11.Ек погляди сея.

політична економія - наука виключно про спонтанний (самочинний, об'єктивний) економічний устрій, "про закони, які управляють багатствами", є простим викладом способу, за яким "утворюється, розподіляється і споживається багатство". Тому економічну науку, за переконанням Сея, потрібно відділити від політики і статистики. У Сея політична економія - наука чисто теоретична і описова.

Виробляти, міркував французький економіст, означає просто створювати корисності, збільшувати здатність речового продукту чи послуг задовольняти людські запити і потреби.

Цими положеннями Сей започаткував теорію корисності, згідно якої виробництво створює корисність, а остання надає предметам цінність. Він знаходився біля витоків теорії спадної корисності - одного із основоположних економічних законів.

У своїх працях він аналізував і систематизував погляди А. Сміта, а також висунув дві головні ідеї:

а) закон Сея, суть якого полягає в тому, що сукупний попит породжує сукупну пропозицію; цей закон називають ще теорією ринків;

б) теорія трьох факторів виробництва (праця, капітал і земля), які Сей називав продуктивними послугами.

Ж.-Б.Сей обґрунтував теорію трьох факторів виробництва,яка лягла в основу факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях;засновану на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності. Зазначаючи, що усі види промислового виробництва "складаються із трьох різних операцій", вчений стверджував, що у процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, земля і капітал, кожен з яких надає корисну послугу при створенні цінності. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства.

12. Теорія вартості. Р. розрізняє споживчу і мінову цінність. Корисність – не є мірилом мінової цінності. Мінова цінність - категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару. Р. розрізняє природню і ринкову ціну. Під природньою він розуміє цінність під ринковою – ціну.

Гроші. Аналіз грошей і грошовий обіг. Гроші він розглядає, як товар що має цінність. Основа грошової системи – золото. Проте Р. відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей.

Теорія розподілу. Основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.

Земельна рента. Виникнення ренти Р. пов’язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза – рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість не однакова. Рента за Р. – це надлишок цінності над середнім прибутком.

Проблема відтворення і кризи. Аналізуючи процес нагромадження капіталу Р. помилково зводив його до перетворення доходу лише у змінний капітал, в заробітну плату. Він твердив, що попит обмежується лише виробництвом.

Велика заслуга Р. полягає у розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі.

13 Мілль застосовує традиції класичної політичної економії Д Рікардо, вважаючи, що головним завданням політичної економії є визначення законів, які регулюють розподілом продуктів між класами. Дж. Мілль розділяв закони виробництва і розподілу, вважав, що останні керуються законами і звичаями суспільства і є результатом людських рішень. Саме це твердження Мілля стало основою його ідеї про можливість реформування відносин розподілу за допомогою приватної капіталістичної власності. Він вважав, що відсталі країни потребують збільшення масштабів виробництва, тоді як в економічно розвинутих країнах економічно необхідним є вдосконалення розподілу. Через це Дж. Мілль у своїх дослідженнях велику увагу приділяв проблемам розвитку державної системи соціального захисту і проблемам оподаткування. Запропонував прогресивне оподаткування, до основних об'єктів якого Мілль відносив спадщину, яка являє собою власність, що не придбана працею.

. До теоретичних здобутків вченого слід віднести:

• розробку методологічних основ політичної економії, подальший розвиток методу економічних досліджень;

• узагальнення та систематизацію основних ідей класичної школи;

• започаткування викладу економічних проблем відповідно до фаз суспільного відтворення (виробництво — розподіл — обмін — споживання);

• поглиблення та доповнення учення класиків новими оригінальними ідеями, які увійшли до скарбниці світової економічної думки (дослідження проблем економічного зростання, взаємодії ціни, попиту та пропозиції, суті капіталу і процента, торговельних криз, міжнародної торгівлі тощо);

• збагачення проблематики економічної науки за рахунок залучення до аналізу соціальних проблем, започаткування соціального реформізму тощо.

14. Ф. Ліст

Теоретичним обґрунтуванням цього є його вчення про стадії економічного розвитку. Кожна нація проходить у своєму русі ряд послідовних етапів. Ліст виділяє п'ять таких стадій: мисливську, пастушу, землеробську, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-торгову. Різні країни в даний момент можуть перебувати на різних стадіях розвитку, а тому їхні економіки не можуть підпорядковуватися єдиним універсальним законам. Відповідно до цього повинна будуватися й економічна політика держави, що враховує особливості тієї стадії; на якій перебуває країна, щоб щонайкраще вирішити головне завдання - сприяти розвитку продуктивних сил нації.

Ф.Ліст був прихильником ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення:

> заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до

"істинної політекономії" (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

> доведення похідного характеру приватних інтересів від суспільних;

> розуміння категорії "продуктивні сили", змісту, напрямків і можливостей реформування;

> розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх "приватними інтересами націй").

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

15ек теорія маркса 16 капітал Марксизм виник як учення про суспільно-економічні формації та їх зміну, причому зміна формацій визнавалась основою періодизації всесвітньо-історичного процесу розвитку людства. У формуванні економічних передумов марксизму головну роль відіграв промисловий переворот у Англії та інших капіталістичних країнах. Політичні передумови генезису марксизму були створені антифеодальними революціями епохи виникнення капіталізм. Соціальною базою марксизму стало формування пролетаріату як класу, позбавленого засобів виробництва, і виникнення й посилення робітничого руху. Предмет дослідження в "Капіталі" — капіталістичний спосіб виробництва й відповідні йому відносини виробництва та обміну. Кінцевою метою проголошувалося відкриття економічного закону руху тодішнього капіталістичного суспільства. Одним з перших питань, які постають у "Капіталі", є сутність товару, відмінність між споживною й міновою вартістю та вартістю взагалі, а також форми вартості

Аналіз теоретичного спадку К. Маркса дає змогу визначити такі найважливіші здобутки його вчення:

o збагачення методології дослідження економічних і соціальних явищ, створення оригінального аналітичного апарату наукового аналізу;

o обґрунтування концепції історичної єдності людського суспільства;

o глибоке дослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, виявлення важливих рис капіталістичної економічної системи;

o розвиток теорії суспільного відтворення і його циклічності;

o поглиблення трудової теорії вартості.

В економічній літературі ідеї К. Маркса піддаються суттєвій критиці, зокрема вказується на:

o тенденційність, політичну упередженість і запрограмованість кінцевих результатів наукового дослідження;

o претензію на володіння абсолютною істиною, жорстку непримиренність щодо інших теоретичних позицій, визначення власного учення єдино науковим;

o переконання у тому, що стрижень історії становить боротьба класів на основі антагоністичності їх інтересів;

o однофакторний аналіз вартості, ціни та доходів на основі визнання пріоритетності єдиного ресурсу – праці