|
42. В сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, представники різних націй. В кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. 90-ті роки були переломними в розвитку української культури. З одного боку, вони характеризувалися ліквідацією всіх перепон на шляху розвитку національної культури, знесенням будь-яких цензурних заборон, звільненням від ідеологічних штампів «соціалістичного реалізму», вільним доступом до здобутків сучасного світового культурного процесу, до всієї культурної скарбниці людства. З другого боку, труднощі переходу до ринкової економіки зумовили кризу, яка найбільш болюче позначилася саме на сфері культури. Проте громадськість займає все більш активну позицію у сфері культурного життя. Виникає безліч асоціацій, товариств, об'єднань, фондів, які ставлять за мету відродження національних культурних традицій. Зокрема, велику роботу здійснює очолюваний упродовж багатьох років Б. Олійником Фонд культуриКультурний процес, як і все життя суспільства у перехідну епоху, має суперечливий характер. Позитивні паростки культури народжуються і розвиваються з великими труднощами. Проте освіта, наука, мистецтво поступово пристосовуються до нових умов існування.
|
43. Під категорією суспільне виробництво слід розуміти виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя. Духовне виробництво – це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну споживання та збереження духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміють ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо. Результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини і насамперед наука та мистецтво. Наука та мистецтво як сфери виробництва людських сил реалізують себе насамперед шляхом взаємодії між собою, а також з іншими сферами цього виробництва. Тільки разом, у взаємодії, всі ці сфери (елементи) виявляють свою залежність у кінцевому підсумку від виробництва матеріальних благ. Духовне виробництво має специфічні риси, що відрізняють його від матеріального виробництва: – метою духовного виробництва є створення духовного продукту, що не може вимірюватися традиційними способами, які використовуються в матеріальному виробництві, наприклад, грами, метри, літри тощо; – продукти духовного виробництва, як правило, неможливо відокремити від процесу їх створення, наприклад, спів, декламування вірша тощо; – духовне виховання людей, формування інформаційної культури та інше; – споживання вироблених ідей не пов'язане з їх знищенням, як це відбувається у випадку виробництва матеріальних речей; – духовне виробництво є результатом загальної праці та одночасно її передумовою.
|
44. Еволюція – це поступовий прогресивний розвиток подій, стосунків і матеріальних об’єктів та суб’єктів. Тобто розвиток по висхідній – від простого до складного. Так, як еволюційний розвиток є напруженим, то еволюція – рух по спіралі. За приклад візьмемо звичайний м’який водяний рукав, що прикріплений до якоїсь осі. Якщо по рукаву подавати рідину без напруги(тиску) то рукав буде направлений паралельно цій осі. Якщо ж тиск в рукаві збільшувати, то він буде закручуватися навколо цієї осі по спіралі. Тому і людська(та і будь яка інша) ДНК закручена по спіралі, бо це програма розвитку істоти під напруженням). Але еволюція може носити і зворотній характер. Це коли знімається напруга і припиняється прогрес розвитку якості. Ця регресивна еволюція без напруги набуває не спірального вигляду, а прямого по відношенню до вісі часу і тому регрес еволюції відбувається швидше ніж прогрес. Чим напруженішою була спіраль еволюції тим швидшим, по відношенню до затраченого на неї часу, буде час регресу. Еволюція ніколи не переривається, вона може тільки набути форми регресу. Революція це перервана еволюція. Революційна перерва може мати форму або прискорення, або уповільнення.. При прискоренні, його учасники відчувають на собі ніби позитивні наслідки. При прискоренні часто рвуться усталені зв’язки, порядок. Після революційних стрибків завжди настає період стагнації (отупіння). Інколи для відновлення до початкового рівня необхідно затратити більше часу ніж його б було потрібно для звичайного еволюційного розвитку системи для досягнення цього рівня. Еволюція людства – це поступовий розвиток, коли люди намагаються впростити собі життя, тим самим створють нові винаходи які нам дійсно його полегшують. Але трапляється і «незапланований» стрибок в еволюції – революції. Прикладом цього може бути промисловий переворот. Думаю, сюди можна і війну приписати, адже після Другої Світової були створені організації, в яких беруть участь майже всі країни європи, вони теж вплинула на людство |
|
