PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

551

Місто Чюнерей (Джуннар) стоїть на кам’яній скелі, що ніким не зроблена, а Богом сотворена. І ходять на гору (цілий) день (колоною) по одній людині: тісна дорога, а удвох пройти не можна.

В Індійській землі гості (купці) ставляться (на постій) на заїжджих дворах. Господині їсти гостям варять, і постіль для гостей господині стелять, і сплять з гістьми. (Якщо займаєшся з нею сексом – дай два жителі1, якщо сексу не маєш – один житель даєш, а багато тут жінок живуть тимчасовим шлюбом – тоді секс задарма); а білих людей полюбляють.

Узимку ж у них (простолюд) ходить: (одна) фата на стегнах, друга – по плечах, а третя – на голові; а князі й бояри одягають тоді на себе штани та сорочку, та каптан, та (одну) фату на плечі, та другою – оперезуються, а третьою – голову обкручують. (О Боже, Боже великий, Боже істинний, Боже благий, Боже милосердий!)

А хан у тому Чюнері, коли дізнався, що я не бесерменин, а русин, – забрав у мене жеребця. І він мовив: «Жеребця віддам і тисячу золотих дам, але перейди у віру нашу – у віру Мухаммеда; а не перейдеш у віру нашу, у віру Мухаммеда – і жеребця візьму,

ітисячу золотих з голови твоєї візьму». І термін визначив у чотири дні від Успенського посту до Спасова дня. Але господь Бог змилувався на своє поважане свято, не залишив мене грішного без милості своєї та не велів згинути в Чюнері з поганими, бо напередодні Спаса приїхав скарбничий Мухаммед-хорасанець,

ібив я йому чолом, щоб про мене (він) потурбувався. І він їздив до хана в місто й за мене просив, щоб мене в (їхню) віру не навертали, і жеребця мого в нього забрав та мені повернув. Ось таке воно, Боже диво на Спасів день. А так, брати руські християни, хто забажає піти в Індійську землю – то полиш віру свою на Русі, а вигукни (ім’я) Мухаммеда та йди в Гундустанську землю.

Набрехали мені пси-бесермени, коли переказували, що багато (в Індії) нашого товару, – а для нашої землі немає нічого; увесь

товар був тільки для бесерменської землі: перець і фарба – то й

1 Житель – дрібна мідна монета, що ходила в мусульманській Індії (насамперед, у межах Делійського султанату).

552

дешево. Вони, бесермени, коней возять морем і мито не платять,

анам – людям іншим – провезти побори не дадуть, бо мито чимале й розбійників на морі багато. А розбійничають усе не християни, не бесермени, а кафари поганої віри, що моляться кам’яним ідолам, а Христа не знають і Мухаммеда не знають.

Ана день Успіння вийшли ми із Чюнеря й пішли до великого їхнього міста Бедерь (Бідар). А йшли ми до Бедеря місяць, а від Бедеря до Кулонкеря (Кулонгірі) – п’ять днів, а від Кулонкеря до Кольберга (Гулбарги) – п’ять днів. Поміж тих великих міст –

багато інших міст; кожного дня по три, а іноді й по чотири міста проходили: скільки ковів1 – стільки й міст. Від Чювіля (Чаула) до Чюнеря (Джуннара) – 20 ковів, а від Чюнеря до Бедеря – 40 ковів,

авід Бедеря до Кулонкеря – дев’ять ковів, як і від Бедеря до

Кольберга, – дев’ять ковів.

У Бедері ж торгують на ринку кіньми й камкою2 та шовком, і всяким іншим товаром, та купують на ньому ж людей чорних; а іншої на ньому купівлі немає. І товар усе їхній гундустанський, а з їстівного – усе овочі, а для Руської землі товару немає. А люди всі чорні, і всі злодії, а жінки всі – шльондри та відьми, та таті, та брехня, та зілля, яким господарів своїх морять.

