2. З історії підготовки наукових кадрів у світі та в Україні.

В Украине необходимость совершенствования и получения знаний из высших наук утверждается уже в эпоху Возрождения. За "Литовским уставом" 1529, молодежь из украинских земель, входивших в состав Великого княжества Литовского, могла свободно выезжать на учебу за границу без ограничений. ехали также с Левобережной Украины.

Бакалавр. 

Вперше термін "бакалавр" згадується у першій половині XIII ст. в Licentia docendi у зв'язку із запровадженням цього титулу папою Георгієм IX (1227-1241) для слухачів теологічного факультету Паризького університету, що оволоділи відповідними програмними вимогами, вирізнялися в дискусіях під час великого посту, були визнані здатними до викладання (під керівництвом магістрів) "нижчих дисциплін"; витримали відповідний іспит та блискуче захистили диспут і, як наслідок, дістали право носити червону камилавку.

У XIII ст. ступінь бакалавра вважався найнижчим університетським ступенем. Окремих учнів зі ступенем бакалавр допускали до викладання "складніших" дисциплін, проте бакалаврів не приймали в члени об'єднань докторів та магістрів. З часом титул бакалавра, як найнижчий науковий ступінь, почали присвоювати на всіх чотирьох факультетах середньовічних університетів, але переважно на філософському. Розрізняли два різновиди ступеня бакалавра

Бакалавр "currentes" у цьому значенні зберігся до наших днів.

З розвитком мережі університетів у Європі вимоги до бакалаврів вже дещо змінилися. Було введено вікові обмеження, диференційовано підходи до наукових галузей. З Європи ступінь бакалавра потрапив до США, де перші коледжі з'явилися у 1636 р. Для здобуття ступеню бакалавра тут потрібно було закінчити коледж після здобуття середньої освіти.

У Західній Європі в період Середньовіччя слово "магістр" означало особливе звання, яке носив учитель "семи вільних мистецтв". Це поняття поширилось у XII ст. і спочатку не мало офіційного статусу. У більш широкому розумінні перші магістри самі користувалися відповідним титулом у процесі вчительської практики, коли попередній учитель визнавав їхні заслуги і власна практика притягувала до них учнів, давала змогу заснувати школу з власної ініціативи. Як підкреслює Ж. Верже, до виникнення перших університетів звання магістра було лише питанням традиційної практики.

У західноєвропейських університетах старшим студентам, які успішно засвоїли арифметику, геометрію, астрономію, теорію музики (так званий квадріум) на факультеті "вільних мистецтв" присвоювали ступінь магістра мистецтв.

Пізніше ступінь магістра могла здобути особа, яка після закінчення університетського курсу складала усний іспит у відповідній галузі знань та публічно захищала схвалену факультетом дисертацію. В особливих випадках факультет міг допустити до іспиту на ступінь магістра особу, яка подала диплом іноземного університету.

У той час ступінь магістра був найвищим і лише у XIX ст. був введений ступень доктора філософії. Хоча в деяких країнах, наприклад в Англії, Україні, Росії, ступінь магістра продовжували використовувати як найвищий у певних галузях. У Німеччині у XIX ст. протягом деякого часу ступінь магістра не використовували взагалі і повернулися до нього як до академічного ступеню, лише у 1960 р.

Загалом система "бакалавр – магістр" була в усіх західноєвропейських університетах, але в кожному з них були певні особливості процесу їхнього здобуття. Особи, які здобували вищий ступінь магістра, відповідно до статутів XII-XIV ст., мали обов'язково займатись викладацькою діяльністю. Та з часом цього правила вже не дотримувались.

В Україні, та і в Росії магістри могли клопотати про зарахування їх до спадкоємних почесних громадян, а при вступі на цивільну службу мали право на чин IX класу. їх також призначали екстраординарними професорами університетів, яким вручали такі ж академічні знаки, як і докторам, тільки не золоті, а срібні.

Поняття наукових ступенів і вчених звань зародились у вищих для свого часу школах Європи як підтвердження офіційного визнання наукової кваліфікації людини в певній галузі знань. З'явилися вони вперше у середньовічних університетах і дійшли до нас майже без змін.