2. Сутність поняття “зміст виховання”

Категорія „зміст” прийшла в педагогіку з філософії. У філософії зміст і форма йдуть у парі. Один і той же зміст може виражатися в різних формах. Наприклад, тема „екологічне виховання” можна подати у таких формах: бесіда, диспут, конференція, бесіда за круглим столом.

Філософський словник дає таке визначення: „зміст – це визначальний бік цілого і являє собою єдність усіх складових елементів об’єкта”.

Так як філософія є методологічною основою педагогіки, то педагогіка, спираючись на філософське визначення змісту, визначає такий зміст виховання: „це система знань, переконань, якостей, рис, властивостей, навичок і звичок поведінки, якими мають оволодіти учні відповідно до мети і завдань”.

Зміст – категорія історична, тому що на різних етапах розвитку суспільства зміст виховання змінювався в залежності від мети виховання. А мета змінювалась в залежності від рівня розвитку суспільства і його потреб.

Ідеї, що є в основі відбору змісту виховання:

• реальність мети виховання (треба добирати такий зміст, що забезпечував би досягнення мети). Метою є усвідомлюваний результат діяльності. Види мети: глобальна, стратегічна, тактична, процедурна. Останні три визначаються педагогами, відштовхуючись від глобальної мети. До 90—х р. XX ст. мета мала ідеологічний характер. Нині мету виховання визначають, відштовхуючись від потреби особистості в самореалізації. Тому повинна бути така мета виховання: допомогти особистості у її всебічному розвиткові (Петровський). В Україні визначена така мета: „виховання соціально-активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй діяльності керується загальнолюдськими культурно-національними цінностями”. Саме тому зміни в меті виховання вносять корективи у зміст виховання;

• оволодіння основами базової культури особистості: інтелектуальна культура, моральна, естетична, трудова, фізична, екологічна, художня, економічна, демократична, правова, комунікативна, культура сімейних відносин;

• національний підхід до визначення змісту виховання: зміст виховання передбачає знання рідної мови і літератури, історії, географії, культури, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, норм поведінки;

• самовизначення: зміст має забезпечувати самовизначення і самоствердження кожної особистості;

• особистісне спрямування виховання: в центрі виховної роботи школи мають бути не плани, не заходи, а сама дитина. особистість;

• добровільність: дітей не можна примусити виховуватись, у них треба викликати і розвивати потреби у вдосконаленні, у самовихованні.

У широкому розумінні словосполучення „зміст виховання” – це сукупність усіх компонентів всебічного розвитку особистості. Це розумове виховання, моральне, трудове, естетичне, фізичне АЛЕ кожен з цих напрямків має свій конкретний зміст виховання (зміст виховання у широкому розумінні слова охоплює всі напрямки виховання).

Народна педагогіка про зміст виховання:

- „Праця – душа всього життя”.

- „Розум – найбільше багатство”.

- „Праця людину годує, а лінь марнує”.

- „У праці – краса людини”.

- „Мораль чиста краще всякого намиста”.

- „За рідний край хоч помирай”.

- „Немає щастя без здоров’я”.

- „Хата хоч і бідненька, зате чиста і чепурненька, тому й гарна і веселенька”.

Народна педагогіка, перегукуючись з науковою, також визначає зміст виховання: людина має бути вихованою у всіх відношеннях (в інтелектуальному – розумове виховання, в моральному – моральне, в трудовому – трудове, в естетичному – естетичне, в фізичному – фізичне виховання тощо). Тому змістом виховання є сукупність усіх п’яти напрямків виховання.

3. Розумове виховання є структурним компонентом всебічного розвитку особистості. Мета розумового виховання: розвивати інтелект дитини. Інтелект (лат. „розум”) – це сукупність всіх пізнавальних психологічних функцій індивіда (сприйняття, уваги, уяви, відчуття, мовлення, волі). А тому розумове виховання – це цілеспрямована пізнавальна діяльність, спрямована на розвиток інтелекту особистості, формування світогляду і прищеплення культури розумової праці.

Мета розумового виховання:

• розвивати інтелектуальні здібності;

• формувати науковий світогляд;

• прищеплювати культуру розумової праці.

Є дві точки зору стосовно природи розумового розвитку дитини:

• розум, розумові здібності даються дитині від народження в особливих психологічних структурах;

• розумові здібності на генетичній основі розвиваються в процесі життєдіяльності під впливом зовнішнього середовища; для їхнього розвитку необхідні певні умови.

Проблему розумового розвитку в процесі навчання розробляли Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Н.О. Менчинська, П.Я. Гальперін. В основі їхніх висновків – вчення Виготського про дві зони розвитку дитини: зона актуального розвитку (ЗАР: знання, уміння, навички, що є у дитини) та зона найближчого розвитку (ЗНР: знання, уміння, навички, яких ще немає у дитини, але вони на стадії формування і становлення).

Працювати в ЗАР дитині дуже легко. В ЗНР дитина долає інтелектуальні перешкоди, труднощі. Саме ЗНР забезпечує повноцінний ефективний розумовий розвиток дітей. Саме тому навчання має організовуватися таким чином, щоб стимулювати розвиток дитини (лише за умови праці в ЗНР).