ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. Формування судочинства України (1648–1722 роки) 21
1.1. Судовий устрій (загальна характеристика, склад і компетенція судових установ та органів, що брали участь у судочинстві) 21
Вищі органи судової влади 25
1.1.2. Місцеві судові установи 30
1.1.3. Спеціалізовані суди 46
1.2. Кримінальний процес 52
1.2.1. Джерела права та процесу 52
1.2.2. Основні риси судового процесу та його принципи 58
1.2.3. Провадження в кримінальних справах у судах першої інстанції 70
1.2.4. Перегляд та виконання судових рішень 79
Висновки до розділу 85
Розділ 2. Зміни в судочинстві України-Гетьманщини внаслідок посилення імперського впливу Росії (1722–1760 роки) 90
2.1. Судова система України в 1722–1760 рр. 90
2.1.1. Вищі органи судової влади 91
2.1.2. Місцеві судові установи 101
2.1.3. Спеціалізовані суди 111
2.2. Кримінальний процес 115
2.2.1. Джерела права 115
2.2.2. Загальні риси кримінального судочинства 125
2.2.3. Судове провадження в кримінальних справах 134
2.2.4. Перегляд та виконання судових рішень 140
Висновки до розділу 147 Розділ 3. Судові реформи гетьмана Кирила Розумовського та ліквідація української автономії 150
3.1. Реформа Генерального військового суду 151
3.2. Судова реформа 1763 року 153
3.2.1. Статутові суди 157
3.2.2. Джерела права 164
3.3. Ліквідація української автономії 167
3.3.1. Друга Малоросійська колегія 167
Висновки до розділу170
Висновки172
Список використаних джерел178
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
ВСТУП
Актуальність теми дисертації.Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року виникла потреба в реформуванні всіх ланок державної влади. Для побудови демократичної правової держави нагальним стало і проведення в Україні судово-правової реформи. Її головною метою є перебудова судової системи, створення нового законодавства та вдосконалення форм судочинства. При реалізації цієї мети доцільно звернутись до використання правових досягнень минулого українського народу, зокрема, існуючих в період Гетьманщини.
Період історії України з 1648 по 1783 рік, що відомий як доба Гетьманщини, мав винятково важливе значення для соціально-політичного та культурного розвитку українського народу, для утвердження його національних і соціальних ідеалів, його правосвідомості і права.
«...Гетьманщина, – підкреслював відомий дослідник Іван Джиджора, – се поодинока часть України, де український народ найдовше жив у виробленім ним самим державно-автономічнім устрою, а через те саме жив і релятивно найповніше своїм національно-культурним житєм, без огляду на се, де були центри тієї культури. І власне дякуючи довшому, чим деінде існуванню державно-економічної окремішності в масі могло сильніше вкорінити ся почуваннє національно-культурної окремішности, так що могло переховати ся через пізніші без просвітні часи аж до порога XIX століття і послужити зародком національного відродження. Ясно, що гетьманщина повинна бути центром нашої історії в XVII і XVIII століттях»[1]1).
Для того, щоб твердити про існування власне Української держави в другій половині XVII–XVIII століттях, необхідно акцентувати увагу на тих ознаках, що складають поняття держави. Такими ознаками є: відокремлена кордонами територія, де проживає населення держави, і на яку поширюється її повновладдя; суверенітет; державна влада; державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави; та здатність видавати загальнообов’язкові юридичні норми [2]1).
Саме ці ознаки, зокрема формування державної території, характеризують процес творення Гетьманщини вже з 1648 року через військово-територіальний устрій [3]2).
Зборівським договором, укладеним Богданом Хмельницьким з польським королем Яном ІІ Казимиром 18 серпня 1649 року, влада Війська Запорозького поширювалась на територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств [4]3). На ній тепер уже легітимно, з погляду Варшави, почав формуватися новий лад державного життя в сферах управління, земельних справ, фінансів і, зокрема, судочинства [5]4).
За твердженням О. Гуржія, держава Богдана Хмельницького в територіальному відношенні охоплювала більше половини етнічних українських земель, причому понад 4/5 з них входили перед цим до Речі Посполитої [6]5).
Україна-Гетьманщина мала власний адміністративний устрій: її територія була поділена на полки, а ті, в свою чергу, – на сотні. Ці структурні частини, окрім того, були військовими підрозділами.
