня, приблизно о годині Коня, налетів на столицю лютий смерч і зруйнував багато споруд. Вітер з’явився біля перехрестя дороги Накамікадо з дорогою Кьогоку й понісся в південно-західному напрямку. Смерч звалював ворота з тяжкими наметами і без наметів, переносив їх у далечінь на чотири, на п’ять, а то й на десять тьо. Балки, перекладини, стовпи впереміш кружляли в повітрі. Кипарисова дранка дошки покрівлі літали в небі, немов листя під поривами зимової бурі. Пекельний вихор, який дме на тому світі, здавалося, дме не голосніше, ніж гул і гуркіт, що стрясали того дня повітря ! Ураган порушив не лише будівлі – загинуло багато людей. Волів же й коней зникло – і не злічити…

...28-го дня того ж сьомого місяця князь Сігеморі прийняв духовний сан; ім’я в чернецтві взяв Дзьоран – Чистий лотос. А невдовзі, першого дня восьмого місяця, настав його смертний час, душа просвітилася, і він тихо помер. Лише 43 роки минуло князеві – вік розквіту! – і тому смерть його дуже прикра !

«Покійний князь завжди намагався пом’якшити жорстокість і сваволю Правителя-інока, тільки завдяки йому країна перебувала

453

в спокої. Що ж тепер буде? Які почнуться смути?» - горювали й хвилювалися всі мешканці столиці, і шляхетні, і низьконароджені. А оточення князя Мунеморі, другого сина Правителя-інока, раділо, кажучи: «Тепер уся влада в державі перейде до нашого князя!» ...Народ сумував від того, що помер взірцевий васал, а люди Тайра горювали, побоюючись, що смерть князя ослабить міць їхньої родини...

..Туга оволоділа душею Правителя-інока після смерті князя Сігеморі, бо майнув він у свою вотчину Фукухару й усамітнився там, ні з ким не спілкуючись. Увечері 7-го одинадцятого місяця близько години Пса раптово сильно здригнулася земля й затремтіла, і коливалася досить довго. Абе Ясутіка, глава Відомства астрології та гадань, бігом примчав до палацу:

– Гадання свідчить, – сказав він, – що нинішній землетрус – передвісник подій, важливих і грізних...

...А 16-го дня того ж місяця Правитель-інок зробив нарешті те, що давно вже замислив, – одночасно позбавив посад багатьох найзнатніших вельмож, починаючи з його світлості канцлера, головного міністра та інших, загалом 43 особи, і наказав їм безвиїзно перебувати у своїх маєтках. Його світлість канцлера засудили до заслання на острів Кюсю, понизивши в посаді до скромного чину правителя Дадзайфу...

У минулому теж траплялося, що міністрів засуджували до заслання... Але щоб заслати регента або канцлера – таке сталося тепер уперше!

А канцлером і головним міністром призначили Мотоміті, сина покійного Мотодзане, адже він був зятем Правителя-інока...

Головного міністра Моронагу, позбавивши звання, заслали в край Адзума. ...В минулу смуту Хоген його заслали до південного моря, у далекий край Toca; тепер, в роки Дзісьо, знову судилося йому вирушити в дальні землі, цього разу до краю Оварі, за Східною заставою!..

...Кажуть, що все почалося через суперечки стосовно звання тюнагона між Мотоміті, зятем Правителя-інока, і Мороіе, сином попереднього канцлера Мотофуси. Але хоч якої б кари зазнав сам канцлер, чи можлива ж річ, аби через нього одного постраждало більше сорока осіб? ...Люди шепталися, що демон уселився в

454

душу Правителя-інока, неприборканий гнів палає у нього в серці, і вся столиця: і шляхетні, і низьконароджені – чекала, тремтячи від страху, які ж нові біди віщує завтрашній день?..