45. Розглядаючи питання про критерії суспільного прогресу дослідники приводять, як правило, відоме твердження, що стан продуктивних сил являє собою основний критерій всього суспільного розвиткуВиникнення матеріального виробництва, зумовлює виникнення всієї системи суспільних відносин. Cутність людини, маючи складну внутрішню структуру, знаходить своє реальне втілення в становленні і розвитку суспільства як цілісної системи. Варто нагадати, що суспільство в цьому разі розглядається водночас і як складна система, і як суб'єкт соціальної дії. З огляду на це, найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти сутності людини, є рівень людської свободи і творчості. Саме на рівні свободи і творчості відображається рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних відносин (насамперед виробничих). Вони визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, а також зміст і масштаби освоєння людьми навколишньої дійсності. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. СТУПЕНІ: По Гегелю: Східний світ – свобода деспота, Грецький світ – свобода для деяких. Принцип прекрасної індивідуальності, Римський світ – Свобода для деяких. Принцип абстрактної загальності, Германський світ – повна свобода. Правова держава По К. Марксу: Комуністична, Буржуазна, Феодальна, Рабовласниька община, формація
|
46. Головним предметом філософських міркувань є людина та її існування у світі. Не випадково І.Кант питання «що таке людина?» формулює як основне питання філософії. Стародавня індійська, китайська й грецька філософія розглядала людину як частину космосу, як «малий світ», мікрокосм, що є відображенням і символом макрокосму-Всесвіту. Європейська середньовічна філософія. спираючись на християнську традицію. висувала на передній план релігій но-моральні проблеми людського існування, розробляла Ідею суперечності людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало і божественну сутність. Саме тут вперше з'являються ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людини як духовної істоти. Епоха відродження залишила нам зразок обожнення самої людини, сповнену пафосу ідею про самодостатність І автономію Особистості віру в її безмежні творчі можливості. Для нім. клас. філос. визначальним є уявлення про людину як про суб’єкт духовної діяльності, що створює культуру і є носієм загального ідеального начала – духу, розуму. Сутністю людини Маркс вважав саме сукупність всіх суспільних, відносин. Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична позиція, яку можна розуміти як «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати «життям заради інших людей», коли гарантією осмисленості життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності. Самоцінність індивідуального «Я» не можна розчинити повністю в інших цінностях. В своєму житті людина повинна стати єдністю універсально-людського і неповторно-індивідуального, в розвиток свого «Я» включити весь світ — і природний, і суспільний. Конкретні шляхи духовної еволюції особистості — справа її власного вибору, особистого ризику віри і долі.
|
47 Теоретичні й емпіричні дослідження ролі праці свідчать: праця – перша, основна умова всього людського життя. Завдяки праці людина відокремилась від світу тварин. Аналізуючи становлення людського суспільства, Ф. Энгельс підкреслював, що людина зобов'язана праці в поділі функцій між руками і ногами, в розвитку органів мови і поступовому перетворенні мозку тварини в мозок людини, після чого дії останньої стали носити свідомий характер. У результаті спільної діяльності рук, органів мови і мозку, спілкування між собою люди здобували здатність виконувати все більш і більш складні операції, ставити перед собою все більш і більш високі цілі і досягати їх. Завдяки використання мови індивід трансформується в агента культури, через мову він вбирає в себе саму сутність культури. Людина — частина природи, має біологічні властивості й підвладна біологічним закономірностям. Водночас вона — істота соціальна, є носієм суспільних характеристик і поза суспільством як людина не існує. Звідси й виникає проблема співвідношення біологічного та соціального в людині. Кожна людина унікальна, неповторна. Ця унікальність зумовлена вже біологічно, бо неповторною є в кожної людини комбінація генів. Різниця поглядів на людину між К. Марксом і З. Фрейдом:•Маркс зводив людину до її суспільних функцій - ролям, Фрейд - до сексуального інстинкту і несвідомим потягам.•Джерелом відчуження для Маркса була економічна експлуатація, підкріплювана насильством. Фрейд пояснював відчуження тиском культури на психіку, репресією первинних потягів.•Маркс закликав робітничий клас, вимагаючи від нього усвідомити свій інтерес, свою історичну місію, а Фрейд - хворого-невротика, змушуючи його пригадати забуте джерело неврозу, відтворити логіку своїх вчинків і думок.•Маркс розглядав відділення розумової праці від фізичної, як причину поділу суспільства на класи. Фрейд бачив у розщепленні психіки на свідомість і несвідоме причину внутрішніх конфліктів, неврозів. •Революція в теорії Маркса, яка скидає надбудову, веде до оздоровлення суспільства, а прорив несвідомих сил в свідомість в теорії Фрейда - явна ознака хвороби і руйнування особистості.
