Мовна норма. Літературна норма
.pdfсамого слова наголос може бути різним, як-от: гарáж -- гаражá -- у гаражí; гопáк -- гопакá, брáти -- беремó, беретé. Іноді навіть та сама форма слова акцентується по-різному, наприклад форма називного відмінка множини деяких іменників (векселí, але 2 вéкселі; лікарí, але 4 лíкарі), форми родового й орудного відмінка однини числівника один (одногó, але всі до óдного, один за óдного, один óдного; однúм, але один за óдним, один з óдним, одні óдних).
Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що в багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад: грúвня -- грúвні, грúвнями; лáгодити -- лáгоджу, лáгодиш. У розмовному мовленні часто трапляються помилки, що виникають унаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосів. Порушення норм наголошування іноді пояснюються впливом російської мови, наприклад у словах бéсіда, близькúй, вербá, кóлесо, кóсий, кропи́вa, кухóнний, одинáдцять (порівняйте з російськими словами бесéда, блúзкий, вé́рба, колесó, косóй, крапúва, кýхонный, одúннадцать).
Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати
їхнє ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. Опрацювати орфоепічні норми української мови вам допоможе словник наголосів, уміщений у кінці посібника.
Засоби милозвучності української мови 1. Усунення збігу голосних та приголосних звуків. І.Г.Чередниченко
зазначає, що "частота вживання голосних і приголосних в українській мові виражається середньо-процентним відношенням (у круглих цифрах) 48 : 52".
Евфонічність виражається у спрощенні груп приголосних (вісник, тижня, серце), появі вставних голосних (огонь, вітер, рота, лева), приставних голосних (іржа, імла, ішов) і приставних приголосних (вулиця, горіх), зникненні початкових фонем (голка, гра, Гнат). Крім того, "небажаний збіг важких для вимови фонемосполучень та випадкових фонемоповторень у живій вимові може бути розряджений засобами ритмічного поділу тексту, паузами, темпом мовлення". На межі слів по можливості усувається збіг голосних і збіг
приголосних, отже, ті випадки збігів, які порушують тенденцію до
рівномірності консонантів і вокалів у потоці мовлення
2.Найпоширенішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й: раз у раз — плече в плече; глянув угору — подивився вгору; наш учитель — наші вчителі, працюють удень — працюємо вдень; ліс і поле — поле
йліс; дощ іде — дощ не йде.
3.Для усунення немилозвучного збігу голосних чи приголосних
використовуються ще такі засоби:
а) варіанти прийменника з, із, зі: з пошаною, із Сирця, із сховища, зі святом, із святом, зі школи, із школи, зі своєї точки зору, зі зброєю;
б) варіанти часток б, ж (після голосних) і би, же (після приголосних): скликали б — скликав би, вона б очолила — він би очолив, я ж казав — він же казав;
в) варіанти дієслівного постфікса -ся (перед приголосними та паузою) і -сь (перед голосними): зібралися вчителі — зібрались учні, сталося вночі — сталось уночі, повернувся в Україну — повернувсь у Київ;
г) додавання або відкидання голосних звуків у кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників: відчинити — відімкнути, над нами
— наді мною, перед тобою — переді мною, знову встиг — знов устиг, пізніше зрозумів — пізніш усвідомив.
4. Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цінні пропозиції — ці корисні пропозиції, велика кабіна — простора кабіна, водій дійсно спізнився — водій справді спізнився, був вітер — було вітряно.
5.Не слід допускати римування слів у прозі: питання про святкування
—питання про відзначення, князь Ярослав збудував — Ярослав Мудрий
збудував, любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі.
6. Треба уникати набридливого повторення однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень та слів. Наприклад, у реченні: «Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість — найпривабливіші риси
його віршів» — Бадьорий, життєрадісний настрій, окриленість думки, свіжість образів — ось що найбільше приваблює в його віршах.
Далі подано матеріал з книги Волкотруб Галини «Практична стилістика української мови: Навчальний посібник» (Тернопіль: Підручники і посібники, 2004).
Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів в -- у, сполучників і -- й, прийменників у -- в -- уві, з -- із -- зі, часток би -- б, же -- ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергувань докладніше.