ВІндійській землі княжать усе хорасанці, і бояри всі – хорасанці. А гундустанці – усі піші: ходять перед хорасанцями, що на конях. А інші всі – піші; ходять борзо, але всі голі й босі, та щит в (одній) руці, а в другій – меч, а декотрі – з луками великими та прямими і стрілами. А в бою їхньому все слони (вирішують). Піших пускають попереду, а хорасанці (слідом) на

конях та в обладунках – і коні, і самі. А слонам прив’язують до писку й до зубів великі мечі ковані по кентару3 (вагою), убирають їх в обладунки булатні та ще й зводять на них башти, і в (кожній) башті по 12 вояків в обладунках, і всі з гарматами та стрілами.

Є в них одне місце – базар в Аланді, де шейх Ала ад-дін (святий

лежить). Раз на рік на (цей) базар уся країна Індійська

1Ков, кос – індійська міра довжини, що має великі розбіжності в різних районах Індії: від 3 до 10 км.

2Камка – кольорова шовкова тканина, гаптована золотом.

3Кентар – міра ваги, на Русі дорівнювала 2,5 пуда (40 кг).

553

з’їжджається торгувати, і торгують десять днів. Від Бедеря – (туди) дванадцять ковів. Привозять коней до 20 тисяч голів продавати, усякий (інший) товар звозять. У Гундустанській землі

– цей торг кращий. Усякий товар продають і купують (у дні) пам’яті шейха Ала ад-діна, а в руський (спосіб) – на Покрову святої Богородиці.

Є в тому Аланді птах гугук: вночі літає, кричить: «Кук-кук!», – а на котру хоромину присяде – так там людина помре. І зажадає хто птаха; убити, на того в нього вогонь з рота вийде. А мамони1 приходять уночі й хапають кур, а живуть (вони) у горах або серед скель. А мавпи живуть у лісі. Є в них князь мавпячий, що ходить з військом своїм. І хто (їх) образить, вони всі князеві своєму скаржаться, він же посилає на того (кривдника) свою рать, і вони, прийшовши до міста, двори розваляють і людей поб’ють. А раті їхньої, переказують, дуже багато, і мова в них своя є. А дітей

родять багато, та коли народиться хто ані в батька, ані в матір, вони тих лишають на дорогах. Декотрі індустанці тих (мавпячих дітей) ловлять і вчать їх усякому рукоділлю, а деяких продають, (проте тільки) вночі, щоб не знали як назад утекти, а інших вчать (удавати із себе вуличних артистів).

Весна ж у них почалася з Покрови святої Богородиці. А за два тижні після Покрови святкують (день) шейха Ала аддіна й весни, і святкують вісім днів. А весна триває три місяці, три місяці літо, та зима три місяці, і осінь три місяці.

Їхній Бедерь (Бідар) – столиця Гундустану бесерменського – велике місто, і людей (у ньому) багато вельми. А великому султанові – 20 років, тому (владу) тримають бояри, а князюють – хорасанці, і воюють усе хорасанці. Є хорасанець-боярин мелік ат-туджар, так у нього двісті тисяч раті своєї, у Мелік-хана – 100 тисяч, а у Фарат-хана – 20 тисяч, і в багатьох (інших) ханів по 10 тисяч війська. А із султаном 300 тисяч раті своєї виходить. А

1 Птах гугук, мамони – фантастичні дикі тварини.

554

земля велелюдна, але сільські люди голі вельми, а бояри добром сильні й дуже бундючні. Носять їх на ложах срібних, та перед ними до 20 коней водять у золотій збруї, а за ними 300 вершників на конях та пінтах вояків 500, та десять трубачів, десять барабанщиків і 10 сопілкарів.

А як виїжджає султан з матір’ю та дружиною на полювання, так із ним людей на конях 10 тисяч, а піших – 50 тисяч, та слонів в обладунках позолочених виводять двісті, а перед ним 100 трубачів та 100 танцюристів, та коней простих (без вершників) у золотій збруї – 300, та мавп за ним сто, та наложниць сто, яких

гауроками1 називають.

