7.1. Загальна характеристика Японії
Японія займає одне з провідних місць у міжнародних економічних відносинах. Вона виступає найбільшої капіталі і товароекспортірующей країною. На неї припадає 7,2% світового обсягу закордонних прямих капіталовкладень і 6,2% світового експорту. За обсягом експорту товарів і послуг вона поступається США та Німеччини.
Японське господарство не відрізнялося відкритістю свого зовнішньоекономічного порядку. По величині експортної квоти, масштабами іноземного капіталу вона може бути віднесена до напіввідчиненої економіці.За рубежем реалізується 10-14% ВВП. Останній показник близький зовнішньоторговельної квотою США, але в півтора рази поступається величиною експортної квоти ЄС. Ряд галузей промисловості майже цілком працює на експорт (виробництво годинників, магнітофонів - 90%, касових апаратів - 83, копіювальних машин - 77%). Близько 1 / 4 продукції машинобудування спрямовується на зовнішній ринок.
Темпи і структура зовнішньої торгівлі. Тривалий час Японія виділялася високими темпами експорту, які в два рази випереджали приріст світового експорту У 90-і роки темпи японського експорту різко впали. Обсяг вивезення товарів і послуг виріс тільки на
1/5 і в 2,5 рази поступався приросту світового експорту.
Сталося ослаблення конкурентноздатності японських товарів на міжнародних ринках. Важливе значення у цьому процесі зіграв ціновий чинник. Значно підвищилася вартість одиниці продукції, що експортується - в 5,4 рази за 1970-1998 рр.., А в усіх промислово розвинених країнах - в 4 рази.
Підвищення заробітної плати відбулося на тлі скорочення робочого часу. Якщо в середині 80-х років тривалість робочого тижня повністю зайнятого робочого в обробній промисловості поступалася тільки рівнем Британії, то в 1997 р. вона була нижчою від американської, британської, канадської, впритул наблизившись до рівня Німеччини. Довгий час вартісної компонент компенсував відставання японських компаній в одному з найважливіших чинників конкурентноздатності - продуктивності праці. За оцінками окремих японських дослідних організацій, Японія на 1 / 5 відстає від США за рівнем продуктивності праці в обробній промисловості. Розрив в цьому показнику скоротився (у 1975 р. він дорівнював 50%), але залишається значним. Тільки в таких галузях, як автомобілебудування й електротехніка, основні метали, рівень продуктивності праці перевищує американський.
Відставання в рівні продуктивності праці багато в чому пов'язане зі стратегією великого числа японських фірм, які приділяли першорядну увагу не прибуткам, а їхній частці на ринку. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня останніх. Це стримує загальні показники всієї промисловості.
Японія довгий час займала провідне місце з конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках і господарства в цілому. Наприкінці 90-х років вона опустилася на 16-е місце, що відображало слабкості розвитку внутрішньої економіки.
Істотні зміни зазнала структура експорту.До 60-х років переважне місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Потім провідні позиції посіла продукція чорної металургії, судна, автомобілі - понад 60% експорту. У 80-і роки стався новий зрушення в структурі японського експорту: при збільшенні частки автомобілів і побутової електротехніки на перші позиції став виходити експорт капітального обладнання.
Значно зросла частка продукції загального машинобудування, електромашинобудування, наукового устаткування, оптики. Частка наукомісткої продукції досягла 38% експорту обробної промисловості. Серед провідних країн за цим показником Японія поступається лише США та Британії.
По окремих видах продукції на частку японських компаній доводиться вагома частина експортних постачань у світі: судна - 25,6%, легкові автомобілі - 18,3%, електромашинобудування - 17,5%, сталь - 17,4%, напівпровідники - 16,3 %, конторське обладнання - 14,2%, телекомунікаційне обладнання - 10%.
Структура експорту обробної промисловості має свої особливості в порівняно з іншими провідними країнами. У ньому велику частку займають суду, чорні метали, продукція загального машинобудування, пластмаси та низька частка продукції тонкого хімічного синтезу.
Структура імпорту відбиває процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної вітчизняної бази. Японії відрізняє найнижча серед промислово розвинених країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже повністю залежить від ввезення багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. Вона виступає великим покупцем мінеральної сировини на світових ринках. На Японію припадає понад 30% світового імпорту залізної руди, понад 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни і вовни, великі позиції займає риба. У структурі імпорту, як і в інших провідних розвинених країнах, основне місце (але більш низьке) займають продукція машинобудування та хімічні товари - 35%.
Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їх спрямованість на США. До теперішнього часу на американському ринку реалізується 28-30% японського експорту і забезпечується 22-24% імпорту. У свою чергу на Японію припадає близько 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарської продукції, і 14% імпорту.
Економічний розвиток, структура виробництва зумовили велику залежність Японії від країн, що розвиваються - біля половини її експорту і понад 40% імпорту. Південно-Східна Азія і країни Перської затоки дотепер є головним ринком збуту і постачань енергетичної сировини. (Постачання рудної і хімічної сировини в останні десятиліття локалізуються в промислово розвинених країнах - Канаді, Австралії та Нової Зеландії).
Японія виступає основним торговим партнером ряду країн Східної і Південно-Східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, Малайзії - 26% її імпорту і 16% експорту, Сінгапуру - 21% його імпорту і 17% експорту, Південній Кореї - 26% її імпорту. Японія є також основним експортним і імпортним ринком КНР (15-16%).
Торговий оборот зводиться з величезних позитивним сальдо, що перевищує 100 млрд дол; 40% його об'єму утвориться в товарообігу зі США. Позитивне сальдо складається з усіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу і в 90-ті роки - Східної Європи. Торговельні відносини з промислово розвиненими країнами супроводжувалися спалахами торгових війн, тиском на Японії, установленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому досягли успіху США.
Обмін технологій. З 80-х років Японія починає зусилля для розширення двостороннього та багатостороннього співробітництва в галузі науки і техніки. Багатосторонні науково-технічні зв'язки базуються на здійсненні міжнародних дослідницьких проектів. Реалізується великомасштабна національна програма під назвою «Людські межі», розрахована до 2005 р. Мета її - підняти авторитет країни, ліквідувати відставання від країн Заходу в області фундаментальних досліджень, а також забезпечити собі лідируючі позиції на найбільш перспективних напрямах НТП. При цьому виходять з того, що дослідження є ключовим чинником у створенні принципово нових матеріалів, механізмів і технологій, здатних подолати важко вирішувані в даний час проблеми енергії природних ресурсів, гармонічних взаємовідносин людини і нових технологічних засобів.
Відбулися істотні зміни в технологічному платіжному балансі країни. З 70-х років почав підсилюватися експорт японської технології. В останні роки надходження перевищували платежі. Місце Японії в торгівлі технологією різко контрастує з обміном товарною продукцією. Обсяг японських надходжень в 3-6 разів поступається американському.
У світовому русі технології Японія займає своєрідне місце. Вона імпортує всю технологію з індустріальних країн, а експортує майже нарівно в промислово розвинені країни. 40% загального об'єму експорту технології вивозиться в країни Азії. Японські компанії розширюють науково-технічне співробітництво та промислову кооперацію з Східної і Південно-Східною Азією, намагаючись перевести виробництво продукції середньої складності в сусідні країни, а самим зосередитися на розробці й освоєнні технологічно складної продукції. У результаті в азіатській частині світу проглядаються риси японоцентрістской моделі науково-технічного і промислового взаємодії.
Залишається високою залежність Японії від імпорту технології зі США (69% її імпорту). На початку 90-х років співвідношення між експортом і імпортом було приблизно 2:1 на користь США, але в області електроніки воно складає 5:1, у верстатобудуванні - 7:1.
Організаційна структура системи керування міжнародною діяльністю відрізняється великим числом посередницьких фірм, які поряд з банківськими інститутами, промисловими компаніями й апаратом державного регулювання стали однією з найважливіших складових частин механізму її внутрішніх і зовнішніх економічних зв'язків. Найбільша роль в організації і здійсненні міжнародної діяльності належить дев'ятьох універсальним торговим посередницьким компаніям (сого Сеся). Вони утворюють олігопольні систему регулювання міжнародної і внутрішньої торгової діяльності. Це торгові доми «Міцубісі», «Міцуї», «Ітотю», «Марубені» та ін На них припадає 28,4% експорту та 38,4% імпорту. У 90-ті роки їх роль значно знизилася (у 1988 р. - через них йшло 45% експорту і 77% імпорту). До їхніх загальних функцій відносяться здійснення операцій з експорту та імпорту, виконання формальностей по забезпеченню зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, консультування з питань логістики, інвестування капіталів за кордоном сприяння науково-технічних досліджень та розробок.
Сполучення в загальній структурі суб'єктів внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності великих універсальних торгових і середніх спеціалізованих фірм створювала двоїсту структуру посередницької мережі. Вона багато в чому зумовлювала успіх країни в зовнішньоекономічних зв'язках. З іншого боку, подібна структура
управління і регулювання виступає серйозною перешкодою для проникнення конкурентів на японський ринок.
Експорт - імпорт капіталу.Його характерні риси. Важливою віхою в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків стали 80-і роки. У цей період відбулася переорієнтація Японії з експорту товарів на експорт капіталу, що було зумовлено перевищенням національних заощаджень над інвестиціями, яке в 80-90-ті роки становила від 5 до 10% ВВП.
Провідною формою вивозу став позиковий капітал (понад 45% в 1997 р.). У другій половині 80-х років Японія перетворилася на найбільшого експортера прямих капіталовкладень. Середньорічний об'єм вивозу в 1981-1985 рр.. дорівнював 5 млрд, у 1986 - 1990 рр.. - 32, в 1991-1995 рр.. - 24, в 1996 - 1999 рр.. - 24,1 млрд дол
У загальному світовому обсязі накопичених прямих закордонних інвестицій частка японських компаній в кінці минулого століття знизилася до 6-7% проти 12% в 1990 р. Японія відійшла з другого на четверте місце серед країн - провідних експортерів підприємницького капіталу. Зарубіжні потужності японських компаній досягли 12% внутрішнього виробництва Японії (3% в 1985 р.), що більш ніж в два рази нижче відповідних показників США і Німеччини.
Вивезення капіталу у формі прямих інвестицій у 60-70-ті роки значною мірою був націлений на обслуговування збуту товарів і створення мережі видобувних підприємств за рубежем. У подальшому в зв'язку з підвищенням вартості робочої сили, курсу ієни японські компанії стали створювати підприємства в інших сферах господарства. Проте до цих пір приблизно 15% виробництва автомобілів у США здійснюють компанії з японським капіталом, але до цих пір основні капіталовкладення зосереджені в кредитній сфері (42,4%), в торгівлі (11,3%), нерухомості (11,1%) . В обробній промисловості закордонні капіталовкладення концентруються в електротехніку, хімії і транспортному машинобудуванні.
Основним ринком додатка японського капіталу виступає Північна Америка, де помітна тенденція впровадження компаній високих технологій, які прагнуть використовувати американський досвід і ліквідувати своє відставання в таких областях, як ЕОМ, мобільний зв'язок, комп'ютерна графіка. Вони не тільки утворять з американськими компаніями спільні підприємства, але і створюють свої. Далі в пріоритетах японських компаній йде Західна Європа, де вони сконцентровані в Британії і Нідерландах. В Азії основними центрами тяжіння японського капіталу є Індонезія (24%), КНР (понад 20%), а в Південній Америці - Панама (40%).
Сталося географічне зсув пріоритетів. З середини 80-х років після укладення провідними західними країнами валютного угоди «Плаза» почалося масоване впровадження японського капіталу в країни Східної і Південно-Східної Азії. Його обсяг перевищив рівень американських прямих інвестицій в цьому регіоні в 90-і роки. Слідством зміни політики японських компаній з'явилося перетворення західної частини Азіатсько-тихоокеанського регіону в один із головних центрів виробництва й експорту кольорових телевізорів, магнітофонів, кондиціонерів.
Японські капіталовкладення в цьому районі сприяють створенню відносин різноманітної і складної виробничої спеціалізації між місцевими і японськими підприємствами і місцевими підприємствами і їхніми партнерами із сусідніх країн. Відносини виробничої спеціалізації сприяють тому, що одна або декілька країн стають основними постачальниками окремих видів продукції: електротехнічних деталей і елементів електронних схем - Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд; верстатів і виробничого устаткування - Тайвань, Південна Корея; побутових електротоварів - Сінгапур, Малайзія , Таїланд.
Закордонні японські підприємства в Східної і Південно-Східної Азії направляють у Японії основну частину їхнього експорту - понад 40%. Очевидно, що мала перш
переважніше високий ступінь залежність від ринку США поступово здає свої позиції, що створює передумови для регіональної економічної інтеграції на мікрорівні або інтеграції, проведеної закордонними капіталовкладеннями. Японські постачання продукції обробної промисловості в країни Східної і Південно-Східної Азії перевищили відповідний експорт туди з Північної Америки і Західної Європи.
Японські закордонні компанії звичайно мають невисоку норму прибутку. На підприємствах обробної промисловості вона складає 0,9%. У країнах Азії вона досить висока - 4,8%, а в Північній Америці та Західній Європі найчастіше має негативну величину. Іншими словами, контрольовані там японським капіталом підприємства збиткові. Звичайно це відносно нові за часом дії філії та дочірні компанії, коли в них пріоритетною метою є розширення масштабів діяльності, а не отримання прибутку.
