- •1. Предмет політології, її виникнення та основні етапи розвитку.
- •2. Особливості об’єкта політології; система спеціальних політичних науки.
- •3. Система політологічних категорій.
- •4. Методологія та функції політичної науки.
- •5. Політична думка Стародавніх Індії й Китаю.
- •6. Політичні погляди мислителів Стародавньої Греції й Риму. Греція
- •Стародавній Рим
- •7. Теологічна та раціонально-юридична течії політичної думки в епоху Середньовіччя. Ідеї н. Макіавеллі.
- •8. Ідеї утопічного соціалізму т. Мора і т. Кампанелли.
- •9. Основні суспільно-політичні теорії Нового часу та їх видатні представники.
- •10. Зародження та основні риси класичного лібералізму й консерватизму (д. Локк, е. Берк, і. Бентам).
- •11. „Практичний комунізм” р. Оуена. Сутність історико-матеріалістичного вчення марксизму.
- •12. Державницькі погляди української політичної еліти періоду Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). „Конституція” п. Орлика.
- •13. Основні напрями розвитку української політичної думки середини XIX – першої половини XX ст. ( кирило-мефодіївці, м. Драгоманов, м. Грушевський, м. Міхновський, д. Донцов, в. Липинський).
- •14. Походження політики, її сутність і властивості.
- •15. Структура політики, її об’єкти і суб’єкти.
- •16. Види і функції політики.
- •17. Політика як наука і мистецтво.
- •18. Співвідношення мети і засобів у політиці; проблема меж політики.
- •19. Сутність понять: „політична діяльність”, „політична участь”, „політична поведінка” та співвідношення між ними.
- •20. Політична влада: сутність й теорії походження.
- •21. Структура й види політичної влади.
- •22. Ресурси політичної влади.
- •23. Функції політичної влади; способи й засоби політичного владарювання.
- •24. Поняття легальності та легітимності політичної влади; типи легітимності.
- •25. Криза легітимності політичної влади: ознаки і причини.
- •26. Влада й опозиція: український варіант.
- •27. Поняття „політична система суспільства”; теорії політичних систем д. Істона й г. Алмонда.
- •28. Структура й функції політичної системи.
- •29. Закономірності функціонування політичних систем.
- •30. Типи політичних систем.
- •31. Політична система України: стан і основні тенденції розвитку.
- •32. Поняття держави та її ознаки.
- •33. Основні концепції історичного походження держави.
- •34. Призначення держави, її внутрішні та зовнішні функції.
- •35. Форми державного правління.
- •36. Форми державного устрою.
- •Поняття та характеристика основних типів політичних режимів.
- •Сутність і зміст понять: “правова держава”, “громадянське суспільство”.
- •Соціально-економічна складова політики держави.
- •40. Етнонаціональна складова політики держави.
- •41. Поняття політичної партії; типологія політичних партій.
- •Інституціоналізація й функції політичних партій.
- •Поняття партійної системи; типологія партійних систем.
- •Поняття виборчої системи та її структурні елементи.
- •45. Мажоритарна, пропорційна та змішана виборчі системи.
- •46. Поняття й структура політичної культури.
- •Типи політичної культури.
- •48. Функції політичної культури.
- •49. Сутність і стадії політичної соціалізації.
- •50. Чинники політичної соціалізації; типи політичних особистостей.
- •51. Політичні еліти та їх роль в житті суспільства.
- •52. Політичний лідер: поняття, властивості й функції.
- •Теорії політичного лідерства.
- •54. Типи політичних лідерів.
- •55. Політичне лідерство в Україні (персоналії й типологічні особливості).
- •56. Поняття і структура політичної свідомості.
- •57. Буденна й теоретична політична свідомість.
- •58. Індивідуальна, групова й масова політична свідомість.
- •59. Сутність та характерні риси політичної ідеології
- •60. Структура політичної ідеології.
- •61. Функції та класифікація політичної ідеології.
- •62. Ліві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •63. Праві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •64. Центристські ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •65. Поняття політичного екстремізму та його різновиди.
- •Основні політико-ідеологічні течії в сучасній Україні.
- •67. Сутність і типи міжнародних відносин.
- •68. Зовнішня політика держави в системі міжнародних відносин: мета, функції, засоби.
- •69. Глобальні проблеми людства та шляхи їх вирішення.
- •70. Місце та роль України в системі міжнародних політичних відносин.
10. Зародження та основні риси класичного лібералізму й консерватизму (д. Локк, е. Берк, і. Бентам).
Концепція суспільного договору була також центром побудов Джона Локка (1632 - 1704рр.), якого вважають засновником лібералізму. Лібералізм - це вчення та суспільно-політична течія, яка містить у собі установу на забезпечення волі особистості та інших громадянських та політичних прав індивіда та обмеження сфери діяльності держави.
Згідно з ідеями Дж.Локка, людина від народження має істотні невід'ємні права (життя, воля, власність). Безперечною заслугою Локка є висунення ідеї розподілу влади у державі між різними органами для того, щоб не припустити її деспотичного використання та зловживання нею.
Крім того, Локк вважав, що держава та суспільство - не одне і теж, і падіння держави не означає кінця суспільства. Суспільство може створити нову державу, якщо існуюча його не задовольняє ,бо особа створена для держави, а не держава - для особи.
Одним із засновників консерватизму був Едмунд Берк (1729 - 1797рр.) Він критично ставиться до ідеї істотних прав людини. Для нього держава та суспільство - це результат природної еволюції, а не винахід людського розуму. Основна мета держави - охороняти порядок та закон. Берк не довіряв людській природі та сумнівався у здібностях розуму людей покращувати життя. Консервативне політичне вчення з'явилося у результаті дослідження ним Великої французької революції 1789р., супротивником якої він був.
