2. Міф, архетип, міфологема як універсальні інтертекстні категорії.

Історія трактування міфу науковою думкою характеризується певною етапністю: символічне розуміння міфологічних явищ (німецькі романтики, Харківська школа) змінюється домінуванням психоаналітичних і ритуалістичних підходів (З.Фройд, К.-Г.Юнг, Дж.Фрезер), які згодом синтезуються і трансформуються в теорії структуралізму (Р.Барт, К.Леві-Стросс).

Вагомим внеском в дослідження міфопоетики літературного твору є праці таких науковців, як С.Аверінцев, М.Бахтін, Я.Голосовкер, О.Лосєв, Ю.Лотман, Є.Мелетинський, З.Мінц, О.Фрейденберг тощо. Праці цих дослідників характеризуються прагненням всебічного трактування поетикальних питань художнього тексту через звернення до архаїчних витоків мотивів, образів і сюжетних структур у творі. Продовження таких способів аналізу художнього твору з урізноманітненням і поглибленням теоретичного інструментарію дослідження спостерігаємо в статтях і монографіях сучасних літературознавців М.Євзліна, В.Єрьоміної, О.Максимова, А.Мінакової, Н.Осипової, В.Топорова, Т.Цив’ян та інших.

Цікаву ситуацію в галузі теорії міфопоетики літературного твору спостерігаємо в сучасному українському літературознавстві. В той час, як національна література (і сучасного періоду, і попереднього рубежу століть) давала чудові зразки міфологізованого письма (твори Т.Шевченка, Лесі Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, О.Довженка, П.Загребельного, В.Шевчука тощо), літературознавство уперто оминало зону міфопоетики як табуйовану. І причина цього – не в методологічній необізнаності, адже прецедент такого дослідження давно був створений як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками (згадаємо, наприклад, праці О.Потебні). Причина в сімдесятирічній заанґажованості українського літературознавства марксистсько-ленінськими методами традиційно-інтерпретаційного аналізу.

Два останні десятиліття характеризуються відродженням цікавості до міфу у сфері національної науки. Виникають дисертації, монографії, присвячені вивченню рецепції міфу українськими письменниками. До таких належать, зокрема, роботи В.Антофійчука, Т.Мейзерської, А.Нямцу, Я.Поліщука, О.Турган, А.Холодова, І.Чернової тощо. Спектр питань, порушуваних у цих дослідженнях, досить широкий. Теорія міфопоетики в них розробляється переважно на матеріалі вітчизняної літератури ХІХ-ХХ ст. В науковій літературі останніх десятиліть зустрічаємо також спроби міфопоетичного дослідження творів М.Коцюбинського. Зокрема, питань функціонування міфу у творчості письменника торкаються у своїх дисертаціях Л.Міхалінчик та О.Нестерак. Елементи архетипного аналізу знаходимо також у розвідці О.Черненко Черненко О. Михайло Коцюбинський імпресіоніст: образ людини в творчості письменника // Сучасність.1973. - № 6-10 тощо.

Звідки берете визначення поняття міфопоетики. Має бути посилання

У поняття міфопоетики, що є ключовим для нашої роботи, вкладається таке значення: міфопоетика - це сукупність засобів художнього змісто- і формотворення, які дають змогу “зчитати” закладений у творі міфологічний зміст на рівні усвідомленого або позасвідомого сприйняття читача. Зміст цей, що, як палімпсест, проступає через нашарування предметно-логічного мислення в геніальному або високоталановитому художньому тексті, може містити уявлення про міфологічну модель світу, схеми первісного міфологічного мислення, первинні образи й мотиви людської культури.

Міфопоетичні структури творів М.Коцюбинського як глибинні, всеохоплюючі, так і часткові реалізуються в тексті за допомогою таких літературознавчих категорій, як архетип, міфологема, міфопоетичний мотив.

У розумінні категорії архетипу ми йдемо за дефініцією К.-Г.Юнга: “Елементарний образ, або архетип, є фігурою демоном, людиною чи подією, - котра в процесі історії повторюється там, де вільно проявляється творча фантазія. … Якщо ми будемо досліджувати ці образи детальніше, то з’ясуємо, що вони є певною мірою узагальненням, рівнодіючою численних типових досвідів ряду поколінь.” Юнг К.-Г. Проблемы души нашего времени; М.: Прогре;, 1993. С. 57

Отже, ми дотримуємось юнгівського визначення архетипу, яке, в свою чергу, продукує значення терміну міфологема: “Міфологеми в системі міфопоетичного мислення як трансформований у міфі й ритуалі архетип, належачи у своїй ґенезі до “вторинних” мов культури, виконують функцію “знаків, що змінюють цілісні ситуації та сюжети”, несучи в собі пам’ять про майбутній та минулий стан образів, є “метонімічними символами,знаками.” Осипова Н. Мифопоэтика лирики М.Цветаевой; Киров, 1995. С. 5

Категорія міфологеми певним чином співвідноситься з більш традиційною для літературознавчих досліджень категорією міфопоетичного мотиву, який може бути визначений як самостійна одноактна дія, що відбиває архетипні стосунки між суб’єктом і бере початок у міфі.