...20-го дня того ж місяця резиденцію государя-інока палац Обитель Віри, Ходзюдзі, з усіх боків оточили озброєні самураї. Розлетілася чутка: «Зараз підпалять палац й усіх спалять живцем

–так само, як вчинив Нобуйорі в смугу Хейдзі!» Придворні дами й дівчатка-служниці смертельно перелякані розбіглися хто куди, навіть не покривши голови. Государ-інок теж був дуже наляканий. Князь Мунеморі прислав у палац карету. «Швидше, швидше! Сідайте!» – підганяв він.

–Що це означає? – спитав государ-батько. – Я не відаю за собою жодної провини! Чи не збирається Правитель-інок заслати мене кудись у далекий край чи на загублений у морі острів, як дайнагона Нарітіку чи Сюнкана? Імператор ще молодий роками, тільки тому я іноді давав йому поради щодо справ державних. Та якщо навіть така дрібниця вам не до вподоби, відтепер це не повториться!

–Ні, справа зовсім не в цьому, – відповідав князь Мунеморі.

–Мій батько, Правитель-інок, наказав, щоб ви переїхали до заміського маєтку Тоба й перебували там, доки у світі не запанує спокій!..

Великим було горе імператора Такакури, коли заслали його канцлера, повбивали багатьох його васалів; а тепер, почувши, що государ, батько його, ув’язнений у заміському маєтку Тоба, він так засмутився, що зовсім відмовився від їжі та, пославшись на хворобу, усамітнився в спальні. Усі, починаючи з імператриці й закінчуючи придворними дамами, не знали, як до нього підступитися...

...Правитель-інок робив те, що хотів, діяв самочинно. Його дочка стала імператрицею, зять – канцлером...

СУВІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

...А 23-го дня другого місяця імператора Такакуру раптово примусили зректися трону, хоча він анітрохи не страждав від будь-якої недуги; трон перейшов до спадкоємця-царевича. То була сваволя Правителя-інока. Усі Тайра раділи, впевнені, що настав час їхньої найвищої слави !

455

Три імператорські регалії — священний меч, дзеркало і яшму

– перенесли до палацу нового імператора Антоку… Новому імператорові Антоку виповнилося нині три роки.

Люди шепталися, що занадто вже рано батько передає йому престол... Але князь Токітада, чия дружина, пані Соцуноске, була годувальницею нового імператора, сказав: «Хто наважується засуджувати таке раннє сходдження на трон?..» Зі вступом на престол царевича-спадкоємця Правитель-інок з дружиною пані Ніїдоно стали дідом і бабою імператора. Найвищим указом їм було даровано титул дзюн-санго1. Це звання передбачало щедре утримання та право мати почт із шляхетних панів і пань. Самураї Кійоморі одяглися в пишне вбрання, по шовку були вишиті квіти й пейзажі. Його маєток не поступався розкішшю палацу будьякого імператора чи царевича. Кійоморі прийняв постриг, здавалося б покинув мирські справи, але й після цього розкіш і блиск роду Тайра анітрохи не зменшилися...

...22-го дня того ж четвертого місяця відбулася церемонія сходження на престол нового імператора Антоку... На церемонії були присутні всі нащадки Тайра; не було лише синів покійного князя Сігеморі – вони все ще носили траур по батькові, що помер минулого року, і не з’являлися серед людей.

...В ті часи жив у столиці царевич Мотіхіто, другий за віком син государя Госіракави, народжений дочкою дайнагона Суенарі, правителя землі Kaгa. Палац царевича стояв на Третій дорозі, у кварталі Такакура, тому й називали іноді його царевич Такакура. Минуло вже чимало років відтоді, як 16-го дня дванадцятого місяця 1-го року Ейман (1165) він скромно відсвяткував своє повноліття. Було йому тоді 15 років. Царевич, видатний каліграф, що володів багатьма талантами, безперечно, був би достойним посісти престол, але через ревнощі Кенсюнмон’ін, покійної дружини государя Госіракави, він змушений був жити усамітнено, подалі від світу. Навесні він, утішаючись душею, складав вірші під покровом квітучої сакури та власноручно записував їх чіткими мазками свого поетичного пензля; восени, бенкетуючи при місячному світлі, награвав ніжні мелодії на

1 Дзюн-санго – високий титул, який дарувався діду та бабі (по жіночій лінії) правлячого імператора й гарантував його володарям солідне матеріальне утримання від держави.