Вивчаючи соціальну концепцію політики неможна не згадати Ієремію Бентама (1748-1832рр.) ,що розробив теорію утилітаризму (від utіlіtarіs - користь). Утилітаризм - це теорія, яка визнає корисність вчинку повним критерієм його моральності. На погляд Бентама людина у своїх вчинках керується принципами користі та особистої вигоди. Вільна реалізація особистих інтересів - це найвище благо та задача діяльності держави.
11. „Практичний комунізм” р. Оуена. Сутність історико-матеріалістичного вчення марксизму.
Роберт Оуен належить до тих соціальних утопiстiв, які, добре засвоївши закони капiталiстичного устрою в Англії та США, перейшли на позицію працюючих мас i вирішили на практиці довести переваги нового суспільного устрою.
Р. Оуен обурювався поширенням пияцтва i грабіжництва, вважаючи, що вони спричинені неправильним вихованням народу. З особливим співчуттям описував становище дітей робітників, які з ранніх літ змушені працювати, будучи відданими самими собі, переймають нездорові звички. Вони погано одягнуті, погано харчуються. У разі смерті батьків стають нікому непотрібними. Серед них висока смертність.
Не менше непокоїло Оуена існуюче в капiталiстичному суспільстві протиріччя інтересів. «Зернини роз’єднання і відокремлення людей глибоко і широко розсіюються в течії їх дитинства. Їх привчають протиставляти свої інтереси чужим і відверто чи таємно протидіяти всім іншим людям». Внаслідок такого виховання і неправильного управління в суспільній системі утвердилась iндивiдуальна конкуренція, що призводить до «бідності, злодійства і пороків, а також до збереження неосвіченості».
Характеризуючи загалом капiталiстичну систему, Р. Оуен стверджував, що про неї «зайве говорити що-не-будь, крім того, що я вважаю її зовсім непотрібною». Він був єдиним представником критичного утопічного соцiалiзму, хто найбільше зло капіталістичного суспільства вбачав у приватній власності, яка «відчужує людські розуми», спричинює ворожнечу в суспiльствi, є «незмінним джерелом обману і злодійства серед людей». В усі часи вона породжувала війни і спонукала до численних убивств». В існуванні приватної власності, на його думку, криється основа шлюбів за розрахунком. Критикуючи види капiталiстичного устрою, визнаючи необхідність йото заміни, Р. Оуен не виступав за його насильницьке повалення. Своє завдання він вбачав у поліпшенні умов життя «бідних і робітничих класів» не завдаючи ніякої шкоди жодному класу, жодній людині. У його працях неодноразово наголошується, що перехід до нового суспільного устрою повинен відбутися без насильницьких дій, мирним шляхом.
Характеристика нового суспільства. Обстоювання Р. Оуеном необхідності перетворення суспільства мирним шляхом було логічним наслідком його вчення про формування людського характеру. Заявивши, що він «формується для людини, а не людиною», тобто спосіб думок людини, ]] поведінка, звички, смаки зумовлюють навколишнім середовищем, він доводить, що нове суспільство буде створене завдяки новий системі виховання. А виховання людських характерів зумовить форму суспільного устрою. Метаю цієї роботи повинна бути «розумна і мисляча істота, здатна створювати умови які забезпечать щастя для її потомства і дозволять їй вести довге і щасливе життя». У таких міркуваннях закорінена його впевненість у недопустимості насильницького переходу до нового суспільства. Це повинно бути зроблено «зверху», тобто освіченими урядами, які усвідомлюють, що «вони зобов’язані запроваджувати нові порядки, щоб усунути ту грубу неосвідченiсть і ту дефектність, з якою ведуться тепер життєво важливі справи в усіх країнах світу».
Найкращою метою Р. Оуен вважав досягнення людського щастя, яке забезпечувало б розквіт людської особистості, оскільки «щастя кожної окремої людини є розумною ціллю суспільства». Цим його погляди вiдрiзнялися від поглядів представників казарменого комунізму XVI – XVIII ст., які для досягнення цієї мети жертвували інтересами людської особистості. Для Оуена людство – це кожна людина окремо. Турбота про благо кожного - головна мета його вчення.
Досягнення щастя він вважав можливим лише за цілковитої рiвностi людей. Проголошуючи принцип «або всі люди повинні бути щасливими, або ніхто». Оуен виходив з того, що без рiвностi у вихованні та у зовнішніх умовах не може бути ніякої справедливості серед людей.
Значну увагу зосереджував Р. Оуен на проблемах виховання гармонійно розвиненої людини, наголошуючи на необхідність правильної організації виховання i навчання, критикуючи принципи виховання в капіталістичному суспільстві. Свою систему виховання він вибудував на розробленій ним класифікації суспільства, яке поділяв на вісім класів (за віковими відносинами – єдиним видом невірності, можливим в асоційованому суспільстві). Особливо активну виховну роботу, за його твердженнями, потрібно проводити з представниками перших чотирьох груп. До 5 років дітям слід передусім прищеплювати милосердя і любов, систематично тренерувати на свіжому повітрі. Від 5 до 10 років заняття дітей буде зосереджене на набутті корисного досвіду, що зробить їх помічниками дорослих під час домашньої роботи. Навчання дітей віком від 10 до 15 років передбачає ознайомлення з різними видами виробництва і участь у деяких з них, що, однак, не повинно нашкодити їх фізичним силам, розумовим здібностям і моральним почуттям. При цьому всі люди зможуть отримати однакове виховання, щоб надалі уникнути нерівності.