За гетьманування Богдана Хмельницького територія Гетьманщини складалася з лівобережних (Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Переяславський, Гадяцький, Полтавський, Миргородський [7]6)) та правобережних (Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький (Вінницький) та Паволоцький [7]1)) полки.
За Андрусівським договором, підписаним урядами Москви та Польщі 13 січня 1667 року, територія Правобережної України переходить під цілковиту владу польської корони, за винятком Києва та його околиць. Таким чином, після 1667 року гетьманське правління поширюється лише на Лівобережну Україну, де в 1663 році, окрім існуючих 9-ти (з 1658 існував і Лубенський), утворено Стародубський полк [7]2).
У ході Визвольної війни українського народу також створено власну систему центральних та місцевих органів гетьманського уряду. Державний апарат Гетьманщини мав ту особливість, що його підрозділи були наділені адміністративною, військовою та судовою владою. Вищою військово-адміністративною і судовою інстанцією був гетьман. При ньому існувала дорадча Старшинська рада, на яку виносились усі важливі питання. На раду запрошувалась генеральна старшина, полковники та інша полкова і сотенна старшина. Питання великої політичної і військової ваги розглядалися на традиційній військовій раді, в якій брало участь і рядове козацтво. Проте така організація влади була непрактичною і згодом загальна козацька рада майже не скликалась. Натомість зростала роль Ради генеральної старшини.
Полкова влада здійснювалась через полкові канцелярії. Вони були керівними органами на території полку як військової й адміністративної одиниці України, органами влади старшини. На чолі полкової адміністрації стояв полковник, що здійснював вищу адміністративну, військову та судову владу на території полку.
Сотенні правління або сотенні канцелярії були органами місцевого управління старшинської влади і безпосередньо підкорялися полковим канцеляріям. Сотні в адміністративно-територіальному відношенні були частинами полку. Кожна сотня складалася з одного або більше містечок та багатьох сіл, які були незалежні від міського чи містечкового сотенного уряду.
Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально впливати на суспільні відносини. Ця можливість забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу, якими є, зокрема, армія і суд [2]1).
Що стосується армії, то відомий сучасний український історик Володимир Сергійчук, на основі вивчення численних архівних матеріалів, аргументовано доводить, що козацьке військо Богдана Хмельницького за багатьма показниками переважало армії найрозвиненіших європейських країн і справді було гарантом суверенності України-Гетьманщини [8].
Питання суду, судочинства та права України другої половини XVII–XVIII століть, в тій чи іншій мірі, вже давно є предметом дослідження відомих правознавців та істориків права.
Одним з найвідоміших дослідників права Лівобережної України XVII і XVIII століть був О. Кістяківський, який підготував до друку і видав «Права, по которым судится малороссийский народ» – кодекс права України-Гетьманщини. Особливої уваги заслуговує його «Нарис історичних відомостей» в якому вчений розкриває мотиви складення кодексу права Лівобережної України XVIII століття, описує склад комісії, що працювала над кодексом, характеризує джерела права, на підставі яких він складений. О. Кістяківський детально аналізує пам’ятки магдебурзького права, показує його походження, розвиток, значення та особливості застосування в Україні [9].
У своїй праці про кодифікацію права в Україні І. Теліченко дав короткий огляд тих джерел права, що застосовувались українськими судами в XVII–XVIII століттях, вказавши на суперечності, які виникали при врегулюванні правовідносин правовими нормами з різних збірок законів [10].
Значний вклад у вивчення історії судів і судочинства Гетьманщини вніс Д. Міллер. Зокрема, він описав причини, хід та наслідки проведеної гетьманом К. Розумовським в 1760–1763 роках судової реформи, в результаті якої було реформовано Генеральний військовий суд та введено земські, гродські і підкоморські суди [11].
Для вивчення історії та юридичного побуту України велике значення мають монографії О. Лазаревського [12-14], в яких вчений описує суспільний і політичний устрій України в XVII–XVIII століттях та дає критичну оцінку діяльності козацьких судів.
Серед праць, у яких розглядаються питання суду, права і судочинства, велику роль відіграють роботи О. Левицького. Опубліковані ним матеріали судових справ створюють певне уявлення про судовий процес, а окремі нариси з діяльності судів в Україні значною мірою допомогли вивчити звичаєве право [15,16].
