8. Використання лінгводидактичного доробку є. Ї. Тихеєвої у сучасній методиці розвитку рідного мовлення дітей.

Є. Ї. Тихеєва вважається засновником методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку в Росії. Однією з перших її праць була « Російська грамота» та методичні рекомендації до неї. Свої погляди щодо навчання дітей рідної мови вона виклала у книжці» Рідна мова та шляхи її розвитку в якій наголошувалося на необхідності починати навчання дітей рідної мови задовго до школи. Тихеєва основну роль відводить принципу наочності. На перше місце вона ставить реальні предмети, іграшки а на друге картинки. У книжці « Розвиток мовлення у дітей» автор описуєх різні види занять з іграшками, різними предметами. Від іграшок – предметів автор радить поступово переходити до картини. Види занять з картинками: - перелік( назва предметів, дій); -описування предметних картинок; - зіставляння, опису зображень предметів; - систематизація та класифікація картинок; - добір картинок до теми, вірша; - розповіді за картинками. у розділі « Заняття по живому слову» виокремлює такі види занять: - розмова з дитиною; - доручення та запитання; - бесіди; - розповіді; - читання ; - листи; - заучування віршів. Великого значення педагог надає і методу навчання дітей розповіді. Вона виокремлює такі види занять: - їз власного досвіду; - за картинкою; - за заголовками: - за переказами ; - розповіді – описи; - розповіді – загадки; - сюжетні розповіді про іграшки; ; - складання віршів;

9.Концепція мовної освіти с.Ф. Русової (засоби, методи, форми та шляхи навчання дітей рідної мови).

Педагогічна спадщина С. Русової містить чимало цікавих, думок щодо ролі соціального та біологічного чинників у розвитку дитини і зокрема мовлення. Вона зауважує, що кожна дитина є «продуктом» біологічної та історичної еволюції. Щодо родинної спадщини, то, з погляду С. Русової, вона впливає на дитину з першого моменту зародження. Не відкидає С. Русова і впливу на розвиток організму таких чинників, як оточення і виховання. У процесі розвитку, навчання і виховання на перше місце вона ставить інстинкти, які обов'язково має враховувати педагог. С. Русова стверджує, що на початковому етапі психічним розвитком дитини керують три процеси: аккомодація (пристосування), переймання та звичка. Особливе значення для виховання має соціальний інстинкт. Дитина вже на другому році життя ставиться до людей з певним очікуванням, вона знає,'що дорослі припиняють її страждання, від них вона отримує тільки приємне. Власне «Я» дитини виявляється у будь-якому новому її утворенні, з ростом вона дедалі більше намагається створити щось своє, незалежне від зовнішніх впливів. Виховання, за С. Русовою, неможливе без системи педагогічного оцінювання. Педагог зауважує, що інстинкт мови в дитини один із найсильніших. Стверджує, що мова є одним із найвиразніших чинників соціального єднання та соціального виховання. Аналізуючії поведінку дитини, її любов до театральних вистав, С. Русова виокремлює ще один інстинкт - драматичний. Драматичний інстинкт, стверджує С. Русова, є необхідним засобом розвитку мовлення, він виявляється у драматизаціях художніх творів, ознайомлення з якими потрібно організовувати з дітьми якомога частіше. Своє бачення практичного втілення в життя теоретичних поглядів розбудови українського дошкілля С. Русова виклала в концепції національного дошкільного виховання. Провідним принципом С. Русова називає виховання на національних традиціях. Національне виховання, зауважує вона, виробляє у дитини не подвійну хистку моральність, а міцну, цільну особистість. Учений стверджує: діти повинні «стояти ближче до природи», до «невпинної хліборобської праці українців, яка годує і себе, і сусідів, і інших»; широко послуговуватися у вихованні доробком народної творчості; виховання «має бути позначене мистецтвом» і емоціями; в моральному вихованні орієнтуватися на національні риси, зумовлені фізичним оточенням та історією краю; розвивати творчі здібності дітей на національному матеріалі тієї чи тієї місцевості, використовувати твори українських письменників, усної народної творчості; залучати дітей до народних національних свят, традицій, оберегів українського народу, до «національної етнографії».

С. Русова радить «садівницям» в процесі роботи у національному дитячому садку враховувати менталітет і психологію українського народу. Щодо релігійних постулатів, то, з погляду С. Русової, це особиста справа кожної родини. У спадщині С. Русової знаходимо також пораду вихователям дитячих садків щодо духовного виховання дітей. Вона наголошувала, що релігія українців тісно переплітається з оспівуванням культу природи.

Стрижнем концепції національного виховання дошкільнят, на думку С Русової, є навчання дітей рідною мовою. Опановує дитина рідну мову родинному колі та в дитячому садку. Своєрідним був погляд С. Русової на діалектну мову. Педагог попереджувала вихователів про недопустимість глузування з місцевої мови, говірок, які діти засвоїли до школи. Літературну мову потрібно вводити у словник дитини поступово. шляхи розвитку рідного мовлення в дошкільному закладі, серед них: вільні розмови з дітьми на теми, які їх цікавлять та під час яких слід обережно виправляти «діалектичні вирази» й прищеплювати норми літературної української мови; позитивний вплив на розвиток мови «читання творів художньої літератури, оповідань» та ін. Надзвичайно важливий шлях розвитку мовлення дітей - драматизація за змістом художніх творів, яку діти проводять самостійно «при найменшому втручанні педагога».