2. Лікування асептичної резорбтивної лихоманки

Варіант?

1.Атрофії: причини та лікування.

Атрофія (Atrophia) - патологічний стан, що супроводжується зменшенням розміру, об'єму і ваги як органу в цілому, так і його окремих ділянок з поступовим зниженням і припиненням функціонування. Крім органів атрофія може зачіпати певні тканини, нерви, слизові, залози і так далі.Після установки причини, що спровокувала початок атрофічного процесу, по можливості необхідно її усунути. Це запобігти подальше прогресування захворювання. За умови, що атрофія і склеротичні ураження не надто запущені, то можливо домогтися часткового або повного відновлення структури і функції пошкодженого органу, або його частини. Однак глибокі незворотні атрофічні ураження ніякої корекції і лікуванню не піддаються.

На вибір лікування впливають: форма, тяжкість і тривалість хвороби, індивідуальна непереносимість медикаментів, вік пацієнта. Якщо атрофія стала наслідком основного захворювання, то в першу чергу лікують його. Решта методи лікування підбираються строго індивідуально. Медикаментозне симптоматичне та фізіотерапевтичне лікування, як правило, тривале. У якихось випадках домагаються позитивного ефекту, наприклад, призупиняють зниження зору при атрофії сітківки, а лікування іншого процесу може бути безрезультатним.

2.Лікування гнійних ран

Рана (vulneza, minus) — це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, а також розміщених глибше тканин і органів з порушенням їх цілості. Гнійні рани, на відміну від асептичних чи свіжоінфікованих, мають гнійний ексу­ дат. Гнійний процес спонукає до загальної інтоксикації і некрозу тканини. Кількість мікроорганізмі в 1г тканин стінки чи дна ран перевищує 10. Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу рано­вого процесу необхідно: — знешкодити мікроорганізми в рані; — забезпечити адекватне дренування ексудату; — сприяти очищенню рани від некротичних тканин; — знизити прояв запальної реакції. За місцевого лікування гнійної рани застосовують методи механічної, фізичної та хімічної антисептики. У першу фазу – протимікробні, протизапальні, протитоксині засоби. Після видалення гнійного ексудату і мертвих тканин у рану вводять на 3—4 дні марлевий дренаж, змочений у рідкій мазі Вишневського (дьоготь — 3,0; ксероформ - 5,0; касторове масло або риб'ячий жир — до 100,0). (антибіотики, сульфаніламіди, йодоформ У другу фазу починають наступний етап лікування, спрямованого на стимуляцію регенаративних процесів і пригнічення інфекції. (актовегін, синтоміцинова і стрелтоцидна емульсії, повязка з лініментом Вишневського) Цим самим закривають рану і запобігають її забрудненню та подразненню, за­ безпечуючи таким чином спокій тканин у зоні регенераціїДля прискорення загоєння ран використовується методика накладання вторин­ них швів (ранні й пізні)

Варіант?

1. Екзема. Етіологія.

2. Лікування випадкових ран з широкою зоною зяяння

Рана (vulneza, minus) — це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, а також розміщених глибше тканин і органів з порушенням їх цілості. Зяяння (hiatus), або розходження країв і стінки рани залежить від особливостей пошкоджених тканин, напрямку, в якому вони розсічені, виду рани, довжини і глиби­ни пошкодження, розміщення її стосовно м'язових чи шкірних еластичних волокон. Воно більш виражене за поранення еластичних тканин, нанесення рани поперек м ’яза, особливо при його розсіченні, у місцях великої рухомості тканин (суглоб, хол­ ка). Чим товщий пош коджений м ’язовий шар, тим зяяння сильніше. Рани, нанесені гострим предме­том, зяють сильніше, ніж роздавлені тупим знаряддям тканини; вони втрачають елас­ тичність і скорочувальну здатність внаслідок травм ування на значному протязі, роз­шарування, порушення провідності нервових стовбурів. Чим менше зяяння рани, тим менше ускладнень розвивається у подальшому і швидше закривається дефект тканин. Тому зменшення зяяння і кількості нежиттєздатних тканин — одне із важливих зав­Дань під час лікування ран. За випадкових свіжих ран слід також надати тканинам спокій, попередити переподразнення нервових центрів, видалити з рани сторонні тіла, нежиттєздатні тканини і попередити розвиток інфекції, як вказано раніше. По можливості, рану частково за­ шивають у верхній її частині, а в нижній вводять марлевий дренаж для стоку ексуда­ ту при гіперергічиому запаленні. Якщо рану зашити не можна, її лікують відкритим способом з використанням методів механічної, фізичної та хімічної антисептики в фа­ зу очищення рани. У другу фазу, коли рана виповнюється грануляційною тканиною, слід оберігати її від пошкодження, сприяти її дозріванню, рубцюванню та покриттю шкірним епітелієм.