456

флейті. Так сумно протікали його дні, коли нарешті 4-го року Дзісьо (1180) царевичу виповнилося 30 років.

В цей час у кварталі Коное-Кавара жив Мінамото Йорімаса, царедворець третього рангу, що прийняв духовний сан. Якось уночі він таємно прибув до палацу царевича та завів страшні розмови:

– Ви – 48-й нащадок великої богині Сонця. Згідно з порядком успадкування престолу, вам належало б стати 78-м імператором, відліковуючи від імператора Дзімму. Вас повинні були призначити спадкоємцем, звести на трон, а ви до тридцяти років залишаєтеся лише царевичем! Невже не знаєте ви, наскільки гірка ця доля? Дивлюся я, що відбувається нині у світі, і бачу – зовні люди скоряються перед Тайра, але в душі їх усі ненавидять. Підніміть же повстання, винищіть Тайра та утіште государяінока, якого ув’язнили в заміському маєтку Тоба без щонайменшого сподівання на швидке визволення! Вступом на трон ви найкращим чином доведете синовню шану до батька, колишнього імператора. Так наважуйтеся ж, зверніться до підданих з маніфестом, і безліч васалів та прибічників Мінамото негайно з радістю прийдуть вам на допомогу! ...прямі нащадки Цунемото, засновника роду Мінамото, усі могутні витязі, які колись трощили супостатів. У минулі часи вони займали високе становище, нічим не поступаючись родині Тайра. Але зараз Тайра піднялися над Мінамото, немов хмари над багнюкою! Ніякий холоп не принижений перед своїм паном так, як витязі Мінамото принижені перед Тайра. Наші люди, володіючи землями, змушені коритися намісникам, призначеним Тайра. У власних своїх маєтках вони змушені слухати наглядачів, надісланих із столиці, і працювати не для блага країни, а єдино заради вигоди Тайра. У безперервних тяготах спливає час їхній, вільно дихнути – і це неможливо!.,.

...почувши промови Йорімаси, царевич згадав пророцтво Коренаги. «Отже, так тому й бути. Це воля самої богині Сонця!»

– подумав він і, утвердившися в цих думках, міцно упевнився у своєму рішенні. Він викликав Мінамото Йосіморі з Кумано, призначив своїм писарем, дав йому нове ім’я – Юкіїе та послав, як свого вісника, відвезти маніфест до Східних земель.

457

28-го дня четвертого місяця того ж року Юкіїе покинув столицю. Спочатку він відбув до краю Омі, звідти – до Оварі й Міно, усюди оголошуючи маніфест царевича родичам Мінамото, які жили на цих землях. 10-го дня п’ятого місяця прибув він до Ходзьо, на землю Ідзу, і передав маніфест засланому вигнанцю Йорітомо...

Тим часом Тандзо, верховний наглядач Кумано, зберігав непохитну вірність Тайра... Зібравши тисячу до зубів озброєних вояків, він вирушив до гавані Нового храму, Сінгу.

Але в Сінгу, окрім монахів, йому дали відсіч самураї з Уї, Судзукі, Мідзуя та Каме-Ноко. А в Наті, де храм Водоспаду, укріпилися ченці під керівництвом головного управителя. Загалом прибічників Мінамото тут налічувалося дві тисячі осіб.

Пролунав бойовий клич, і полетіли перші стріли. Противники не поступалися один одному в мистецтві володіння луком; довгих три дні, не ущухаючи, свистіли, дзвеніли стріли. У цій битві Тандзо втратив багатьох своїх васалів і сам був поранений. Ледь винісши ноги, він врятувався втечею, відступивши через гори назад, до Головного храму, Хонгу...