Чергування у -- в
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-,
в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
а) між приголосними: флагман у справі роздержавлення, брати участь у різних проектах, надрукував у газеті; Вогники жовтіють у вікнах, дими йдуть
у небо запашні... (О. Гончар); б) на початку речення перед приголосним: У двері хтось ізлегка постукав
(М. Старицький); У разі потреби фахівців запрошують з інших міст; в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а
також перед сполученням літер льв, св, сф, тв, хв і под.: поїхати у
відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у Львівській області, дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійснити у двотижневий термін; Професори Одеської національної юридичної академії залучаються до виконання інноваційних програм Ради Європи у сфері державно-правового реформування в Україні (з газети); Добре було у вересні та на початку жовтня (Григір Тютюнник);
г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Нам би хотілося
показати вам одну річ, але не тут, у коридорі (О. Чорногуз); За третій рік
роботи організації у житлове будівництво було залучено 107,9 мільйона гривень, уведено в експлуатацію 210 тис. квадратних метрів житла; І
виробничими успіхами, і економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку -- усім цим заводчани завдячують своєму директорові.
2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: купувати в аптеці, запроваджувати в установі, мешкала в Одесі, зміни в оподаткуванні, брати в оренду, розірвати в односторонньому порядку, інвестиційні процеси в Україні;
б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства; В умовах оренди діяло 8,7 тис. магазинів.
3. Після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мови, уживається і у, і в: Смачно у них у хаті пахло, це мені досі впам’ятку (В. Дрозд); Земна куля оберталася у міжзоряному просторі (В. Довженко); Повертались додому в темряві (Григір Тютюнник); Якщо побажаєте зайти в кабіну, будь ласка (О. Гончар); З року в рік у столиці зростають обсяги житлового будівництва; Кава «Галка» фасується в тару від Гостомельського
склозаводу; Технологіями, розробленими київськими авіаремонтниками, користуються в багатьох країнах світу.
Чергування і -- й
Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з
йу тих же позиціях, що й у -- в.
1.І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови,
а саме:
а) між приголосними: Зазначте, у який час і на яких посадах ви працювали; Чи бачився ти з Семеренком і що він тобі сказав? (Т. Шевченко). І зараз він такий же, як і був, тихий і мудрий (В. Сосюра);
б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): ...Промчались вперед червоні
поліцейські машини і їм навздогін санітарний фургон (О. Гончар); Зав’язалася розмова на тему: наша метеорологія і її недосконалість (М. Хвильовий);
в ) після паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з
комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром завод буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам; І знов Емене сама, і знов їй нудно (М. Коцюбинський); Він сам розіклав навколо себе хмиз -- і підпалив (В. Дрозд); г) на початку речення: І бригадири почали готуватись до засідання (О.
Вишня); І враз знерухоміло все (О. Гончар);
ґ) при зіставленні понять: війна і мир, добро і зло і т. д.
2.Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:
а) між голосними: Мале підприємство організується з метою повнішого й ефективнішого використання сировинних і трудових ресурсів регіону; Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності
зобов’язані керуватися законом «Про захист прав споживачів»;
б) після голосного перед приголосним: З приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством; Спільними зусиллями колективу й керівництва
створено високотехнологічну модель банку; У цих житлових комплексах містяться підземні паркінги й медичні пункти, пральні й фізкультурнооздоровчі комплекси.
Чергування з -- із -- зі (зо)
Варіанти прийменника з -- із -- зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в -- у, і -- й.
1.З уживається:
а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Зробимо кілька слайдів з отим он кленом (О. Гончар); З
ухваленням цього Закону змінено порядок зарахування податку на прибуток; Виставка працюватиме з 11 по 14 липня;
б) перед приголосним (крім с, ш), рідше -- сполученням приголосних
початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: Я з хлопчиками
часто бігав на замерзлу річку (В. Сосюра); Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада; Прийміть наші вітання з нагоди вашого ювілею;
в) на початку речення, після паузи: З підозрюваного було знято всі
звинувачення; З бічної вулички виразно почулися чиїсь голоси (М. Стельмах); Він хитався, весь блідий, з розширеними очима (Н. Романович-Ткаченко).
Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі. 2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Зовсім зненацька вихопивсь із жита рудий парубійко... (О. Гончар); Остап із Соломією потиху спустили пліт на річку (М. Коцюбинський); Я б душу вийняв із слухачів своїм співом, поклав би ту душу перед ними (О. Вишня); Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником; Багато підприємств перейшло на розрахунок із споживачами
через касові апарати.
