4.Класифікація витрат з метою управління.

Виділяють такі в-ти:

- змінні і постійні;

- релевантні і не релевантні;

- маржинальні і середні;

- дійсні і можливі.

До змінних належать в-ти, які змінюються прямо пропорційно обсягам вир-ва (сировина, матеріали, оплата праці).

Постійні ж залишаються незмінними, навіть коли обсяги виробництва збільшуються (орендна плата, зп управлінського персоналу, амортизація тощо).

Релевантні в-ти — це такі в-ти, які можна змінити за рахунок певних управлінських рішень.

Нерелевантні — в-ти, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення. До них належать не лише минулі в-ти, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

Маржинальні в-ти — це в-ти, які виникають при виробництві кожної додаткової одиниці продукції і розраховуються як різниця між собівартістю наступної одиниці продукції та її попередньої одиниці.

Середні — це в-ти на виготовлення усередненої одиниці продукції, які розраховуються діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції.

Дійсні — реальні витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання ін. активів.

Можливі (альтернативні) — втрачена вигода, коли вибір одного варіанта рішення зумовлює відмову від ін. варіанта альтернативного рішення, який також забезпечував отримання певної вигоди. У такому випадку вибір одного варіанта призводить до втрати вигоди, яку міг би забезпечити ін. варіант. Сума цієї втраченої вигоди і враховується як можливі витрати.

5.Поняття релевантного діапазону та його значення для аналізу поведінки витрат.

Поділ витрат на змінні та постійні залежить від певного релевантного діапазону, тобто діапазону діяльності чи проміжку часу, на якому зберігається залежність між розміром витрат та їх фактором.

На практиці чим довший період, тим більше витрат матимуть змінний характер, і навпаки, чим коротший період часу, тим більша ймовірність того, що змінні витрати перетворяться на постійні. Наприклад, у короткому технологічному процесі, де готовий продукт утворюється шляхом послідовної обробки сировини, всі в-ти на його обробку матимуть постійний характер. І навпаки, такі суто постійні витрати, як оренда приміщення, можуть поводити себе як змінні, якщо збільшення обсягу вир-ва спричиняє розширення виробничих площ. Така особливість поведінки витрат притаманна змішаним витратам, які мають властивості як постійних, так і змінних витрат.

6.Порядок визначення функції витрат за методом аналізу бухгалтерських рахунків.

Цей метод передбачає підхід до оцінки витрат на основі вивчення і використання даних бухгалтерських рахунків. Рахунки за попередні періоди досліджують стосовно кожного виду витрат, які потрібно оцінити щодо їх класифікації на постійні та змінні. На основі моделі поведінки витрат у минулому й досягнутого рівня ділової активності підприємства визначають ступінь залежності витрат відносно зміни обсягу діяльності, що дає можливість виділити змінні та постійні витрати. Минулу оцінку витрат коригують на кумулятивні темпи інфляції, обсяг випуску, інші параметри діяльності, щоб одержана таким чином оцінка відображала перспективні умови. Цей метод не потребує значного обсягу спеціальних знань. Крім того, результати аналізу рахунків можна легко коригувати з урахуванням усіх очікуваних майбутніх змін параметрів діяльності під-ва, що забезпечує певну гнучкість реакції кер-ва. Однак, даний метод має і певні вади, що полягають, передусім у суб’єктивності визначення оцінки витрат та її базуванні на показниках минулих звітних періодів.