- •61. Система філософії та її структурні складові
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Картина світу. Філософська картина світу.
- •64 Проблема визначення предмету філософії.
- •65. Основні функції філософії.
- •66 Буття та його основні форми.
- •67. Матерія та її основні форми руху.
- •68. Простір і час (основні характеристики).
- •69. Рух (основні форми та властивості).
- •70. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71.Основні принципи та категорії діалектики.
- •72. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •73. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •74. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •75. Альтернативи діалектики.
- •76. Основні принципи гносеології.
- •77. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •78. Критерії істини.
- •79. Істина як процес.
- •80. Чуттєве пізнання та його форми.
- •81. Раціональне пізнання та його форми.
- •82. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •83. Емпіричні методи пізнання.
- •84. Теоретичні методи пізнання.
- •85. Інтуїція у процесі пізнання.
- •86. Практика у процесі пізнання.
- •87. Сутність людини та сенс її життя.*
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •89. Проблема людської свободи та відповідальності.
- •90. Особистість і суспільство.
- •91. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Взаємодія природи та суспільства.
- •93. Проблема свідомості у філософії.
- •94. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •95. Суспільна свідомість та її структура.
- •96. Правова та моральна свідомість.
- •97. Політична свідомість.
- •98. Естетична свідомість.
- •99. Мораль і політика.
- •100.Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •101. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •102. Поняття соціально-історичної практики.
- •103 Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •105 Проблема історичного прогресу.
- •106 Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •107 Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •108 Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •109 Ціннісні орієнтації особистості.
- •110 Філософія культури.
- •111 Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •112 Поняття “наука” (класифікація наук).
- •113 Етичні проблеми науки.
- •114 Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •115 Принцип плюралізму в історії філософії.
- •116 Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •117. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
77. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
Процес пізнання є складним і системним явищем і складається з таких структур: суб’єкт пізнання, об’єкт пізнання, істина, омана, оцінювання, практика, чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання.Суб’єкт пізнання ( той, хто пізнає) – це людина, якій притаманний розум, та яка засвоїла головні методи й засоби пізнання, акумульовані суспільством у процесі його історичного розвитку, а також суспільство загалом, яке в процесі історичного розвитку акумулювало велетенський об’єм соціокультурної інформації.Об’єктом пізнання ( тим, що пізнається) є природа, суспільство, сам процес пізнання і свідомість. Інакше кажучи, об’єкт пізнання – це все те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта пізнання. Об’єкт пізнання конкретизується поняттям «предмет пізнання».
78. Критерії істини.
Критерієм істини має бути практика. Вона різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Практика історично розвивається, а тому виступає і як абсолютний і як відносний критерій.
Форма практики – міра засвоєння предмета:
наукова;
соц-політична;
виробнича.
Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний.
79. Істина як процес.
Істина – це такий зміст знаннь, який відповідае об”ективній дійсності. І. У пізнавальному лані е відповідністю здійсності, адекватним відображае об”ект. реальності в свідомості людей. Успіх нашоі діяльності залежить від якими знаннями користується людина . За Арістотеля істина це судження відповідають дійсності, тобто правильна думка. Сутність проблеми істини полягае в можливості отримання об”ективної істини, тобто такого змісту нашого знання, який не залежить від людини і людства. Іншими словами, це питання про те, чи мають наші знання об”ективний зміст. Істинне знання завжди е знанням певного суб”екта-індивіда, соціальної групи людства вцілому. Суб”ективна сторона істини не е чимось
таким, що лише заважае пізнанню об”ективного змісту. Істина як процес е об”ективною за змістом, але суб”ективною за своею формою. Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечуеться цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачуеться, доповнюеться. Абсолютність істини означае її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що е безумовним – безперечним надбанням людства. Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стае все більш досконалою. Дагматизм - спосіб мислення, що оперуе незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Религіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення пр відносності, умовності і суб”ективності людського пізнання. Істина завжди одна, але в одній істині е моменти абсолютні і відносні. “Істина е процес сходження від істини відносної до об”ективно-абсолютноі” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выраж. в языковой форме». Сучасна наука – “Критеріем істини е суп.-історична практика”.