Міфологія як наука про міфи має багату і тривалу історію. Першим спробував переосмислення міфологічного матеріалу було ще в античності. Вивченням міфів різні періоди часу займалися: Эвгемер, Віко, Шеллинг, Мюллер, Афанасьєв, Потебня, Фрейзер, Леви-Строс, Малиновський, Леви-Брюль, Кассирер, Фрейд, Юнг, Лосев, Топоров, Мелетинський, Фрейденберг, Еліаде. Але до нашого часу не оформилося єдиного узвичаєного думки про міфи. Безумовно, в працях дослідників є і безліч точок дотику. Відштовхуючись саме від цих точок, ми вважаємо можливим виділити основні властивості та ознаки міфу.

Представники різних наукових шкіл акцентують увагу на різні аспекти міфу. Так Реглан ( Кембріджська ритуальна школа) визначає міфи як ритуальні тексти, Касірер ( представник символічною теорії) говорить про їх символістики, Лосєв ( теорія мифопоетизма) - на збіг в міфі загальної ідеї, й почуттєвого образу. Афанасьєв називає міф найдавнішої поезією, Барт - комунікативної системою. Існуючі теорії коротко викладені у книзі Мелетинского «Поетика мифа».[3]

Різні словники по-різному представляють поняття «міф». Найбільш чітке визначення, з погляду,(на наш погляд) дає літературний енциклопедичний словник: «Міфи - створення колективної загальнонародної фантазії, узагальнено відбивають дійсність як чувственно-конкретних персоніфікацій і одушевлених істот, які мисляться реальними».[4] У цьому всі визначенні, мабуть, і присутні ті загальні основні тези, якими (у яких) сходиться більшість дослідників. Але, безперечно, визначення не вичерпує все характеристики міфу. Стежте за закінченнями

У статті А.В.Гулиги[5] перераховані звані «ознаки міфу»:

• Злиття реального і ідеального (думки і дії).

• Неосознаний(неусвідомлений) рівень мислення (опановуючи змістом міфу, ми руйнуємо сам міф).

• Синкретизм відображення (сюди ж входять: нероздільність суб'єкта і об'єкта, відсутність різниці між буденною і надприродним).

Фрейденберг зазначає сутнісні характеристики міфу, даючи йому визначення у своїй книжці «Міф і література давнини»: «Образне подання до формі кількох метафор, де немає нашої логічного, формально-логічної каузальності і річ, простір, час зрозумілі нерозчленовано і конкретно, в якому людина і світ субєктно-обєктно єдині, - цю особливу конструктивну систему образних уявлень, коли він виражена словами, ми називаємо мифом».[6] Виходячи з цього визначення стає зрозуміло, основні характеристики міфу випливають із особливостей міфологічного мислення. Дотримуючись трудів А.Ф.Лосева В.А.Марков стверджує, що у міфологічному мисленні не різняться: об'єкт і суб'єкт, річ і його властивості, ім'я й предмета, словом, і дію, соціум і космос, чоловік і всесвіт, природне, і надприродне, а універсальним принципом міфологічного мислення є принцип партиципації («усе є все», логіка звеонення).[7] Мелетинський впевнений, що міфологічне мислення виявляється у невід’ємному поділі суб'єкта і об'єкта, предмети й знака, речі й слова, суті й його від імені, речі й її атрибутів, одиничного і множинного, просторових і тимчасових відносин, походження і сутності.[8]

У межах своїх працях різні дослідники відзначають такі характеристики міфу: сакралізація міфічного «часу первотворения», у якому криється причина встановленого світопорядку (Еліаде); нерозчленованість способу життя та значення ( Потебня); загальне одухотворення і персоналізація (Лосев); тісний зв'язок з ритуалом; циклічна модель часу; метафорична природа; символічне значение(Мелетинский).[9]

У статті «Про інтерпретації міфу у літературі російського символізму» Р. Шелогурова[10] намагається зробити попередні висновки про те, що розуміється під міфом у сучасній філологічної науці: (зібрати усе це у нормальне речення)

Міф одноголосно визнається продуктом колективного художньої творчості.

Міф визначається нерозрізненням плану висловлювання й плану змісту.

Міф сприймається як універсальна модель для побудови символів.

Міфи є найважливішим джерелом сюжетів й яскравих образів в усі часи розвитку мистецтва.

Міфом може бути створена автором «за законами художньої правди» нова реальність, яка моделюється відповідно за гаданими законами древнього свідомості.

Далі не читаю ваш неякісний переклад, повиправляйте, зберіть у нормальні зв’язні речення.