Японія не є великим об'єктом додатка іноземного капіталу. У середині 90-х років на компанії з іноземним капіталом припадало 1,5% загальних продажів в Японії, 0,5% зайнятих та 12,1% імпорту. Наприкінці 90-х років приплив ІНК різко зріс значною мірою за рахунок поглинання японських компаній.
Як видно, фінансова криза 1997 сприяв значному відкриття японського господарства для капіталу західних країн. Однак роль іноземного капіталу в Японії до кінця минулого століття залишалася невисокою в порівнянні з іншими розвиненими країнами.
Економічна допомога. Японія традиційно зводить платіжний баланс по поточних операціях з позитивним сальдо, що в другій половині 90-х років перевищувало 2% ВВП. Будучи одним з полюсів тяжіння міжнародних платіжних засобів, країна стала одним з найбільших кредиторів позичкового капіталу і економічної допомоги. Вона відіграє важливу роль у наданні урядової допомоги розвитку, ставши найбільшим донором (1998 р. - 20%).
Значна частина допомоги традиційно направляється в азіатський регіон (понад 60%), де Японія є найбільшим донором (близько 50%). Найбільшу значну частину її одержують КНР, Індія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни. Відбулися зміни в географічному напрямку допомоги. У 80-і роки Японія підсилила увагу до країн Африки та Латинської Америки. На відміну від США і західно-європейських країн більш половини двосторонньої допомоги надається у вигляді йенових позик під низький відсоток. Вони носять в основному незв'язаний характер, чим також відрізняються від допомоги ряду західних країн.
Приблизно 12% усієї допомоги йде на технічне співробітництво, що нижче рівня США, Франції, ФРН. Центральне місце в ньому займає прийом іноземних студентів і стажистів при порівняно незначній кількості що направляються за рубіж японських фахівців.
Японія виділяє значні кошти за іншими міжнародними програмами.
Токіо - світовий фінансовий центр. Зовнішньоекономічна експансія сприяла появі в Східної Азії потужного фінансового центру. У Токіо поступається Нью-Йорку і Лондону за обсягом валютно-біржових операцій, кількості що котируються на фондовій біржі найменувань цінних паперів і об'єму купівлі-продажу. У Токіо акредитовано менше 100 іноземних банків, що в чотири рази менше, ніж у Нью-Йорку та Лондоні.
Слабкість Токіо як міжнародного фінансового центру стримує процес зміцнення позицій ієни в якості міжнародного платіжного засобу. Вона посідає невисокі позиції у валютних резервах світу (6-8%), майже вдвічі поступаючись німецької марці й у вісім разів - долару. Більш широко використовується японська грошова одиниця в розрахунках у зовнішній торгівлі. Якщо в 1970 р. менше 1% розрахунків по японському експорту здійснювалося в ієнах, той у 1995 р. - вже 38%. Значний зрушення відбулося і в обслуговуванні ієною імпортної торгівлі, це стосується в основному тільки одного району - Азії, де частка експорту, вираженого в ієнах, піднялася з 39% у 1986 р. до 48% в 1994 р.
Необхідність зміцнення міжнародних позицій ієни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара та інших валют курс ієни ріс, стримуючи експортну експансію японських компаній. За оцінками, підвищення співвідношення ієна - долар на одну одиницю приводить до стримування ВВП Японії на 0,06%. За 1985-1995 рр.. курс ієни підвищився на 170 одиниць, що рівносильно зниженню ВВП Японії на 10,2% у результаті стримування експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно велику частку національного ринку, ніж раніше.
Відносини з РФ. Японія підтримує економічні відносини з Російською Федерацією, на яку припадає 0,2% її експорту та 1,2% імпорту. У 90-і роки відбулося відносне скорочення торговельного обороту (1990 р. - +1,2%). Основу імпорту складають кольорові метали, риба, деревину. Імпорт в значній мірі підтримується програмами економічного сприяння. Оборот зводиться з негативним сальдо.
Японський капітал в РФ представлений в незначному обсязі. Основні об'єкти його програми - видобуток нафти на шельфі Сахаліну та розробка південно-якутських кам'яновугільних родовищ.
У зв'язку зі спадом ділової активності в країні в 90-і роки і зміцненням позицій японських корпорацій на міжнародних ринках стала піддаватися сумніву система державного і корпоративного управління. У цьому напрямку діє й еволюція в сприйнятті Японії як партнера - конкурента США та інших західних країн, які стали розглядати її економічну систему як ворожу, конфронтаційну по відношенню до них за своєю суттю. Даний аспект, а головне, перетворення Японії на найбільший суб'єкт світової економіки підводять країну до переосмислення її зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних позицій у світовій економіці.