Питаннями міського самоврядування та застосування в Україні німецького права займався М. Владимирський-Буданов. У монографії «Німецьке право в Польщі й Литві» він описує суспільний устрій міст України кінця XVII століття, зокрема склад міських судів, їх компетенцію та порядок діяльності на прикладі кількох міст, які користувалися Магдебурзьким правом [17].
Одним з перших дослідників діяльності копних судів був М. Іванишев. У своїй монографії «О древних сельских общинах в Юго-Западной России» вчений описує склад копного суду, порядок провадження слідства та суду копою, винесення та виконання вироку.
Метою об’єднання поселень у громаду Микола Іванишев вважає попередження порушення законів, викриття та переслідування злочинців, вчинення суду над ними та їх покарання [18].
Дослідник копних судів Л. Кутова характеризує їх, як судові кримінальні органи з широкими прерогативами [19]. Проте вона дещо перебільшує значення цих судів, оскільки їх компетенція була досить обмежена.
Історик права Р. Лащенко у своїх «Лекціях по історії українського права» дає загальну характеристику джерел права, що діяли в Україні. Проте він помилково вважав, що Литовський Статут є пам'ятником тільки українського права [20,21]. Р. Лащенко також займався вивченням діяльності копних судів в Україні [22].
І. Черкаський зібрав цікавий фактичний матеріал про судоустрій і судочинство Лівобережної України. Він вважав всі тогочасні суди всенародними. Окрема праця І. Черкаського присвячена копним судам, що діяли в Україні в XVI–XVIII століттях [23]. Крім того, він описав характер домініального суду в гетьманський період [24].
Фундаментальними працями з питань кримінального і адміністративного права Гетьманщини є праці М. Слабченка [25,26]. На підставі своїх досліджень він показав систему кар, що їх застосовували суди. М. Слабченко також дав загальну характеристику судівництва України в XVII–XVIII століттях [27].
Значний вклад у вивчення пам'ятників права України-Гетьманщини зробив М. Василенко. Перу видатного вченого належить багато цікавих досліджень, але найбільшою його заслугою є публікація матеріалів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII століть [28-30].
Вагому наукову спадщину залишив і В. М’якотін, котрий досліджував суспільний лад України XVII–XVIII століття і дав загальну характеристику козацьких судів [31].
Державно-політичний устрій України XVII–XVIII ст. детально описано в працях Л. Окиншевича. Він розглядав також і судову компетенцію центральних установ Лівобережної України, показував їх народний характер [32]. У своєму дослідженні виникнення інституту значного військового товариства в Гетьманщині, Л. Окиншевич наводить приклади з багатьох судових справ, знайдених ним в архівах, та друкує як додатки документальний матеріал, що є корисним для вивчення судочинства України XVII–XVIII [33].
Одним з дослідників копного судочинства є відомий історик і правознавець А. Яковлів. Він опублікував кілька праць, присвячених цьому питанню. У них він визначає склад і компетенцію копних судів, дискутуючи з попередніми дослідниками, розкриває поняття «копної околиці», описує копний процес та зазначає причини зникнення копних судів в Україні [34-36].
В окремій монографії А. Яковлів досліджує історію написання кодексу «Права, по которым судится малороссийский народ», причини його складення та джерела. Вчений також дає загальну характеристику кодексу за галузями права [37].
Відомий історик І. Крип’якевич, вивчаючи діяльність Богдана Хмельницького, описує систему та повноваження державних органів і, зокрема, здійснення ними судочинства [38,39].
Відомим дослідником кодифікації права України в першій половині XVIII століття був і В. Мєсяц. Учений передав весь процес кодифікації і описав причини її проведення [40].
Про кодифікацію права в Україні писав і А. Ткач. На основі вивчення архівних матеріалів, він дає характеристику правових джерел та наводить приклади їх практичного використання [41]. Особливий науковий інтерес становить його дослідження звичаєвого права, підкріплене фактичними матеріалами, застосованими українськими судами. А. Ткач розглянув не тільки «Права, по которым судится малороссийский народ», а й інші пам'ятки процесуального права, що з'явились пізніше, описав їх джерела та особливості застосування судами.