Здається, зроблені автором у статті висновки стосуються не всіх істотних сторін міфу. По-перше, міф оперує фантастичними образами, сприймаються реальністю або реальними образами, які наділяються особливим міфологічним значенням. По-друге, слід зазначити особливості міфічного часу й простору: в міфі «час мислиться не лінійним, а замкнуто повторюваним, кожній із епізодів циклу сприймається як багаторазово що у минуле і має бути нескінченно повторюватися у майбутньому» (Лотман).[11] У статті «Про міфологічному коді сюжетних текстів» Лотман також зазначає: «Циклічна структура міфічного часу й багатошаровий і зоморфізм простору призводять до того,що будь-яка точка міфологічного простору й що у ній діючий має тотожними їм проявами в ізоморфних їм ділянках інших рівнів … міфологічне простір виявляє топологічні властивості: подібне виявляється тим самим».[12] У зв’язку з такою циклічною побудовою поняття початку й кінця виявляються не властивими міфу; смерть значить першого, а народження другого. Мелетинський додає, що міфічний час – це прачас на початок історичного відліку часу, час першотворения, одкровення в снах. Фрейденберг свідчить про особливості міфологічного образу: «Для міфологічного образу характерна ез якісність уявлень, так званий полісемантизм, тобто значеннєва тотожність образів».[13] Нарешті, по-третє, міф виконує особливі функції, основними у тому числі (на думку більшості українських учених) є: твердження природної та соціальної солідарності, пізнавальна і пояснювальна функції (побудова логічного моделі до розв’язання якогось протиріччя).

Що й казати виходячи з того може бути міфологічними елементами? (не повинно бути запитань)

Як зазначено у Літературному енциклопедичному словарі[14], вивчення міфології у літературі не може бути тим, що загальноосвітнє визначення кордонів міфології не встановилося. Міфологічні елементи не обмежуються міфологічними персонажами. Саме структура міфу відрізняє його від інших продуктів людської фантазії. Отже саме структура визначає приналежність деяких елементів твори до міфологічних. Отже, міфологічним елементом може бути щось реальне, інтерпретована певним чином (битва, хвороба, вода, земля, предки, числа тощо.) Як сказав Р. Барт: «Міфом то, можливо все».[15] Роботи, пов'язані з міфами сучасного світу - те підтвердження. У колі міфологічних елементів слід також згадати мотиви пов'язані з архетипами міфотворчого мислення. У статті Маркова «Література і міф: проблема архетипів» дається їх визначення як «первинних, історично помітних чи неусвідомлюваних ідей, понять, образів, символів, прототипів, конструкцій, матриць тощо., що є своєрідний «нульової цикл» і водночас «арматуру» всього універсуму людської культуры».[16] Марков виділяє три модальності архетипів:

• Архетипи парадигмальні, тобто зразки для наслідування, програми поводження з допомогою яких людську свідомість звільняється з «жаху історії».

• Юнговські архетипи як структури колективного несвідомого, у яких контролюються основні розумові інтенції людини. Статус архетипів мають міфічні персонажі, первісні «стихії», астральні знаки, геометричні фігури, зразки поведінки, ритуали і ритми, архаїчні сюжети та інших.

- Архетипи «физикалистские». Вони відображають єдність структур космічних і ментально-психічних, понятійних і художньо-образних.[17]

О.М. Мелетинський включає до кола міфологічних елементів олюднення природи й всього неживого, приписування міфічним предкам властивостей тварин, тобто уявлення, породжені особливостями мифопоетичного мислення.[18]

Ведучи мову про міфологічні елементи, слід звернути увага і на історичні елементи у деяких творах. Зокрема у Брюсова історичні особистості і постають у мистецькому тексті, наділені рисами міфічних персонажів, а елементи історії несуть самі функції, як і міфологічні елементи. Думка підтверджується словами М.Эліаде. Мірча Еліаде зазначає «одне з найважливіших характеристик міфу, що полягає у створенні типових моделей для суспільства», визнаючи «загальну людську тенденцію виставляють за приклад історію одного людського життя й перетворювати історичний персонаж в архетип».[19] Справедливість цього висловлювання стосовно деяким віршам Брюсова буде доведено в практичної частини роботи. Еліаде спричиняє приклад образ донжуана, що виникає у творчості багатьох письменників (зокрема і в Брюсова) у різних трактуваннях: як політичний чи військовий герой, невезучий коханець, цинік, нігіліст, меланхолійний поет тощо. Еліаде стверджує, всі ці моделі продовжують нести міфологічні традиції, що їх топічні форми розкривають в міфічний поведінці. «Копіювання цих архетипів видає певну незадоволеність свого власного особистої історією. Смутну спробу...знову опинитись у тому чи іншому Великому Времени»[20] (це є одним із причин звернення письменників до міфологічних елементів у творах). Відомості про процеси міфологізації історії закріплені навіть у Літературному словнику, де водночас стверджується можливість й протилежного процесі - історизації міфу. Тож не дивно, що ще у період античності виникла так звана евгеметричне трактування міфу, пояснює поява міфічних героїв обожнюванням історичних персонажів. Барт також уважає, що «...міфологія обов'язково грунтується на історичному тлі...».[21] Однак у такому випадку й висловлювання О.Л. Григор'єва у тому, що міфи у Брюсова «історичні і розуміють свідомість поетом свого зв'язку з історією человечества».[22] У зв'язку з вищесказаним на нас можливим не виділяти історичні реалії з цього кола міфологічних елементів, а зарахувавши до кола міфологізованих історичних елементів досліджувати водночас.

У статті «Міфи» в Літературному енциклопедичному словнику названо 6 типів художнього міфологизму: