Ліценціат

Ліценціат– це науковий ступінь, прийнятий у системі вищої освіти Франції, університетах Австрії, Фінляндії, Швейцарії та деяких латиноамериканських країнах.

Ліценціат трактується:

1) у середньовічних університетах – викладач, який дістав право читати лекції до захисту докторської дисертації;

2) перший учений ступінь у деяких країнах, що присвоюється на третьому -четвертому році навчання у вищому навчальному закладі і дає право викладати в середньому закладі.

У середньовічних університетах це був проміжний ступінь між бакалавром і доктором, а в сучасних французьких університетах – це перший ступінь. Розрізняють ліценціатів літератури, науки і педагогіки. Ступінь ліценціата присвоюють особам, що склали на 3–4 році навчання у вищій школі 3-4 іспити з дисциплін, що визначають ступінь наукової спеціальності. Вона дає право викладати в ліцеї (як правило, в провінції) і складати іспити на отримання сертифікату CAPES (Certificat d'Aptitude du Proffesorat du Second degree), який давав змогу обіймати посаду викладача середнього навчального закладу, зокрема будь-якого ліцею.

Кандидат наук

Кандидат наук – науковий ступінь в Україні та деяких інших країнах колишнього СРСР. Вперше запроваджений після Жовтневого перевороту постановою Раднаркому від 13 січня 1934 р. Цей ступінь разом з іншими радянськими науковими званнями та ступенями був успадкований Україною після розпаду СРСР.

У незалежній Україні цей ступінь продовжує існувати, хоча вже ввели попередні ступені (або освітні рівні) на зразок європейських ступенів бакалаврів та магістрів. Відповідність кандидата наук західним науковим ступеням є суперечливою. Незважаючи на це, кандидати наук з точних наук (фізико-математичних, хімічних, біологічних і технічних) часто можна вважати відповідними ступеню доктора філософії.

Доктор

Термін "доктор" взято з грецької мови, де він означає "вчитель". Отже "доктор медицини" означає "вчитель медицини" – найвищої кваліфікації. Перші правила присудження вченого ступеню склав Папа Онорій III у 1219 р.

Пізніше імператори дарували університетам право надавати ступінь Doctor legum особам, які вивчали римське право, а папи – Doctor canonum et decretalium (особам, які вивчали канонічне право). Згодом, коли обидва права – римське та канонічне – стали вивчати одночасно, обидва ступені злились в один – Doctor utriuque juris (доктор обох прав).

"Доктор" як науковий ступінь вперше почали надавати в Болонському університеті близько 1130 р. Пізніше, через сто років, – Паризький університет, а нині це роблять багато вищих навчальних закладів Європи, , Аргентини, Індії, Канади, Мексики, Ірану, Туреччини та інших країн.

Початково ступені доктора та магістра були рівнозначними. Тільки з XVI ст. на юридичному, медичному та богословському факультетах першості набув ступінь доктора, тоді як філософи віддавали перевагу ступеню магістра. З кінця XVIII ст. і філософські факультети більшості університетів сприйняли докторство як вищий науковий ступінь.

За імперськими німецькими законами особи, що здобували ступінь доктора, прирівнювались до дворянського стану. Часто західні університети, а іноді й українські та російські, за особливі заслуги давали почесні докторські дипломи. Роздача почесних докторських ступенів здійснювалася за вибором університетських рад під час великих академічних свят та ювілеїв. У новітню добу ступінь доктора почали присвоювати і жінкам.

У різних країнах, навіть у різних університетах однієї країни, були різні вимоги до присвоєння ступеню доктора.

В Україні та Росії для здобуття ступеню доктора достатньо було попередньо здобути ступінь магістра, за винятком медичного факультету, де вимагали докторську дисертацію з публічним захистом нової наукової проблеми, поданої та розробленої в ній.

У деяких країнах є два види ступеню доктора – доктор філософії, який присвоюють на підставі наукового доробку та складання відповідного іспиту, і доктор "габілітований", який присвоюють на підставі захисту дисертації.

З виникненням інституту докторів з'явилися і певні привілеї для власників цього титулу. Наприклад, викладати в університетах і брати участь у наданні докторського ступеню іншим особам мали право лише доктори. З XV ст. докторів зараховували до шляхетного (дворянського) стану. У XV ст. англійські університети в Оксфорді та Кембриджі почали надавати докторські ступені в галузі музики (наприклад, Гайдну), з XVIII ст. цим шляхом пішли і деякі німецькі університети.

До XVIII ст. докторський ступінь надавали лише чоловікам. Першими жінками-докторами були Дорога Шлєзер (1787 р., філософський факультет, Геттінген), Марія Кароліна Сібольд (1817 р., медичний факультет, Гессен). Вперше право жінок на докторський ступінь узаконила Швейцарія у 1867 р., потім Швеція – у 1870 р., Данія-у 1875 р., Італія – у 1876 р., Кембриджський університет – у 1881 р. З 1866 по 1882 рр. у Франції здобули титул доктора 109 жінок. У Росії цим правом жінки почали користуватися із заснуванням вищого лікарського жіночого інституту у 1897 р.

За всіх можливих відмінностей у різних країнах учений ступінь доктора залишався і залишається єдиним, основним і незмінним у всьому науковому світі.

Доктор філософії (Rh. D.) – західний, американський вчений ступінь, володар якого завжди має переваги під час працевлаштування у трудовій кар'єрі. Назва цього ступеню зовсім не пов'язана з філософією, оскільки це може бути фахівець з хімії, фізики, психології та ін.

І хоча, здавалося б, ця система повністю повторює нашу аспірантуру, та це не зовсім так, бо наукова робота в межах Rh.D. є більш гнучкою, демократичною, індивідуальною. В ній все залежить від здібностей здобувана і вмілого наукового керівництва. Принципово важливим є останнє: якщо у вченого не буде здобувачів вченого ступеню, – він просто залишиться без роботи.

На сьогодні існує достатньо пропозицій щодо змін системи присвоєння наукового ступеню доктора наук. Так, одним з найдієвіших проектів, спрямованих на підвищення статусу, авторитету докторських програм, став проект Європейської асоціації університетів (ЄАУ), розпочатий 2004 року, в якому взяли участь 49 європейських університетів 25 країн. Мета проекту – максимально вивчити і проаналізувати практику підготовки докторських дисертацій у європейських країнах і зробити такі програми максимально ефективними, взаємовигідними.

Окрім наукових ступенів, у вищій школі в різні часи використовували поняття "професор" і "доцент", які на сьогодні чітко виокремились і мають загальну назву "вчені звання". При цьому якщо звання "професора" історично використовувалось в університетах різних країн, то звання доцента більш притаманне лише царській Росії.