3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема
коли початковими виступають з, с, ш, щ і т.ін., незалежно від паузи та
закінчення попереднього слова: Ознайомтеся зі звітами про рух і залишки цінностей; Кожна зі Сторін має право розірвати цей Договір; Прошу прийняти мене на вечірнє відділення училища зі спеціальності вчитель початкових класів; Розмова зі звичайної робилася політичною (Б. Лепкий); Не повернеться в мене язик назвати генієм того, хто експериментує зі злом! (О. Гончар); У кожного з нас було по тугому лукові і порядному мішку зі стрілами
(О. Ольжич).
Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо мною), але тільки зі Львова.
Норми наголошування. Характеристика наголосу в українській мові. Наголошення медичних термінів
Не можна вважати освіченою, інтелігентною людиною, яка не дбає про високий рівень своєї мовної культури. А одним з важливих її елементів є правильне наголошування слів.
В українській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і виразний тембр, а часом і більша сила. Наголос служить засобом фонетичної організації слів: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені. Кожне повнозначне слово має своє постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною (зовнішньою) ознакою слова і його форм. В українській мові наголос різномісний, вільний, тому що він може падати на будь-який склад (морфему) слова: вИпадок, навчАння, сантимЕтр, багаторазОвий. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос також рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах того ж слова, наприклад: брАт – братИ,
робИти – роблЮ – рОбиш, писАти – пишУ – пИшеш.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за допомогою наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як
лІкарський і лікАрський (лІкарський – «який стосується лікаря і його діяльності»: лІкарський обхід, лІкарська консультація, лІкарська етика; лікАрський – «який стосується ліків»: лікАрські рослини, лікАрський препарат, лікАрська ягода),
вИкористання і використАння (слово вИкористання вживають з відтінком закінченості дії: шприц одноразового використання; слово
використАння – з відтінком незакінченості дії: використАння медтехніки),
вІдомість і відОмість (вІдомість – це список, документ; відОмість –
звістка, популярність),
рефлЕкторний і рефлектОрний (рефлЕкторний – стосовно до рефлектора; рефлектОрний – стосовно до рефлексу),
магІстерський і магістЕрський (магІстерський – це «пов'язаний з главою лицарського ордену»; магістЕрський – «пов'язаний з особою, що має вчений ступінь»).
У сучасній українській літературній мові існують єдині норми наголошування, які склалися насамперед на базі середньо наддніпрянських говорів, але значний вплив на процес нормування наголосу мали й південно-
західні говори. Дотримання і зміцнення норм наголошування є обов’язковим для всіх мовців.
У повсякденній мовній практиці трапляється чимало прикрих порушень норм. Це можна пояснити як впливом діалектної мови, так і недостатньою обізнаністю мовців із системою літературного наголосу. Виникли вади також у результаті тривалого побутування в нашому суспільстві російсько-української двомовності.
Деякі слова дуже часто вживають із помилковим наголосом. Наводимо низку таких слів з літературним наголосом.
Медичні терміни: вИдужання, зАлоза, спИна, медикамЕнт, кИшка, борОдавка, кропивА, сЕча, сирОватка, щЕлепа, щИпці, покАзник, різнОвид, різкИй, кишковИй, паховИй, пахвИнний, пахвОвий, м’Язовий, джгутОвий, корИсний, тонкИй, сечовИй, спиртовИй, восковИй, черговИй, пологОвий, експЕртний, сітчАстий, решІтчастий, алкогОльний, їстівнИй, скронЕвий, камфОровий, цілодобовИй, кістковИй, Очний, пІдлітковий, пОристий, кульшовИй, клУбовий, проникнИй.