У султановому палаці сім брам, а на брамах сидять по сто вартових і по сто писарів кафарів. Хто пройде (у ворота) – вони записують, і хто вийде – вони записують. А іноземців у град не пускають. Палац же його (султана) – чудовий вельми, усе різьба й золото прикрашають, і останній камінь – різьбою та золотом порозписуваний вельми чудно. Та на дворі в нього – різні посудини.

Вночі місто Бедерь сторожує тисяча підпорядкованих кутовалу2 вартових, що їздять на конях в обладунках; та в усіх по смолоскипу.

А свого жеребця я в Бедері продав. Годував я його рік, а отримав за нього багато – 68 футунів3. У Бедері ж змії вулицями повзають, а довжиною вони у два сажні Прийшов я в Бедер на Пилипів піст із Колунгеря (Кулонгірі), а жеребця продав на Різдво. І пробув тут у Бедері до Великого Посту. І познайомився тут з багатьма індусами, і розповів їм про віру свою, і дізналися (вони) про мене, що я не бесерменин, а віри Ісусової християнин, а ім’я мені – Афанасій, а по-бесерменськи ім’я мені – ходжа Юсуф Хорасані. І вони теж не стали від мене ані в чому таїтися: ані в їжі, ані в торгівлі, ані в молитві, ані в інших речах, і жінок своїх не стали ховати.

1Таурок, гаурик – наложниця, одаліска.

2Кутовал (перс, кутувал) – комендант фортеці.

3Футун (таміл. фонам, або фута, фудда; у множині араб, фудтин – золота або срібна монета значної вартості.

555

Розпитував я про їхню віру теж, і вони розповідають: віруємо в Адама, а бути1, кажуть, – то є Адам і весь його рід. А всіх вір в Індії – 80 і чотири віри, і всі вірують у бута. А віра з вірою не п’є, не їсть і не одружується поміж собою. А їдять різні (віри) і баранину, і кур, і рибу, і яйця; а воловину жодна віра не їсть.

У Бедері пробув чотири місяці, а від Бедеря умовився з індусами піти до Первоті (Парват), де їхня бутхана2, – то їхній Єрусалим, як у бесерменів Мекка. Ішов з індусами до бутхани місяць. Торг біля тої бутхани – п’ять днів (триває). А бутхана та – дуже велика, камінь з пів-Твері, і вирізьблені на ньому діяння бутові, а на дванадцяти вінцях навколо нього вирізьблено, як бут чудеса

творив, як приходив до них у багатьох образах: перший – у людській подобі з’являвся; другий – людиною, а з носом слонів; третій – людиною, а з виглядом мавпячим; а четвертий

– людиною, але з подобою лютого звіра;

Шіва і Дурга	і все з’являвся	їм з
	хвостом.	(Він)
	вирізьблений	на

камені, а хвіст з сажень (довжиною) через нього (перекинутий). На свято бутове з’їжджається до бутхани вся країна Індійська; і

біля бутхани голяться, старі й молоді, жінки й дівчата. А збривають на собі все волосся – і бороди, і голови, і хвости. Та йдуть до бутхани. І з кожної голови беруть на бута по дві шешкені3 мита, а з коней – по чотири фуги. А з’їжджається до

1 Бут (перс.) – ідол, кумир, божок.

2Бутхана – (перс, бутхане) – кумирня, храм.

3Шешкені (перс, шеш – шість, кені – дрібна північноіндійська срібна монета) – срібна монета вартістю шість кені.

556

бутхани всіх людей незліченна кількість – (20 тисяч лакхів1, а буває часом і сто тисяч лакхів).

У бутхані ж бут вирізьблений із чорного каменю, дуже великий, та хвіст через нього перекинутий, та руку праву підняв високо й простягнув її як Юстініан цар Цареградський, а в лівій руці в нього спис. А (із одягу) нічого на ньому немає – тільки на стегнах пов’язка, а лице – мавпяче. А інші бути – голі, немає (на них) нічого, (зад не прикритий), і жінки бутові голими вирізані, із соромом і з дітьми. А перед бутом – віл стоїть вельми великий, вирізьблений із чорного каменю й весь позолочений. А цілують його в копито та сиплють на нього квіти; і на бута теж квіти сиплють.