Відомим зарубіжним істориком українського права є Я. Падох. У своїй праці з історії давнього українського судівництва – від княжої доби до Гетьманщини – автор дає загальну характеристику судової системи та судового процесу [42]. Крім того, Я. Падох детально описав ґрунтовий процес Гетьманщини [43].
На особливу увагу заслуговують дослідження суду та судового процесу Лівобережної України другої половини XVII–XVIII століть у працях А. Пашука [44]. Вчений описує соціально-економічні умови виникнення, розвитку і діяльності судів Лівобережної України, судову систему та пам'ятки процесуального права, дає загальний нарис судового процесу. А. Пашук також вивчав судову реформу, здійснену К. Розумовським, але він помилково вважав, що в основі її проведення лежали класові мотиви та прагнення землевласників-старшин до участі в Генеральному військовому суді [44].
Основним недоліком останніх досліджень є розгляд автором даної проблеми з марксистських позицій і зображення, внаслідок цього, судів та судового процесу як знаряддя захисту класових інтересів. А. Пашук безпідставно заперечував демократичність козацького судочинства, а козацьку судову систему помилково вважав «класовою і експлуататорською за своїм змістом» [44].
Проблема стосунків урядів двох держав, – України-Гетьманщини та Російської імперії у XVIII столітті – знайшла своє найповніше відображення у книзі відомого сучасного дослідника В. Шевчука [45]. Характеризуючи діяльність українських гетьманів, він описує їх зносини з царським урядом та спроби врятувати козацьку державу.
Інший сучасний історик В. Горобець у своєму дисертаційному дослідженні характеризує діяльність Малоросійської колегії (1722–1727), зокрема, її втручання в українське судочинство. На основі вивчення архівних матеріалів він стверджує про початок інкорпорації українського судочинства до загальноімперської судової системи із введенням в дію з 1724 року царського указу «О суде по новоучиненной форме». Крім того, В. Горобець відзначає принципові зміни в українському процесі, які відбулися внаслідок цього [46].
Сучасними дослідниками історії українського права видано збірку «Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.», в якій опубліковані тексти офіційно-службовових документів, у тому числі й процесуально-юридичні [47]. У вступній статті В. Панашенко дає загальну характеристику органів управління та їх канцелярій в Гетьманщині. А упорядник збірки В. Горобець, коментує види документів, їх особливості та процес творення у XVIII столітті.
Під редакцією Ю. Шемшученка в 1997 році перевидано збірку «Права, за якими судиться малоросійський народ». Упорядник К. Вислобоков у вступному нарисі дає загальну характеристику джерел, змісту, системи та соціально-політичних передумов створення цієї пам’ятки [48]. Автори стверджують, що ними відтворено найбільш повний і автентичний текст.
У той же час в умовах незалежної української державності ще не з’явилося узагальнюючої праці про суди і кримінальне судочинство в період Гетьманщини, що має велике значення для розуміння безперервності процесу творення власного судочинства нашим народом на основі традицій попередніх поколінь. Таким чином, існує необхідність перегляду напрацювань багатьох дослідників гетьманського періоду та використання опублікованих за останнє десятиліття нових матеріалів для написання історії суду та судочинства Гетьманщини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація розроблена у контексті наукової теми „Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри правосуддя „Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинства”.
Мета дослідження.На основі критичного аналізу попередніх досліджень в цій сфері, використовуючи опубліковані та неопубліковані матеріали того часу, автор має можливість без ідеологічних обмежень уперше описати всі ланки судової системи Гетьманщини, викласти порядок провадження судочинства в кримінальних справах та показати необхідність використання правових досягнень минулого.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
З'ясувати процес формування судової системи Гетьманщини.
Дати загальну характеристику судових установ та органів, що брали участь у судочинстві, відобразити їхній склад та компетенцію.
Проаналізувати джерела права, що використовувались українськими судами в другій половині XVII–XVIII століть при здійсненні правосуддя.
Дослідити характер кримінального процесу Гетьманщини, його основні риси, принципи та стадії.
Показати зміни в судочинстві України, що відбулися внаслідок впливу Російської імперії.
Визначити правові переваги Гетьманщини та з'ясувати можливість їх використання в сучасній судовій практиці.
Об’єкт дослідження. Виникнення та розвиток інституцій українського судочинства в XVII–XVIII століттях.