...Тандзо, наглядач Кумано, надіслав до столиці гінцяскорохода зі звісткою про заколот царевича Мотіхіто. Князь Мунеморі в цілковитій паніці передав цю новину правителевііноку, який перебував у своїй вотчині Фуку-Карі. Навіть не дослухавши до кінця, Правитель-інок одразу майнув у столицю.

– Зараз нема коли роздумувати, хто правий, хто винний. Заарештуйте царевича Мотіхіто та зашліть у Хату, у край Тоса! – наказав він...

...царевич розв’язав волосся, щоб воно вільно спадало вздовж обличчя, одягнув жіноче плаття й широкополого капелюха з довгою вуаллю... Так, вдаючи, нібито молодий самурай зі слугою супроводжують даму, вони вислизнули з палацу й вирушили на північ. Дорогою натрапили вони на глибоку вибоїну; царевич легко через неї переплигнув. Здивовані побаченим перехожі зупинилися, говорячи: «Подивіться, як ця жінка скаче через канаву! Яка негідна поведінка!» Почувши такі слова, втікачі поспішили якомога швидше обминути це місце...

458

...Наступного ранку зі сходом сонця пролетіла чутка, що царевич Мотіхіто підняв заколот і зник невідомо де; новина викликала сум’яття в столиці...

...Кійоморі – бур’ян роду Тайра, багнюка, плямуюча стан самураїв! Дід його, Масаморі, прислуговував у домі курандо1 5-го рангу, був найнижчим чиновником у земельних управах. (?). Коли Головний скарбник Тамефуса був правителем землі Kara, Масаморі служив у нього в місцевій Пошуковій управі; коли Акісуе, глава Відомства будов, був правителем землі Харіма, Масаморі перебував при його конюшнях. Саме тому всі мешканці в селах і в столиці, старці та юнаки, журилися через помилку імператора Тоби, коли той дарував його синові Тадаморі почесний ранг царедворця. Горювали й мудреці, що осягнули закони буддійської віри та конфуціанської науки, бо то було знамення майбутніх бід для нашої держави! Високо, до синіх хмар, піднявся Тадаморі, проте люди по-старому з презирством ставилися до народженого під солом’яним дахом! Юнаки, які дорожили честю, не бажали служити його родині.

А коли дванадцятого місяця 1-го року Хейдзі (1159) його син Кійоморі лише раз відзначився на полі битви, імператор Госіракава осипав його нагородами та одразу звеличив. З тих часів Кійоморі піднявся до посади Головного міністра, став правителем держави, отримав право мати почесний почт. Сини його стали міністрами, воєначальниками двірцевої варти, дочка – дружиною государя, імператрицею! Численні брати й навіть діти його наложниць зараховані до знаті, усі онуки й племінники призначені правителями земель! Більше того, він підпорядкував собі всю країну, роздає посади й чини як сам забажає та пригноблює державних чиновників, немов своїх рабів. Варто лише трохи його не послухатися, як непокірного кидають за ґрати, хоч би яким знатним він був, а якщо хтось скаже хоча б слово проти, його відразу хапає варта, будь то навіть найвельможніший придворний. Нині сам государ Госіракава влещує

1 Курандо – скарбник; чиновник особистого секретаріату японського імператора.

459

Кійоморі, аби уникнути смерті або ганьби, а шляхетні пани, нащадки давніх родів, принижено схиляють перед ним коліна, навіть коли в них забирають спадкові маєтки! Навіть коли Кійоморі грабує землі, які належать государеві, ніхто не наважується вимовити хоча б слово протесту, бо всі тремтять перед могутністю Тайра! Зухвалість Кійоморі набула таких меж, що одинадцятого місяця минулого року він насильно переселив государя-інока Госіракаву з його власного палацу в заміський маєток Тоба й засудив до заслання канцлера Мотофусу. Ані в наш час, ані в давнину немає й не було такого зухвалого зловживання владою!..

