9)Програмний інтерфейс і інтерфейс користувача. Призначення,види. Навести приклад.

Розрізняють два типи засобів взаємодії користувача з ОС: командний інтерпретатор (Shell) і графічний інтерфейс користувача (GUI).

При використанні інтерфейсу другого типу користувачу потрібно пам’ятати всі команди та їх синтаксис (кількість і порядок атрибутів). Мова керування зручна та гнучка при достатній кількості команд і відповідній підготовці користувача, який повинен знати призначення і синтаксис команд.

Командний інтерпретатор дає змогу користувачам взаємодіяти з ОС, використовуючи спеціальну командну мову (інтерактивно або через запуск на виконання командних файлів). Команди такої мови змушують ОС виконувати певні дії (наприклад, запускати програми, працювати із файлами).

Графічний інтерфейс користувача надає йому можливість взаємодіяти з ОС, відкриваючи вікна і виконуючи команди за допомогою меню або кнопок. Підходи до реалізації графічного інтерфейсу доволі різноманітні: наприклад, у Windows- системах засоби його підтримки вбудовані в систему, а в UNIX вони є зовнішніми для системи і спираються на стандартні засоби керування введенням-виведенням.

Сьогодні застосовуються два основні типи інтерфейсу з користувачем:

1. на основі методу “see and point” (“дивися і вибирай”);

2. на основі мови команд “think and type” (“згадуй і набирай”).

Інтерфейс типу меню звільняє користувача від необхідності вивчати мову - на кожному кроці діалогу команди подаються у вигляді пунктів меню, з яких потрібно вибрати потрібне. Недоліком є необхідність проводити велику кількість кроків для проведення тієї чи іншої дії.

Особливістю реалізації програмного інтерфейсу можна відзначити його орієнтованість на роботу з різною кількістю документів. Так, наприклад, МС Ворд є найпоширенішим прикладом багатодокументного інтерфейсу, коли користувач може одночасно, в рамках однієї програми, працювати з великою кількістю документів. В той час як, наприклад, МС Аксес є яскравим прикладом додатку, що надає змогу одночасно працювати лише з одним документом.

10)Пояснити принцип багаторівневості підсистем введення-виведення. Назвати типові рівні.

Однією з головних функцій ОС являється управління усіма засобами введення-виведення. ОС повинна передавати пристроям команди, перехвачувати переривання, обробляти помилки; також вона повинна забезпечувати інтерфейс між пристроями та іншою частиною системи.

Основна ідея організації програмного забезпечення введення-виведення полягає у розбитті його на декілька рівнів, причому нижні рівні забезпечують відокремлення особливостей апаратури від верхніх, а ті, в свою чергу, забезпечують зручний інтерфейс для користувача. Ключовим являється принцип незалежності від пристроїв.

Важливим для забезпечення введення-виведення є такі питання:

• Для іменування пристроїв повинні бути прийняті однакові правила;

• Обробка помилок (повинна за можливості здійснюватись на якомога нижчих рівнях ОС);

• Виконання синхронних та асинхронних передач;

• Наявність виділених пристроїв та робота з ними.

Для вирішення цих проблем доцільним є поділ системи введення-виведення на такі рівні:

1. Обробка переривань;

2. Драйвери пристроїв;

3. Незалежний від пристроїв рівень операційної системи;

4. Користувацький рівень програмного забезпечення (універсальний інтерфейс введення - виведення, зручний для використання у прикладних програмах).

ОС має реалізувати загальний інтерфейс драйверів введення-виведення, через який вони взаємодіють з іншими компонентами системи. Такий інтерфейс дає змогу спростити додавання в систему драйверів для нових пристроїв.

Сучасні ОС надають великий вибір готових драйверів для конкретних пери­ферійних пристроїв. Що більше пристроїв підтримує ОС, то більше в неї шансів на практичне використання.

Пристрої введення-виведення зазвичай прийнято розподіляти по переважаючому типу інтерфейсу на наступні:

• Символьні (клавіатура, модем, термінал тощо);

• Блочні (магнітні та оптичні диски тощо);

• Мережеві (мережеві карти);

• Все інше (таймери, графічні дисплеї, відеокамери тощо).