Предмет дослідження. Судова діяльність органів влади Гетьманщини та здійснення кримінального судочинства.
Методологічна основа дослідження.Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано сукупність дослідницьких методів теорії пізнання, а також окремі наукові методи: формально-логічний, системно-структурний, порівняльний, історико-правовий, соціологічний тощо.
Емпірична база дослідження. Дисертація написана на основі опублікованих та неопублікованих архівних матеріалів, що відображують існуючі в Україні в період Гетьманщини, державний та суспільний устрій, право та судочинство. Зокрема, це такі збірки документів: «Акты, относящиеся к истории Юго-западной России» [49-53]; «Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый Коммиссіею для разбора древнихъ актовъ состоящей при Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ-Губернаторе» [54], «Полное собрание законовъ Российской империи» [55-70], «Документи Богдана Хмельницького» [4], «Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т.» [71] та правові збірки: «Статут Великого князъства Литовського. 1588 года» [72], «Права, за якими судиться малоросійський народ» [48]. Ряд важливих документів з даної проблематики зібрав та опублікував М. Василенко [28-30].
Важливими джерелами, використаними при написанні дисертації, були збірки опублікованих судових документів: «Сулимовский архивъ. Фамильныя бумаги Сулимъ, Скорупъ и Войцеховичей. XVII–XVIII в.» [73], «Мотыжинский архивъ. Акты Переяславского полка. XVII–XVIII в.» [74], «Отрывки изъ Нhжинскихъ магистратскихъ книгъ 1657–1674 годовъ» [75], документи, опубліковані В. Л. Модзалевським [76, 77] та процесуальні акти, що містяться у збірці «Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.» [47].
Найбільш цінними для досліджуваної теми є неопубліковані архівні матеріали: судові справи другої половини XVII–XVIII століть, що знаходяться у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського [78-88] та Центрального державного історичного архіву України в м. Києві [89-96].
Для досягнення поставленої метидисертанткою використані також сучасні закони України, а саме: Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. [97], Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом Української РСР від 28 грудня 1960 р. із змінами та доповненнями станом на 12.07.2001 р. [98] таКримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. [99]
Наукова новизна дисертації.У дисертаційній роботі сформульовані положення, які містять в собі елементи наукової новизни і виносяться на захист:
1. Період української історії з 1648 по 1783 рік визначний існуванням у нашого народу власної державності. Це був особливий державно-політичний устрій з елементами військової республіки під назвою Гетьманщина. Як відомо, однією з ознак держави є наявність власної судової системи та судочинства. На основі вивчення архівного матеріалу того періоду дисертанткою зроблено висновок про високий ступінь розвитку процесуальних форм здійснення правосуддя в Гетьманщині.
2. Удосконалено періодизацію історії судочинства Гетьманщини. Попередні дослідники поділяли історію розвитку судівництва Гетьманщини на два періоди: з 1648 по 1763 роки та 1763–1783 рр., беручи за основу поділу лише зміни судоустрою після проведення в 1760–1763 році гетьманом К. Розумовським судової реформи [42, 44]. Дисертанткою запропонована нова періодизація, з врахуванням тих змін у судовій системі та судочинстві, які відбулися під впливом посиленого втручання Росії у внутрішні справи України: з 1648 по 1722 рік – формування власного судочинства гетьманської України, з 1722 по 1760 рік – зміни в судочинстві України-Гетьманщини внаслідок посилення імперського впливу Росії, з 1760 по 1783 рік – судові реформи гетьмана К. Розумовським і поступова ліквідація української автономії.
3. Вперше запропоновано класифікацію судових органів Гетьманщини за територіально-предметним принципом, яка повністю охоплює всі її судові ланки. Таким чином, судову систему України у 1648–1760 роках складали:
– вищі органи судової влади:суд гетьмана, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, Генеральна військова канцелярія, Канцелярія Міністерського правління, Малоросійська колегія;
– місцеві судові установи:полкові, міські, сотенні, ратушні, копні та сільські суди, а також домініальний суд пана щодо своїх підданих;
– спеціалізовані суди:духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські та суд грецького Ніжинського братства.
