Діагностика

Епізоотологічні дані. Хвороба поширена у пасовищний період. У разі висо-

кої інтенсивності інвазії вівці можуть загинути. Причинами появи захворю-

вання є пізнє стриження, кастрація, обрізання хвостів, рогів, травмування

шкіри та слизових оболонок.

Клінічні ознаки. У ранах виявляють личинок мух.

Техніка відбору личинок. На рану заздалегідь наносять розчин або аерозоль інсектициду (вольфартол, естразоль, кубатол). Через 2–3 год личинок відбирають анатомічним пінцетом, миють у теплій воді. Перед консервуванням їх занурюють в окріп на 1–2 с .

Лікування. Місця ураження личинками обробляють одним з інсектицидних препаратів (вольфартол, вольфазоль–Д, естразоль, леназоль, негувон, неостомазан, себацил тощо), який наносять одноразово або двічі з інтервалом 5–8 діб. При значному ураженні тварин доцільне застосування ін’єкційних розчинів макроциклічних лактонів або клозантелу.

Ділянки шкіри та слизових оболонок очищають від мертвих личинок і лікують мазями з антибіотиків, сульфаніламідних препаратів до повного загоєння.

Профілактика та заходи боротьби.

Для зменшення чисельності вольфартових мух поблизу пасовищ, ферм і кошар та запобігання зараженню тварин їхніми личинками навесні проводять профілактичне обприскування з гідропультів, дезінфекційних машин розчинами та емульсіями інсектоакарицидних препаратів (бутокс, дельтокс, ектомін, ектопор, дибром, неостамазан, тактик, себацил тощо). Препарати застосо-вують згідно з настановами, дотримуючи техніки безпеки.

Білет № 7

1. Характеристика збудника і цикл розвитку дикроцеліозу

Dicrocoelium lanceatum – гельмінт ланцетоподібної форми, завдовжки 5- 15 мм, завширшки 1,5 – 2,5 мм. Має слаборозвинені присоски однакового розміру, розміщені у передній третині тіла. Матка знаходиться у задній частині тіла паразита. Сім’яники розміщені косо один навпроти одного. Яєчник знаходиться у жовчних ходах печінки, жовчному міхурі, іноді в підшлунковій залозі тварин.

Яйця дрібні, овальної форми, темно – коричневого кольору, з кришечкою, асиметричні, зрілі (містять мірацидій).

Цикл розвитку. Біогельмінти. Проміжні хазяї – наземні молюски Helicella, Chondrula, monacha, Succinea; додаткові -–руды мурашки Formica, Proformica.

Яйця збудника, що виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище, заковтують проміжні хазяї – молюски. В їхньому кишечнику вилуплюються мірацидії, проникають у залози середньої кишки і перетворюються на спороцисти. В останніх формуються редії, а в них – церкарії. Розвиток збудника в тілі проміжного хазяїна триває 3 – 6 міс. У мантійній порожнині церкарії утворюють слизові грудочки, які видихаються молюском на траву. Мурашки поїдають слиз з личинками. У їхній черевній порожнині церкарії інцистуються і через 1-2міс. перетворюються на інвазійну личинку – метацеркарій. На початку зараження комахи один із церкаріїв проникає в підглотковий ганглій, що іннервує щелеповий апарат. Внаслідок цього у мурашки порушується функція нервової системи і відповідно щелеп. У заражених мурашок активність цих комах залежить від температури зовн. Сер. Своїми жвалами вони прикріплюються до рослини головою вниз і стають нерухомими. Тварини заражаються при заковтуванні цих заціпенілих комах, інвазованих метацеркаріями. Молоді паразити звільняються в кишковому каналі дефінітивного господаря від оболонки, а потім із 12-палої кишки проникають загальною жовчною протокою у жовчні ходи. Статевої зрілості паразити досягають через 1,5 – 3 міс.

2. Клінічні ознаки та особливості діагностики за бабезіозу коней. 

Підв. Темп. тіла до 41-42, підв. Пульс, дих., пригнічення, швидко втомлюються, анорексія, слизові оболонки – гіперемічні, згодом жовтяничні з крововиливами, метеоризм, коліки, сеча – темно – жовта, каламутна, у кобил – аборти, у крові – зниж. Кіл-сть еритроцитів і гемоглобіну.

Діагностика: клін.ознаки, епізітка, патологоанатом. Зміни, мазок крові, серологічні реакції – РЗК, РТЗК, РІФ, ELISA

3. Лікування та профілактика за гіподермозу ВРХ. 

Проводять ранню хіміотерапію, спрямовану на знищення личинок першої стадії в початковий період міграції, та пізню – знищують личинок другої та третьої стадії. Застосовують інсектицидні препарати згідно інструкції. Ін’єкції: клозантел (бронтел, клозанекс, роленол, фасковерм) у дозі 50 мл\10 кг маси тіла; макроциклічні лактони (аверсект, баймек, бровермектин, дектомакс, івермек) вводять підшкірно або в\м в дозі 1 мл \ 50 кг маси тіла. Хворих і виснажених тварин, а також корів за 2 тижні до отелення – не обробляють.