прикметники із суфіксом -аст (ий): головчАстий, гребінчАстий, зубчАстий, лапчАстий, сітчАстий; -н (ий): Очний, щЕлепний, міжщЕлепний, міжзУбний, підгрУдний, проникнИй, корИсний, камфОрний, алкогОльний, експЕртний, диспансЕрний; -ов (ий): джгутОвий, кістковИй, міжкістковИй, м’я′зовИй, міжм’я′зовИй, нирковИй, наднирковИй, міжнирковИй, кишковИй, крижовИй, поперекОвий, кульшовИй, щЕлеповий, хрящовИй, міжхрящовИй, клУбовий, лобкОвий, зародкОвий, плодовИй, пологОвий, камфОровий, пІдлітковий, черговИй, цілодобовИй, сечовИй, спиртовИй, восковИй, бурштинвИй; -івн (ий): їстівнИй; -ист (ий): пОристий; -ев (ий): скронЕвий; -к (ий): плОский, різкИй, тонкИй;
Акцентування слів іншомовного походження на ґрунті української мови в цілому відповідає наголошуванню слів у тих мовах, з яких вони запозичені. Часом слова запозичуються не прямим шляхом, а через мови-посередники, і в таких випадках мають наголос мови-посередника. Тому мовці, не знаючи шляху запозичення слова українською мовою, орієнтуючись тільки на знання
латинської мови і деяких іноземних, не завжди можуть правильно визначити норму української літературної мови. Так, часто помиляються у наголошуванні таких українських медичних термінів іншомовного походження: камфорА (це слово в латинську прийшло з арабської, його наша мова запозичила з німецької чи італійської з наголошеним останнім складом, а не з наголосом латинської мови), диспансЕр (через посередництво російської та французької мов запозичено з англійської), бюлетЕнь (запозичено з французької мови через російську), епікрИз (норму визначено під впливом грецької мови).
Окремо слід сказати про слова, запозичені з грецької та латинської мов або створені на їхній основі, з кінцевим терміноелементом на -ія. Плутанина тут виникає у зв’язку з тим, що ще в латинській мові в одних терміноелементах наголос падає на передостанній склад (звук і), а в інших – на третій склад з кінця слова. Крім того, у багатьох з цих слів в українській та російській мовах усталені різні наголоси, що нерідко спричиняє вагання в наголошуванні. У російській мові в цій групі є набагато більше слів з наголошеним передостаннім складом (“грецький” варіант), ніж в українській мові, де наголос часто падає на третій склад від кінця слова (“латинський” варіант). Тому треба не помилятися під час наголошення слів з такими терміноелементами:
-грАфія: флюорогрАфія, рентгеногрАфія, агрАфія; -мЕтрія: краніомЕтрія, дозимЕтрія;
-мАнія: наркомАнія, полінаркомАнія, токсикомАнія; -фОбія: агорафОбія, клаустрофОбія; -пАтія: психопАтія, ангіопАтія, гіперпАтія;
-бАзія: абАзія; -мегАлія: акромегАлія; -сфІксія: асфІксія; -гАмія: полігАмія;
-гнОзія: агнОзія, фармакогнОзія; Як бачите, наголосОва система української мови досить складна, певним
закономірностям наголошування підпорядковуються не всі слова та їхні форми. Тому якщо виникають сумніви щодо наголосу певного слова, треба звертатися
за довідкою до таких словників: “Українська літературна вимова і наголос”
(К., 1973), “Орфоепічний словник” М.І.Погрібного (К., 1984), “Орфографічний словник української мови” (К., 1994), “Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина” (К., 1996).
Отже, вдосконалюйтесь у володінні усною формою літературної мови, засвоюйте нормативний наголос і не забувайте, що саме мову лікаря беруть собі за зразок пацієнти, їхні родичі, інші люди, з якими йому доводиться спілкуватися!
Ознайомтеся зі статтею Олександра Пономаріва «Культура слова: мовностилістичні поради. Наголос» ((http://ponomariv-kultura- slova.wikidot.com/hagolos)
Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення. При виробленні акцентуаційних норм українська мова має далеко більше труднощів, ніж у формуванні лексики. Пояснюється це строкатістю наголошування в різних говорах нашої мови, а також упливом сусідніх мов, насамперед російської та польської. Ще один чинник, що не сприяє закріпленню нормативного наголошування серед широкого загалу мовців, -- надуживання в творах багатьох авторів, особливо сучасних, поетичними вільностями. Нерідко це зовсім не поетичні вільності (себто відступи від норм, зумовлені стилістичними або ритмомелодичними міркуваннями), а просто мовна безграмотність, неохайність.
У всіх цивілізованих народів акцентуаційним зразком є мова акторів національних театрів та кіно, мова дикторів радіо й телебачення. Нам, українцям, у цьому, як і ще багато в чому, не пощастило. Незважаючи на те, що ми дали світові Олександра Довженка, фільмів доброю українською мовою бачимо мало. Значна частина представників сучасного українського театру не українські артисти, а люди, що грають роль українських артистів, бо розмовляють по-українському тільки на сцені. І коли проходиш повз будинок Інституту театрального мистецтва та чуєш російськомовні діалоги майбутніх