Індуси ж ніякого м’яса не їдять: ні яловичини, ні баранини, ні курятини, ні риби, ні свинини, хоча свиней у них вельми багато. Їдять же двічі на день, а вночі не їдять і ні вина, ні сити2 – не п’ють. А з бесерменами не п’ють, не їдять. А їжа їхня погана. А один з одним не п’є, не їсть, навіть з дружиною. А їдять рис та кічірі з маслом, та трави різні їдять, а варять з маслом і з молоком; і їдять усе правою рукою, а лівою ні за що не візьмуться. А ніж не беруть і ложки не знають. А в дорозі, щоб кашу варити, у кожного по горщику. А від бесерменів приховуються, аби не подивився ані в горщик, ані в їжу. А тільки подивиться бесерменин – ту їжу не їдять. Тому, коли їдять, декотрі прикриваються хустиною, щоб ніхто їх не бачив. А як поїли й перед тим – обмивають руки й ноги і рот полощуть.

А намаз3 їхній – на схід, по-руськи. Обидві руки піднімають високо та кладуть на тім’я, та лягають ниць на землю, та весь на землі простягнеться – то їхні поклони. А як їсти вони сідають, обмивають руки й ноги та рот прополіскують. А бутхани їхні – без дверей, спрямовані на схід, і бути на схід (лицем) стоять. А хто з них помре, так вони тих спалюють і попіл висипають на воду. А як дитя в жінки народжується, так роди приймає чоловік, і ім’я синові дає батько, а мати – дочці. А добрих звичаїв у них немає, і сорому не знають. Пішов або прийшов (хто) – вони

1Лакх – 100 тисяч, образно означає «велика кількість».

2Сита (давньорус.) – медовий слабоалкогольний напій. 3 Намаз – молитва.

557

кланяються по-чернечому, обома руками до землі доторкаються, але не говорять нічого.

У Перваті (Парват) же до свого бута їздять на Великий піст. То їхній Єрусалим. У бесермен – Мекка, у русичів – Єрусалим, а в індусів – Перват (Парват). А з’їжджаються всі голі, лише на стегнах хустина; і жінки всі голі, тільки на стегнах фата; а інші (жінки) у фатах, а на шиях перлів багато і яхонтів та на руках золоті обручі й персні. (Бог свідок!) А всередину до бутхани їздять на волах, а у вола роги міддю окуті та на шиї в нього триста дзвоників, та копита міддю підкуті. А тих волів називають

ачьче.

Вола індуси звуть батьком, а корову – матір’ю. На кізяках (їхніх) печуть хліб та їжу собі варять, а попелом тим знаки на обличчі, на чолі та по всьому тілу малюють. У неділю та в понеділок їдять один раз на день. (А шлюх в Індії багато, тому дешеві (вони): якщо секс маєш – два жителя; а хочеш гроші на вітер пустити – алтин (шість) жителів дай; так тут заведено. А раби й рабині – дешеві: чотири фуни1 – вродлива, а дуже вродлива, чорна-пречорна й маленька наложниця – п’ять фун – гарна!)

Від Перваті приїхав я в Бедер за п’ятнадцять днів до бесерменського улу багря2. Коли Великдень й воскресіння Христове – не відаю, але за прикметами гадаю, що християнський Великдень буває на дев’ять чи на десять днів раніше від бесерменського баграма. Немає зі мною нічого, ніякої книги; хоч книги ми із собою з Русі взяли, однак коли нас пограбували, так і їх забрали, і підзабув я віру християнську. Свят християнських – ані Великодня, ані Різдва Христова – не відаю, і (пісних) середи та п’ятниці – не знаю. Але поміж поганих різних вір перебуваючи, молився я тільки Богу-вседержителю, творцеві неба й землі, а іншого ніякого не прикликав: «(Бог істинний, Бог великий, Бог милосердий, Бог милостивий, всемилостивіший, всемилосердніший.) Бог єдиний – то цар слави, творець неба й землі».