8 варіант  1.Мофологія і цикл розвитку ехінококозу. Хвороба жуйних тварин, спричинювана личинковою стадією Echinococcus granulosus. Збудник має вигляд міхура завбільшки від горошини до голови новонародженої дитини, заповненого світло-жовтою рідиною, що слабко опалесціює. Вона є продуктом крові хазяїна і відіграє роль захисного й живильного середовища для сколексів. Стінка міхура має дві оболонки: зовнішню — кутикулярну, молочно-білого кольору, іноді з жовтуватим відтінком, і внутрішню — гермінативну (зародкову), на поверхні якої відроджуються виводкові капсули, а в них — зародкові сколекси й вторинні (дочірні) міхурі. Виводкові капсули, а також окремі сколекси відриваються від внутрішньої оболонки і вільно плавають у порожнині материнського міхура або скупчуються у великій кількості на його дні, утворюючи гідатидозний пісок. Залежно від характеру розмноження ехінокока в організмі проміжного хазяїна розрізняють три типи міхурів:Е. hominis — міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами, а в рідині вільно плавають дочірні, в них — внучаті й правнучаті міхурі. Трапляється у тварин і рідко — у людей;Е. veterinorum — міхур, заповнений рідиною і виводковими капсулами зі сколексами. Трапляється у людей і молодих тварин;Е. acephalocysticus — стерильний міхур. У ньому можуть формуватися дочірні й внучаті міхурі, однак не утворюються виводкові капсули зі сколексами. Вважають, що такі міхурі виникають у тварин з добре вираженим імунітетом. Цикл розвитку. Яйця і зрілі членики цестоди з фекаліями дефінітивного хазяїна (собаки, вовки, шакали, лисиці) виділяються у навколишнє середо- вище і потрапляють у ґрунт, воду, траву, сіно, корми. Проміжні хазяї (жуйні тварини) заражаються збудником при заковтуванні яєць і члеників разом з кормом і водою. В кишках онкосфери звільняються від оболонки і розносяться кров’ю в паренхіматозні органи. Через 6 – 15 міс виростають інвазійні міхурі. 2. Клінічні ознаки та діагностика еймеріозу кролів. Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Інкубаційний період триває 1 – 2 тижні. За місцем локалізації збудників розрізняють кишкову, печінкову та змішану форми. Для гострого перебігу хвороби характерні відмова від корму, пригнічення, малорухливість, здуття черевця та його болючість при пальпації, поліурія, схуднення, анемічність слизових оболонок, пронос, фекалії з домішками слизу та крові. Можливі судоми та паралічі кінцівок, а також риніт, кон’юнктивіт. При ураженні печінки відмічають значне її збільшення, болючість, жовтяничність слизових оболонок. Гострий перебіг хвороби триває 2 – 3 тижні. Летальність сягає 70 – 95 %. Підгострий і хронічний перебіг характеризуються відставанням у рості та розвитку, періодичними проносами, схуднення. Діагностика. Діагноз установлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак і патологоанатомічних змін у кишках та печінці. За життя тварин досліджують фекалії методами Фюллеборна або Дарлінга. Під час розтину трупів ооцисти еймерій виявляють у зскрібках слизової оболонки кишок чи жовчних ходів печінки. 3. Лікування та профілактика гастрофільозу. Лікування. Проводять ранню (вересень – жовтень) і пізню (березень – травень) хіміотерапію. У період активності самок оводів коней обприскують розчинами та емульсіями неоцидолу, неостомазану, ціодрину, бутоксу. Ефективне застосування препаратів фенбендазолу (бровадазол, панакур, фенкур) у дозі 75 – 100 мг/10 кг маси тіла з кормом щодня впродовж 5 днів; клозантелу— 50 мг/10 кг 2 дні підряд з кормом; хлорофосу (паста гельмен — трихлорфон і мебендазол або ринтал-плюс — і негувон у дозі 0,4 мл/10 кг разом з водою); івермектину (паста еквалан, аверсект). Ротову порожнину зрошують слабкими водними розчинами інсектицидів. Ефективні глибокі лікувальні клізми з лізолом (5 – 10 мл) на слизистому відварі (крохмалю, льону, рису). Худих і виснажених коней лікують симптоматично. Профілактика.Проводять клінічний огляд коней. Очищають від гною денники та конюшні. Миють годівниці, напувалки. Гній буртують для термічного знезараження. З профілактичною метою коням згодовують свіжий с

Білет№ 9

1. Морфологічні особливості і цикл розвитку диктіокаульозу Жуйних.

D. filaria – молочно – сірого кольору, довжина самців 3 – 8 см, самок – 5 – 15 см. Спікули самця нагадують панчоху, коричневого кольору, сітчасті. Збудник паразитує в організмі овець, кіз, верблюдів, а також диких жуйних тварин.

D. viviparus – самці завдовжки 1,7 – 4,4 см, мають дві однакові спікули жовто – бурого кольору. Самки завдовжки 2,3 – 7,3 см, блідо – жовтого кольору. Яйця світло – сірого кольору, овальні, містять личинку. Паразитує збудник в організмі ВРХ.

Цикл розвитку: збудники –геогельмінти. У бронхах жуйних тварин самки відкладають яйця, які відкашлюються з бронхіальним слизом і заковтуються. В тонких кишках з них вилуплюються личинки першої стадії, які з фекаліями виділяються назовні, за сприятливих умов двічі линяють і стають інвазійними. Личинки D. filaria (за температури 16 - 28°С) досягають інвазійної стадії впродовж 5 – 8 діб, D. vivparus – 3 -5 діб. Тварини заражаються на пасовищах, поблизу кошар і під час водопою. Личинки проникають у підслизовий шар тонких кишок, потім – у лімфатичні і кровоносні судини, мігрують через печінку, серце, легені, потрапляють у бронхи і виростають до статевозрілої стадії. В організмі ВРХ паразити досягають статевої зрілості через 21 – 28 діб, овець – 28-30 діб. В організмі овець гельмінти живуть від кількох місяців до двох років, ВРХ-від 1,5 міс. до 1 року.