|
|
48. Людина має біосоціальну природу. З одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку людина — істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допомогою праці, мови, критики і самокритики людина стає «суспільною твариною», унікальним представником біосфери. Для відображення всіх аспектів людської особистості використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як індивід, індивідуальність, особистість. Під поняттям «індивід» мають на увазі конкретну людину. У кожну історичну епоху формується сукупність умов — матеріальних, соціальних, духовних, — які визначають соціальний тип людини і характер її взаємин із суспільством, що в соціальній філософії називається історичним типом соціальності. Особистість і суспільство — це дві взаємозалежні, взаємодоповнюючі сторони способу засвоєння дійсності людиною. Немає особистості без суспільства, і немає суспільства без особистості. У кожну історичну епоху існує свій тип відносин між особистістю і суспільством. Міра свободи, яку вкладають люди в кожну конкретну епоху, залежить від рівня розвитку економіки, від соціальних відносин і політичного ладу тієї чи іншої держави. Насильство в історії — застосування будь-якою соціальною спільнотою різних форм примусу щодо інших спільнот і окремих людей з метою досягнення або збереження свого панівного становища, тих чи інших прав і привілеїв. У науці є два підходи до визначення поняття насильства: 1) передбачає чітко окреслене негативне навантаження, охоплює всі форми фізичного, психологічного, економічного придушення тощо; 2) орієнтований на ціннісно-нейтральні та об'єктивні характеристики, цей підхід ототожнює насильство з фізичною та економічною шкодою, яка є наслідком насильства. Насильство — це один із способів, що забезпечують панування, владу людини над людиною. Насильство в історії пов'язане з існуванням соціальних суперечностей. Поряд із виправданням насильства в історії як її рушійної сили в другій пол. XX ст. поширилася концепція, відповідно до якої за сучасної доби потрібно відмовитися від насильства як засобу історичної дії.
|
49. Що стосується вирішення глобальних проблем сучасності, філософія розглядає кожну з цих проблем, шляхи вирішення, висуває гіпотези щодо майбутнього, прогнозує ситуацію, в центрі якої людина і цивілізація. Основні з них:- Проблема миру та війни існувала завжди, коли існувало людство. Для вирішення цієї проблеми створюються мирні організації, заходи, як наприклад в 1994 була створена програма НАТО «Партнерство заради миру», в яку увійшли 24 держави. Зміст ядерної зброї контролюється, але все ж існують країни, які знаходять спосіб утримувати зброю нелегально.- Економічна проблема - це погіршення навколишнього середовища, що включає накопичення отруйних речовин у землі, забруднення атмосфери та гідросфери, вирубку лісів, які так нам потрібні для повноцінного життя в багатьох аспектах, так і для повітря, деградація грунтів , - все це наслідок втручання людини в природу. Що буде робити людство, коли ресурсів майже не залишиться, або вони зникнуть зовсім? Проблема стоїть гостро для всього світу, і сьогодні розділяють два шляхи вирішення цього завдання: екстенсивний та інтенсивний. Або людство зможе знайти нові джерела, замінити їх, або скоротити використання тих, які ми використовуємо сьогодні.- Демографічна проблема включає в себе голод, демографічний стан країн сьогодні. Справа в тому, що в одних з них спостерігається демографічна криза, в інших - демографічний вибух. Це загрожує тим, що деякі нації, як, наприклад, європейські, можуть незабаром зовсім зникнути. Вирішенням цієї проблеми може бути демографічна політика, пропаганда серед віруючих, підйом рівня освіти. У рішенні проблеми цієї галузі є два шляхи: збільшення посівних ділянок або одержання більше продукції на існуючих.- Крім матеріальних проблем існують також психологічні, духовні, до яких більш причетна сама філософія. Це падіння моральності, культури народу. Вирішення цієї проблеми вже залежить індивідуально від кожного з нас: який шлях ми оберемо сьогодні, в цей час? Кого ми зможемо навчити мудрості і розважливості? Кажуть, для того, щоб змінити націю, потрібно спочатку почати з самого себе.
|
50. Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою конечність, тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому, як і для чого жити. Подібно до всіх світоглядних питань, питання про сенс життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною на протязі історії отримує нові грані в духовному досвіді людства. Вона не може мати остаточного, наперед заданого вирішення для індивіда, не може бути прийнятою як «готове» знання, або рецепт життя, бо потребує особистого усвідомлення і вибору. Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична позиція, яку можна розуміти як «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати «життям заради інших людей», коли гарантією осмисленості життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини, як суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності. Самоцінність індивідуального «Я» не можна розчинити повністю в інших цінностях. Призначення та сенс життя індивіда в першу чергу самому здійснитися як Людина, або — мовою релігії — «піднятися до Бога» стати «образом та подобою Божою». Іншими словами, в своєму житті людина повинна стати єдністю універсально-людського і неповторно-індивідуального, в розвиток свого «Я» включити весь світ — і природний, і суспільний. Таке можливе лише через живий діалог, через творче спілкування з природою, суспільством , з культурою людства. Це і є саме те, що має назву духовної еволюції, саморозвитку людської особистості в процесі співтворчості зі світом. Конкретні шляхи духовної еволюції особистості — справа її власного вибору, особистого ризику віри і долі.
|