...У минулі часи Тайра й Мінамото змагалися у вірності государеві. Проте нині зірка Мінамото згасла; ось уже більше двадцяти років минуло, як Тайра взяли владу свої руки, по всій країні покірно схиляються перед ними дерева й трави. Неприступною є твердиня Рокухари, її не здолати малою силою!..

...Тим часом у Рокухарі почули, що царевич покинув монастир Міїдера. «Царевич рятується втечею! – вигукнули самураї. – Він тікає до Нари! Швидше поскачемо йому навздогін!»

28 тисяч вершників, очолених синами Правителя-інока Томоморі та Сігехірою, правителем землі Сацума Таданорі та Головним конюшим Юкіморі, здолали вершину Кохата і з усіх сил поскакали до мосту через Удзі. Дізнавшись, що противник причаївся на протилежному березі ріки у храмі Бьодоін, вони громовим голосом тричі прокричали бойовий клич. Люди царевича відгукнулися таким самим потрійним бойовим кличем...

Нарешті вояки Тайра досягли берега й тепер з боєм прорубали собі шлях до брами храму Бьодоін...

Тим часом Кагекіе, бувалий, досвідчений воїн, здогадався, що в сум’ятті битви царевич утік дорогою, яка веде до Нари; він не став битися, а, нахльостуючи коня, підганяючи його стременами, помчався навздогін за царевичем; услід за ним кинулися більше п’ятисот його вояків. Невдовзі, як і очікував Кагекіе, його загін наздогнав царевича, який скакав під охороною тридцяти вершників. Противники зійшлися біля брами храму Комьо-дзен. Вояки Кагекіе обрушили на втікачів цілу зливу стріл, поціляючи в царевича. Одна із стріл – чия саме, так і залишилося

460

невідомим, – встромилася царевичу в ліий бік, він упав з коня, і йому відрубали голову...

А в цей час понад сім тисяч ченців монастиря Кофукудзі, озброєні до зубів, вирушили на допомогу царевичеві. Передовий загін їхній уже досягнув Кодзу, а головні сили все ще юрбилися біля Південної брами монастиря. Дізнавшись, що царевича вбито коло храму Комьодзен, ченці занепали духом. Загони зупинилися, плачучи й тужачи...

Настав вечір, і вояки Тайра повернулися до Рокухари, високо піднявши на кінчиках мечів та алебард сотні відрізаних голів своїх недругів. Далеко довкола лунав їхній сміх і лайливі крики. Словами не передати, як було страшно! ...Голову царевича розпізнати було нелегко, бо мало кому з Рокухари доводилося бувати в нього в палаці.

Тоді послали за Саданарі, головним придворним лікарем. У минулі роки він неодноразово лікував царевича, і Тайра сподівалися, що він зможе засвідчити, кому належала відрізана голова. Але Саданарі, зіславшися на недугу, ухилився від участі в такій справі. Врешті-решт до Рокухари викликали даму, давнішню коханку царевича. Царевич гаряче її кохав, в неї були від нього діти. Вже хто-хто, а вона б його впізнала... Ледь глянувши, вона закрила обличчя рукавом і залилася сльозами. Так переконалися, що відрізана голова справді належала царевичеві...

...Священики, які молилися за перемогу над заколотником царевичем Мотіхіто, усі отримали нагороди. Кійо-муне, малолітньому синові князя Мунеморі, надали третій придворний ранг. Того ж року йому виповнилося лише 12 років. Навіть сам князь-батько його в такому віці не мав такого високого звання! Жодного разу ще не доводилося чути, аби хтось, окрім синів канцлера, ураз потрапив у вельможі! Указ проголошував, що звання це дано царевичеві як нагорода за подолання заколотників

– Мінамото Мотіхіто і Йорімаси. Мінамото Мотіхіто – так звали тепер покійного царевича. Мало того, що Тайра вбили нащадка імператорського дому, рідного сина августійшого володаря, – тепер вони посмертно принизили його до становища рядового васала. Огидний учинок!..