Варіант?

1. Гематома-патогенез, лікування

Гематома — це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої Кров'ю порожнини, ЩО утворюється при порушенні ЦІЛОСТІ артерій або Вен значного калібру, коли кров виливається у тканини під великим тиском, розсовує їх утворюючи порожнину. Розміри гематоми залежать від діаметра пошкодженої судини і місця її Локалізації: під шкірою утворюються гематоми великих розмірів, а в глибині тканин— обмежені. Гематоми бувають артеріальні, венозні та змішані, а також — обмежені й дифузні. Обмежені можуть бути простими — коли стінки їх утворені тканинами, у які виливається кров; інкапсульованими - ко­ли навколо гематоми розростається сполучна тканина, і пульсуючими — якщо у пош­кодженій артерії не утворюється тромб і зберігається прямий зв'язок між судиною та порожниною гематоми. Патогенез. Процес формування гематоми короткочасний і залежить від тиску в пошкодженій судині й тканині, у яку відбувається крововилив. Спочатку кров просочує тканини, в які вона витікає; потім починає формуватися порожнина шляхом розсову­вання тканин. Вона збільшується до того часу, поки тиск у ній не вирівняється з тис­ком у пошкодженій судині. У гематомі кров поступово згортається, а згустки фібрину сприяють тромбуванню судини, причому тромб стає міцним не раніше 2—3-х днів після його утворення. Одночасно з утворенням тромбу поступово розсмоктується рідка час­ тина крові, а пізніше продукти ферментолізу згустка і на їх місці утворюється рубець. Внаслідок недостатньої васкуляризації стінок гематоми, закупорки фібрином лімфатичних судин на її місці утворюється кров'яна кіста; інколи формується щільне припухання (рубцева тканина) з відкладанням у порожнині солей вапна (пет­рифікація). Якщо гематома інфікується, то утворюється абсцес. Лікування: Гематоми, що локалізуються н глибині, розсмоктуються са­мостійно. 1. Припините надходження крові. 2. Змащити шкіру йодом і помірно тиснуча повязка. З третього дня переходять на теплові процедури. Якщо вона не розсмоктується, ЇЇ мож­ на розрізати і видалити згустки, але не раніше 5—7-го дня (проростання тромбу спо­лучною тканиною). Після цього рану обробляють протимікробними препаратами і зак­ривають швом із валиком чи накладають тиснучу пов'язку. Дифузні вимагають термінового оперативного втручання. Для цього вище гематоми розрізають шкіру, зна­ходять судину, що кровоточить, і накладають на неї лігатуру, а кров з порожнини зби­рають у з підготовлений посуд з 10 %-ним розчином кальцію хлориду і вводять внутрішньовенно. Інфіковані гематоми лікують як абсцеси.

2. Ступені обмороження

Відмороження — це пошкодження периферичної частини тіла (найчастіше дис­тальні ділянки кінцівок, статеві органи, хвіст, вушні раковини), викликане тривалим місцевим їх охолодженням. Залежно від глибини ураження та його ускладнень розпізнають чотири ступені холодової трав­ ми (рис. 28). Перший характеризується коротко­ часним прихованим періодом (до 1 год), незначним зниженням температури тка­нин. Ушкоджена шкіра набуває синюшно- червоного відтінку, дещо набрякла, вини­ кає свербіж, іноді можливий біль у сугло­бах, ознаки некрозу відсутні. Відмороження другого ступеня ха­ рактеризується більш тривалим дореак- тивним періодом, змертвінням верхніх шарів шкіри та утворенням пухирів, які з'являються на 2—3-й день після охолод­ ження. Вони наповнені прозорою хо- лодцеподібною жовтуватою чи гемо­ рагічною рідиною. Набряк виходить за межі відмороженої ділянки. Спостеріга­ ють різку болючість, підвищення темпера­ тури тіла. За асептичного перебігу проце­ су протягом 1—2-х тижнів настає виду­ жання з повним відновленням структури шкіри. Приєднання ж вторинної інфекції нерідко призводить до гнійного запалення. При відмороженні третього ступеня спостерігається велика тривалість прихо­ ваного періоду, значне зниження темпера­ тури тканин, різке порушення кровообігу, стаз та тривала ішемія. Все це призводить до некрозу шкіри та гнійного розплавлення некротизованої підшкірної жирової клітковини. Утворюються великі пухирі з геморагічним ексудатом, дно яких та при­ леглі ділянки шкіри синьо-багрові. Чутливість шкіри після видалення пухирів пору­ шена. Дефекти загоюються вторинним натягом з утворенням грубого рубця. Інколи можливі відпадання кігтів та рогового башмака, які в подальшому зовсім не віднов­ люються або виростають деформованими. За рентгенологічного дослідження вияв­ляється остеопороз епіфізарних відділків кісток. Відмороження четвертого ступеня характеризується дуже тривалим прихованим періодом, значним зниженням температури тканин та їх тотальним некрозом. При цьому некротизуються не тільки шкіра та підшкірна клітковина, але й м'язи, сухожил­ ки та кістки. При відмороженнях III і IV ступенів клінічна картина визначається ха­ рактером гангрени тканин та інфікованістю. Суха гангрена характеризується поступо­ вою муміфікацією, висиханням тканин, утворенням демаркаційного валу, грануляцій на межі з живими тканинами, відсутністю чітко виражених загальних симптомів. За розвитку вологої гангрени у тварин з відмороженням III та IV ступенів в и н и к а є різкий набряк тканин, велика кількість пухирів, відмічається висока температура тіла, ознаки вираженої інтоксикації, нерідко септичні явища.