1Фуна – срібна монета.

2Улу багря (улу байрам) – ісламське свято жертвопринесення.

558

Айду я на Русь (і думаю, що загинула в мені руська віра). Прийшов місяць березень, і почав я поститися з бесерменами в неділю, і постався місяць, м’яса й нічого скоромного, ніяких страв бесерменських не їв, а їв я двічі на день хліб та воду (і з жінкою не лягав). Та молився я Христу-вседержителю, що створив небо й землю, а іншого (бога) ніяким ім’ям не прикликав: (Бог-господь, Бог милостивий, Бог милосердий, Бог великий, Бог

–цар слави, Бог-творець, Бог все милостивіший – усе це ти, Боже).

Авід Гурмиза (Ормуза) до Галати (Калхати) морем іти десять днів, а від Галати до Дега – шість днів, а від Дега до Мошката (Маската) – шість днів, а від Мошката до Кучзрята (Гуджарата) – десять днів, а від Кучзрята до Камбата (Камбея) – чотири дні, а від Камбата до Чювіля (Чаула) – дванадцять днів, а від Чювіля до Дабиля (Даб-хола) – шість днів. Дабиль – це остання пристань у Гундустані. А від Дабиля до Келекота (Кожикоде) – 25 днів, від Келекота до Сіляну (Цейлону) – 15 днів, а від Сіляну до Шаїбата

(Шабата) – іти місяць; а від Шаїбата до Певгу (Пегу) – 20 днів, а від Певгу до Чіну й до Мачіну1 – місяць іти, і ввесь шлях морем. А від Чіну до Китаю йти суходолом шість місяців, а морем – чотири місяці іти (пошли нам, Боже, у дорозі дах).

Гурмиз же – пристань дуже велика, з усього світу люди в ньому бувають, усякий товар у ньому є: що в усьому світі водиться – те в Гурмизі все є. Мито ж велике, з усього (товару) десяту (частину) забирають.

Камбат (Камбей) же – усьому Індійському морю пристань. А

товар у ньому всілякий виробляють: алачі та пестреді, та кіндяки, та фарбу ніл вироблюють, та водиться в ньому лак і ахік, та лон2.

Дабиль (Дабхол) – теж пристань дуже велика, куди приводять коней з Місюрю (Єгипту) й Арабстану (Аравії), із Хорасану, Туркестану й Негостані (Бендер-Ормуза?). Звідти суходолом ходять до Бедеря (Бідара) й Кельберга (Гулбарга) – (дорога займає) місяць.

1Чін – Північний Китай, Мачін – Південний Китай.

2Алача (перс.) – шовкова тканина з золотими й срібними смугами; пестрядь (давньорус.) – тканина з різнобарвних ниток; кіндяк (від таміл. Кінкан – набивна бавовняна тканина; фарба ніл – синя фарба індіго; ахік (араб.) – сердолік; лон – сіль (від санскр. лавана).

559

І Келекот (Кожикоде) – пристань усього Індійського моря. Не дай, Боже, ніякому кораблю його проминути: хто його не побачить, той морем поздорову не пройде. А родиться в ньому перець та імбир, та квіти мускату, та мускатний горіх, та каланфур1 – тобто кориця, та гвоздика, та пряного коріння в ньому багато родиться. І все в ньому дешеве. (І рабів та рабинь – багато, гарні й чорні.)

АСілян (Цейлон) – Індійського моря чимала пристань. Лежить там на горі на високій баба2 Адам, а коло тої гори є каміння

коштовне: рубіни та фатіси, та білі агати, та гранати, та кришталь, та сумбада3. І слони родяться, а продають їх (по росту) ліктями, і корицю продають на вагу.

АШабатська пристань Індійського моря – дуже велика. А хорасанцям (тут) платню дають по тенке4 за день, і великому – і малому. А як хорасанець у Шабаті одружується, так князь шабатський дає тисячу тенке на жертву та платню дає по 50 тенке щомісяця. І родиться в Шабаті шовк та сандал, та перли, і все дешево.

