- •Основні напрямки державної екологічної політики України
- •I. Стан довкілля
- •1. Промисловість
- •2. Енергетика і підприємства ядерної галузі
- •3. Сільське господарство
- •4. Транспорт
- •5. Житлово-комунальне господарство
- •6. Промислові відходи
- •7. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу
- •8. Водні ресурси та екосистеми
- •9. Земельні ресурси
- •10. Корисні копалини
- •11. Атмосферне повітря
- •12. Рослинний світ та лісові ресурси
- •13. Заповідна справа. Збереження біорізноманіття
- •14. Тваринний світ, мисливство та рибні ресурси
- •15. Економічний механізм природокористування
- •16. Регіональна екологічна політика
- •II. Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів
- •III. Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу
- •17. Промисловість
- •18. Екологічна безпека в енергетиці та ядерній галузі
- •19. Сільське господарство
- •20. Транспорт
- •21. Житлово-комунальне господарство
- •22. Промислові відходи
- •23. Військова діяльність і конверсія військово-промислового комплексу
- •24. Державна система екологічного моніторингу
- •25. Єдина державна система запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них
- •IV. Основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів
- •26. Земельні ресурси
- •27. Раціональне використання та відновлення водних ресурсів та екосистем
- •28. Корисні копалини
- •29. Атмосферне повітря
- •30. Ресурси рослинного світу
- •31. Заповідна справа. Збереження біорізноманіття
- •32. Рекреаційні ресурси
- •V. Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики україни у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
- •VI. Механізм реалізації основних напрямів державної політики україни у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
- •33. Організаційні засади охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів україни
- •34. Система екологічного законодавства
- •35. Економічний механізм природокористування. Фінансові засади досягнення мети
- •36. Регіональна екологічна політика
- •VII. Екологічна експертиза
- •VIII. Міжнародне співробітництво
- •37. Міжнародні угоди
- •Об’єкти та суб’єкти екологічного права
- •Основні принципи охорони навколишнього природного середовища
- •Екологічні права та обов’язки громадян Загальна характеристика екологічних прав та обов'язків громадян
- •Конституційні екологічні права громадян
- •Гарантії, охорона та форми захисту екологічних прав громадян
- •Законодавчі засади екологічної експертизи
- •Правові засади охорони об’єктів природно-заповідного фонду
- •Глава 1. Природні заповідники
- •Глава 2. Біосферні заповідники
- •Глава 3. Національні природні парки
- •Глава 4. Регіональні ландшафтні парки
- •Глава 5. Заказники
- •Глава 6. Пам'ятки природи
- •Глава 7. Заповідні урочища
- •Глава 8. Ботанічні сади
- •Глава 9. Дендрологічні парки
- •Глава 10. Зоологічні парки
- •Глава 11. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва
- •Правове забезпечення екологічної безпеки Поняття екологічної безпеки та правова основа її забезпечення
- •Види екологічної безпеки
- •Правові заходи забезпечення екологічної безпеки
- •Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки
- •Правове регулювання утилізації та знешкодження відходів
- •Правові засади ведення моніторингу в сфері охорони довкілля
- •Правове забезпечення ліцензування в сфері екології
- •Стандартизація і нормування
6. Промислові відходи
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості України поставили її в число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році становив 700 - 720 млн. тонн.
Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у більшості галузей економіки протягом 1991- 1996 років, суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.
За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв. км площі становить близько 40 тис. тонн.
Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить близько 160 тис. гектарів.
Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки сировини.
З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн. тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996 років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового виробництва.
Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів, відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва і комунального господарства.
Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування та використання промислових та інших відходів.
Однобокість екологічної політики виявляється також у недостатньому екологічному контролі за масовим використанням деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.
7. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу
Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств, установ і організацій оборонного призначення.
Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних складових довкілля: грунтів, поверхневих та підземних вод, повітря.
Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.