53

ЗМІСТ

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 6

1.1 Визначення соціальної політики, її об’єкти та суб’єкти 6

1.2 Напрями, завдання та принципи соціальної політики України на сучасному етапі 9

1.3 Інструменти соціальної політики в Україні 15

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ЩОДО ВОЇНІВ АТО ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ 19

2.1 Нормативно-правова основа соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей 19

2.2 Суб’єкти соціальної політики щодо воїнів АТО та членів їх сімей 30

2.3 Проблеми реалізації соціальної політики у сфері соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей 41

ВИСНОВКИ 44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 47

ВСТУП

Соціальна політика є одним із найважливіших видів діяльності держави та її політичних і соціальних інститутів, який спрямований на прогресивний розвиток соціальної сфери життя суспільства, на удосконалення умов, способу й якості життя людей, на забезпечення їх життєвих потреб, надання необхідної соціальної підтримки, допомоги і захисту з використанням у цих цілях фінансового та іншого суспільного потенціалу, що є у відповідного інституту.

Після глибоких економічних, соціальних та військових потрясінь, які вдарили по українській державі за останні декілька років, розроблення та реалізація дієвої політики соціального захисту та підтримки населення вийшли на важливе місце у здійсненні соціальної політики в Україні.

Російська збройна агресія на сході України призвела до значних негативних наслідків (погіршенню економічної ситуації, значної соціальної напруги, хвилі внутрішніх переселенців) для України.

На захист України від зовнішнього агресора у квітні 2014 року (саме 13 квітня 2014 р. в.о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України [38]) стали кращі сини України, які і до сьогодні на лінії фронту продовжують захищати нашу землю, незалежність та майбутнє від посягань агресора.

Соціальний захист учасників Антитерористичної операції на сході України (далі АТО) та членів їх сімей є одним із найпріоритетніших напрямків діяльності в межах системи соціального захисту в Україні, оскільки станом на 14 жовтня 2016 року за час проведення АТО на сході України, понад 266 тис. військових та працівників ЗСУ отримали статус учасника бойових дій, що гарантує їм та їхнім сім’ям відповідний соціальний захист з боку держави [12]. Тому сьогодні, особливої актуальності набувають дослідження, які спрямовані на створення наукового підґрунтя для розроблення та реалізації дієвої політики соціального захисту та підтримки воїнів АТО та членів їх сімей.

Саме тому, я вибрав тему курсової «Теоретичні основи соціальної політики в Україні на прикладі соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей», тому що вона є дуже актуальною в українському суспільстві та потребує більш детального аналізу.

Отже, метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ соціальної політики в Україні на прикладі соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей.

Об’єктами дослідження є соціальна політика (в загальному розумінні), соціальна політика в Україні, воїни АТО та члени їх сімей.

Предметом дослідження є соціальний захист воїнів АТО та членів їх сімей в Україні.

Методи дослідження полягають у збиранні та аналізуванні інформації яка стосується теми моєї курсової роботи, а також у знаходженні певних висновків після опрацювання матеріалу.

Відповідно до мети, об’єктів та предмета курсової роботи, можна визначити її основні завдання:

1. Дати визначення соціальній політиці, назвати її об’єкти та суб’єкти;

2. Визначити основні напрями, завдання та принципи соціальної політики в України на сучасному етапі, а також, назвати основні інструменти соціальної політики в Україні та охарактеризувати їх;

3. Розглянути нормативно-правову основу соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей і назвати та охарактеризувати основних суб’єктів соціальної політики щодо воїнів АТО та членів їх сімей;

4. Охарактеризувати проблеми соціальної політики України у сфері соціального захисту воїнів АТО та членів їх сімей, зробити відповідні висновки.

Досягти успіху у вирішенні перерахованих завдань я планую завдяки теоретичній роботі з основними нормативно-правовими актами які гарантують соціальний захист воїнів АТО та членів їх сімей, електронними джерелами та науковими доробками таких науковців як В. В Дерега та О. Л. Іванова.

Структура курсової роботи:

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, який містить 41 найменування. Обсяг роботи складає – 53 сторінки.

Розділ 1. Сутність і зміст соціальної політики

1.1 Визначення соціальної політики, її об’єкти та суб’єкти

Реалізація ефективної соціальної політики – це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини. Категорія «соціальна політика» широко використовується в соціальних науках, теорії і практиці державного управління, в офіційних державних документах [3, с. 9].

Соціальна політика – невід’ємна складова діяльності держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Зважена соціальна політика зберігає стабільність у суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів та революцій. Соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, тому її основним критерієм є рівень суспільної злагоди та солідарності [3, с. 9].

Особливу роль соціальна політика відіграє в суспільствах перехідного типу (яким на сьогодні є українське суспільство), оскільки її механізми захищають людину від втрат доходу, а населення взагалі – від негативних наслідків економічних реформ, структурних трансформацій виробництва, ринкової стихії. До того ж, соціальна політика – це той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу, який проводиться. Цю величезну силу соціальної політики, точніше її гасел, особливо чітко можна спостерігати під час виборчого процесу [3, с. 9].

Словосполучення «соціальна політика» походить від таких родових понять, як «політика» та «соціальний». Що стосується терміну «соціальний», то варто звернути увагу на наступне. Термін «соціальний» походить від латинського «socialis» – спільний, громадський, тобто це назва всього міжлюдського, усього того, що пов’язано із спільним життям людей, з різними формами їх спілкування, взаємними обов’язками. Отже, «соціальне» – це те, що стосується суспільства і спільності, має міжособовий і спільнісний характер [3, с. 9-10].

Щодо поняття «політика», то його походження здебільшого пов’язують із назвою однойменної праці відомого давньогрецького мислителя Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). В роботі під назвою «Політика» він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. З точки зору вивчення соціальної політики важливим є те, що Аристотель визнавав, що завдання держави – це турбота про своїх громадян. «Держава, - стверджував Аристотель, - це союз для надання допомоги, а найкращим державним устроєм слід визнати такий, організація якого дає можливість будь-якій людині жити щасливо». З уявлень Аристотеля про державу, що складається із «середніх» людей (тобто тих, хто має середній достаток), виходить і сучасна, досить висока оцінка важливості середнього класу як фактору стабільності суспільства [3, с. 10].

В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб [3, с. 10].

Отже, соціальна політика – це система заходів інститутів суспільно-політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики [3, с. 10].

Є загальноприйнятим, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя [3, с. 10-11].

Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил [3, с. 11].

Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення [3, с. 11].

До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви [3, с. 11].

До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом [3, с. 11].

Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості – професійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності [3, с. 12]. .