Структура, рівні та форми наукового пізнання.
У структурі науки можна виділити три базові блоки її основ: 1) ідеали і норми наукового пізнання; 2) наукова картина світу; 3) філософські основи. Незважаючи на існування окремого філософського блоку в структурі науки, можна впевнено сказати, що й перші два блоки формуються під впливом філософських ідей. У найзагальнішій формі результати пізнавальної діяльності фіксуються в філософських категоріях, які поряд із загальним стилем мислення й панівною системою цінностей забезпечують входження наукового знання у систему культури.
Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні здійснюється встановлення та узагальнення наукових фактів, на теоретичному - їх пояснення. Основними методами емпіричного пізнання є спостереження, вимірювання та експеримент. Спостереження досліджує об'єкт в природних умовах. Воно може бути безпосереднє і опосередковане (за допомогою приладів та інших технічних засобів). При цьому треба пам'ятати, що кордон тут не абсолютна: зрештою, людське око - це теж складний прилад, тільки природного походження. Вимірювання - це таке спостереження, результати якого зафіксовані в кількісному вираженні. Експериментом називають вивчення об'єкта в штучних умовах. У більшості випадків, найважливішою умовою наукового експерименту є принципова можливість його повторення. Результати спостереження, вимірювання та експерименту називаються емпіричними даними. Це ще не наукові факти. Для отримання останніх необхідно, як правило, провести серію спостережень, вимірювань або експериментів, згідно з методиками, які кожна наука виробляє для конкретних типів наукових завдань.
Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується перевагою раціонального моменту і його форм (понять, теорій, законів та інших сторін мислення). Живе споглядання, чуттєве пізнання тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом пізнавального процесу.
Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх внутрішніх зв'язків і закономірностей, що осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного знання. Ця обробка здійснюється за допомогою систем абстракцій «вищого порядку» - таких, як поняття, висновки, закони, категорії, принципи тощо.
На основі емпіричних даних відбувається узагальнення досліджуваних об'єктів, збагнення їх єства, «внутрішнього руху», законів їх існування, складових основного змісту теорій - квінтесенцію знання на певному рівні. Найважливіше завдання теоретичного знання - досягнення об'єктивної істини у всій її конкретності. При цьому особливо широко використовуються такі пізнавальні прийоми і засоби, як абстрагування - відвернення від деяких властивостей і відношень предметів, ідеалізація - процес створення суто уявних предметів («крапка», «ідеальний газ» тощо), синтез - об'єднання отриманих у результаті аналізу елементів у систему, дедукція - рух пізнання від загального до часткового, сходження від абстрактного до конкретного і ін.
Характерною ознакою теоретичного пізнання є його спрямованість на себе, внутрішньонаукова рефлексія, тобто дослідження самого процесу пізнання, його форм, прийомів, методів, понятійного апарату. На підставі теоретичного пояснення і пізнаних законів здійснюється наукове передбачення майбутнього.
Емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов'язані, межа між ними умовна і рухлива. Емпіричне дослідження, виявляючи за допомогою спостережень та експериментів нові дані, стимулює теоретичне пізнання (яке їх узагальнює і пояснює), ставить перед ним нові складніші завдання. З другого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи і конкретизуючи на основі емпірії свій власний зміст, відкриває нові, ширші горизонти для емпіричного пізнання, орієнтує і направляє його на пошуки нових фактів, сприяє вдосконаленню його методів і засобів.