Ав Пегу теж пристаней чимало. Живуть там дервіш5 індійські, а водиться – каміння коштовне: рубін та яхонт, та карбункул, а дервіші те (коштовне) каміння продають.

АЧінська й Мачінська пристань дуже велика. Виробляють там фарфор і продають його на вагу, (що) дешево. А жінки їхні вдень сплять із своїми чоловіками, а вночі ходять спати з купцямиіноземцями і сплять з ними, і дають вони іноземцям платню та приносять смачну їжу й вино солодке із собою і поять та годують гостей, щоб її (жінку) – кохав. А гостей полюбляють – людей білих, бо самі вони – люди дуже чорні. А в якої жінки дитя зачнеться, так чоловік гостю платню дає 18 тенке; а як біле дитя народиться, так гостю триста тенке мита дають, а чорне народиться – нічого не платять, (але) що пив, що їв – те йому (гостю) на халяву.

1Каланфур – кориця.

2Баба (перс.) – батько, прабатько.

3Фатіс – напівкоштовний камінь; сумбада – наждак (корундова порода з домішкою кварцу).

4Тенке (перс. таньга) – срібна монета вартістю 64 кені.

5Дервіш (перс.) – мусульманський аскет.

560

Від Шаїбата (Шабата) до Бедеря (Бідара) – три місяці, а від Дабиля (Дабхола) до Шабата – два місяці іти морем. А від Бедеря до Чіну й Мачіну, де виробляють і дешево (продають) фарфор – чотири місяці морем іти. А до Сіляну (Цейлону) – два місяці морем іти, а до Келекота (Кожикоде) – місяць іти.

В Шаїбаті ж водиться шовк та інчі1 та перли, та сандал, і слонів (по росту) ліктями продають. На Сіляні ж водяться діаманти й рубіни, та кристали, та кришталь, та білі агати. А в Лекоті (Кожикоде) родиться перець і мускат, і гвоздика, і (плод) фуфал (?), і квіти (мускатні). А в Кузряті (Гуджараті) водиться фарба та лак, а в Камбояті (Камбеї) – сердолік.

У Рачюрі (Райчурі) ж водиться алмаз – алмази (із старої копальні та з нової копальні). Продають (їх) по п’ять рублів за почку2, а гарний (алмаз) – по 10 рублів. Почка новознайденого алмазу – по п’ять кені (за почку), (за почку чорного (алмазу) – 6 кені, а білого – одна тенке). Алмаз народжується в кам’яній горі, і продають ту і гору кам’яну: лікоть (гори) з нерозвіданими алмазами – за дві тисячі золотих фунтів, а лікоть розвіданої алмазної (гори) – за 10 тисяч фунтів3 золотих продають. А земля та належить Мелік-ханові – холопу султана. А від Бедеря тридцять ковів.

А як кажуть жиди, що (жителі) Шабата їхню жидову (віру сповідують), то брешуть, бо шабатяни – не жиди, не бесермени й не християни. Інша в них віра – індійська, ні з іудеями, ані з бесерменами не п’ють, не їдять, і м’яса (вони) не вживають ніякого. І все в Шабаті дешево. А водиться (в ньому) шовк і цукор – вельми дешеві. А по лісу в них мамони ходять та мавпи, та на дорогах людей обдирають; тому через мавп і мамонів не сміють вони вночі дорогами їздити. Із Шабата суходолом іти десять місяців, а морем – чотири місяці аукиїком4 пливти. А в оленів свійських – ріжуть пупки, бо в них мускус родиться; а дикі олені свої пупки в полях і лісах скидають, але запах з них виходить і тому він не свіжий.

1Інчі – перлина вищої якості.

2Почка – давньоруська міра ваги, 1/20 або 1/25 золотника (0,21 г або 0,17 г відповідно).

3Фунт – див. футун.

4Аукиїк (від араб, гунк, гунук, джунук) – великий арабський вітрильник.