4. Показано складний процес формування судової системи та судочинства Гетьманщини в умовах політичної та соціальної нестабільності, тиску з боку московського царського уряду. Уже від 1648 року в Україні створюється власна система державних органів. Властиво для того часу, всі вони наділяються судовими функціями. Ця система, хоч і мала свої недоліки (поєднання адміністративної і судової влади та велика кількість судових ланок, які мала проходити справа), відображує прагнення побудови нового, безстанового, дійсно народного судочинства. Україна в період Хмельниччини здобула право на власне судочинство та власне право у незалежних судах як символ свободи і державності, що змушені були визнати і в Москві.
5. Аргументовано, що судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах змагальності, диспозитивності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів. Відзначено, що в судовому процесі завжди брали участь дві сторони: обвинувачення і захист. У зв’язку з цим наголошується на необхідності реального здійснення принципу змагальності в сучасному судочинстві, як такого, що забезпечує всебічність і повноту розслідування кримінальної справи та правильне її вирішення. Зроблено висновок, що судочинство в Гетьманщині здійснювалось за принципами, що є важливими й у сучасному процесі.
6. З’ясовано, що від початку Гетьманщини кримінальний процес мав приватноправовий характер. Кримінальна справа порушувалась лише за скаргою потерпілого. Значна увага приділялася задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину: особа, якій було відшкодовано матеріальні та моральні збитки, відмовлялась від звинувачення і процес припинявся. Дисертанткою відзначено, що в XVIIIст. обвинувачення набуває публічного характеру, оскільки кримінальні справи також порушуються і з ініціативи державних судових органів.
7. У кримінальному процесі Гетьманщини можна виділити кілька стадій, подібних за формою до сучасних. Порушення кримінальної справи здійснювали судові органи, як правило, за наявності скарги потерпілого. Попереднє розслідування в умовах приватноправового характеру судового процесу не було обов’язковою стадією і провадилось потерпілим; а у XVIIIст. для проведення попереднього слідства була передбачена посада „розищика” при судах. Основною стадією був судовий розгляд кримінальної справи, порядок проведення якого, в загальних рисах, нагадує сучасний. Апеляційний перегляд справи здійснювала вища судова інстанція за наявності апеляційної скарги. Виконання судового рішення провадилось судом чи спеціальним виконавчим органом. Була передбачена і можливість відновлення провадження по справі.
8. Вперше досліджено вплив на судочинство Гетьманщини проблеми стосунків Росії та України у XVIII столітті. З’ясовано, що починаючи з 1722 року імперські зазіхання Росії на суверенітет України набули відвертого характеру. Про це свідчить запровадження в Гетьманщині сенатським указом Малоросійської колегії (1722–1728) та Канцелярії Міністерського правління (1734–1750), які були наділені вищими управлінськими функціями, в тому числі й в судочинстві. Всі ці обставини свідчать про посягання з боку російського уряду на українську державність та судочинство, як одну з її складових.
9. Відзначено, що під впливом російського законодавства відбуваються зміни в судовому процесі Гетьманщини. Змагальний процес поступово витісняється інквізиційним процесом. Функція розслідування кримінальних справ остаточно переходить до судових органів, а оцінка пояснень свідків здійснюється за формальними ознаками.
Дане дослідження переконливо доводить, що втручання Росії у внутрішні справи України-Гетьманщини мало, здебільшого, негативні наслідки для її судочинства.
10. При розслідуванні та вирішенні кримінальних справ в другій половині XVII–XVIIIстоліттях у Гетьманщині суди застосовували процесуальні норми, що містились у Литовському Статуті та збірках магдебурзького права „Саксон” і „Порядок”, відповідно до нових умов та місцевих особливостей. Також застосовуються звичаї, які поступово зникають чи трансформуються в писані норми.
У XVIIIстолітті гетьманами П. Полуботком Д. Апостолом та К. Розумовським видано ряд законодавчих актів по регламентації судочинства. Свідченням високого ступеня розвитку правової думки Гетьманщини є також створення кодифікаційної збірки «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743 р.), яка передбачала порядок ведення кримінального процесу.
11. Обґрунтовано велике значення судових реформ гетьмана Кирила Розумовського 1760–1763 років. За його універсалом 1760 року було реорганізовано Генеральний військовий суд. У 1763 році універсалом К. Розумовського було запроваджено земські суди – для розгляду цивільних справ, гродські – для кримінальних та підкоморські суди для розгляду межових спорів. Створення судів для розгляду справ за галузевою компетенцією давало змогу більш кваліфіковано і швидко здійснювати правосуддя.