Варіант?

1. Види гематрансфузії

Гемотрансфузія (переливання крові) характеризується дією її на функцію ор­ ганів кровотворення, серцево-судинну систему, гіпоталамус та інші органи як безпо­ середньо, так і через численні ангіорецептори. При цьому підвищується тонус судин, фагоцитарна активність нейтрофілів, антитілоутворення, аглютинаційний і компле­ ментарний титри. А введення готових антитіл донора активізує пасивний імунітет. Ге­ мотрансфузія проводиться після визначення сумісності крові донора і реципієнта. Квантова гемотрапсфузія — це екстра- чи інтракорпоральне (за межами чи в ме­ жах організму) опромінення крові світловими променями природних або штучних джерел (ультрафіолетове, лазерне). Серед різних форм гемотерапії виділяють аутогемотерапію (введення хворому крові від цієї ж тварини), гомотерапію (введення крові тварин цього ж виду), гетеро- гемотерапію (кров тварин іншого виду). Кров можна вводити внутрішньовенно (пере­ ливання крові), підшкірно, внутрішньом'язово тощо.

2. лікування хвороб перефиричних нервів

Пошкодження периферичних нервів. До них відносять струс, ушиб, стиснення, розтяг, розрив (поранення) і запалення нерва. Про­ відною клінічною ознакою їх є різке ослаблення або повне випадіння рухової функції органа внаслідок ураження рухового нейрона. Клінічними проявами травматичних уражень периферичного нерва є наступні. Струс — закрита і найбільш легка форма, яка супроводжується блокуванням функції нерва від 2 до 3-х тижнів. Він виникає в результаті травмування ту­ пим предметом навколишніх м’яких тканин. При цьо­му нервовий стовбур безпосередньо не ушкоджується але в ньому з являються незначні крововиливи, обмежені набряки, що призводять до тимчасового паралічу. З часом спостерігається відновлення функції ураженого нерва. Забій — пошкодження окремих пучків нервових волокон, мієлінової оболонки, що проявляється крововиливами, інфільтрацією, дегенерацією осьових циліндрів. Нез­ начна частина волокон зазнає валлерівського переродження, анатомічна ж цілісність нерва зберігається. Характерною ознакою забою нерва є гострий біль за ходом нерво­ вого стовбура (особливо у травмованій зоні), розлади чутливості (гіперестезія, анес­ тезія), нерідко порушення іннервації окремих м'язів. Здавлювання — супроводжується глибокими гістопатологічними змінами пош­ коджених нервових волокон, обмеженою дегенерацією мієлінової оболонки і осьових циліндрів, що призводить до парезу, а інколи й паралічу. Розрив або поранення нерва може викликати часткове або повне порушення йо­ го анатомічної цілісності. При повному втрачаються всі функції нерва; у периферич­ ному відрізку нервові волокна перероджуються і розпадаються. Відновлення їх функції залежить від анатомо-фізіологічних особливостей і глибини пошкодження. Рухові порушення проявляються паралічем, а трофічні — сухістю шкіри та утворен­ ням виразок, які часто виникають у дистальних відділах кінцівок.

Варіант?

1. види зміщень( евентрація, грижа....)

2. Перша допомога при ранах(зупинка кровотечі, попередження ускладнень, ревізія)

1.Кровотеча є обов язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найко- ротший термін зупинити кровотечу. 2. Боротьба з втратою крові. 3.

Варіант ?