Сенатськими указами, виданими в 1781–1783 роках, гродські, земські та підкоморські суди були ліквідовані, що означало знищення українського судочинства та суверенітету.
12. Вперше відзначено високий авторитет суду та значний рівень правової свідомості українського народу в часи Гетьманщини. За допомогою до суду зверталися навіть для вирішення незначних кримінальних справ (про словесну образу, наклеп тощо). Принцип відшкодування матеріальних та моральних збитків був домінуючим у правосудді всього періоду Гетьманщини. Судові засідання завжди були багатолюдними, а за порушення порядку в суді були передбачені жорсткі санкції.
13 Вперше запропоновано, використовуючи досвід правників Гетьманщини, внести зміни і доповнення до чинного Кримінально-процесуального кодексу України:
– доповнити ст. 289 КПК України наступним пунктом: «Якщо слухання справи відкладено через неявку адвоката в судове засідання без поважних причин, на нього покладається відшкодування відповідних судових витрат».
– доповнити ст. 352 КПК України частиною 3 такого змісту: „Якщо апеляція визнана такою, що не підлягає розгляду, як явно безпідставна, на апелянта може бути накладено стягнення у вигляді штрафу.”
– доповнити ст. 366 КПК України частиною 3: „У випадку залишення апеляційним судом ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення, на апелянта покладається відшкодування судових витрат.
Якщо апеляція подана прокурором, судові витрати відшкодовуються за рахунок держави.”
Практичне значення одержаних результатів.Матеріали та висновки дисертаційної роботи становлять внесок у науку кримінального процесу і можуть бути використані для подальшого дослідження цього важливого періоду історії українського судочинства, з'ясування значного ступеня розвитку юридичних інституцій та демократичності судової процедури Гетьманщини. Положення дисертації можуть також стати в пригоді при підготовці навчально-методичних розробок та посібників з кримінального процесу, історії держави та права України, а також при написанні наукових монографій, популярних нарисів, при читанні нормативних курсів і спецкурсів з кримінального процесу та історії держави і права України. Висновки та пропозиції дисертантки можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавства, зокрема під час розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, представлена і обговорена на засіданнях кафедри, схвалена і рекомендована до захисту. Результати досліджень доповідались і обговорювались на науково-теоретичній конференції, присвяченій 165-річчю Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1999), науковій конференції присвяченій пам'яті відомого українського історика, правознавця, громадського і політичного діяча Андрія Яковліва (Черкаси, 2000), науково-практичній конференції «Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні» (Київ, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українознавство в системі вищої освіти: стан і перспективи» (Київ, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 10-ій річниці незалежності України «Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд у історичне минуле та майбутнє демократичної правової держави України» (Львів, 2001).
Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковані в монографії «Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини» [102] та семи публікаціях у збірниках наукових матеріалів. Процес створення системи козацького судочинства зображено в статті «Формування незалежного судочинства України в період гетьманства Богдана Хмельницького» [5]. У статті «Видатні вчені-юристи Університету св. Володимира про судочинство України XVII–XVIII століття» [103] показано результати досліджень питань права та судочинства України О. Кістяківського, М. Іванишева, М. Владимирського-Буданова та Ф. Леонтовича. Походження, склад, компетенцію та порядок діяльності в Гетьманщині міських судів розкрито в статті «Магдебурзьке право в судочинстві України-Гетьманщини» [104]. У статті «Копні суди та здійснення ними судочинства в Україні» критично оцінено діяльність українських копних судів на основі досліджень А. Яковліва [105]. Загальну характеристику судової системи та принципів здійснення судочинства в Гетьманщині подано у статті «Судочинство України-Гетьманщини як символ свободи і незалежності українського народу» [106]. Стаття «Особливості розслідування кримінальних справ у Війську Запорозькому» відображує основні тенденції попереднього слідства у військових формуваннях Гетьманщини [107].У статті «Правова спадщина Гетьманщини», написаною у співавторстві з Мікуліним В. П., дисертанткою подано власні найбільш важливі наукові результати, одержані в дисертації[108].
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html