- •Молдован в.В.Риторика: загальна та судова. – к.:Юрінком Інтер,199. – 320 с
- •Частина перша
- •Глава 5. Захисна промова
- •Глава 6. Навчальні ігри
- •Література
- •Глава 1. Судові промови
- •Глава 2. Мислителі стародавнього і сучасного світу про ораторське мистецтво
- •Глава 3. Українські прислів'я та приказки. Афоризми
- •Глава 4. Крилаті латинські вислови та афоризми
- •Частина перша
- •Глава 1
- •1.2. Красномовство слов'ян
- •1.3 Жанри красномовства
- •1.3. Жанри красномовства
- •Питання для контролю та самоконтролю
- •Глава 2. Судова промова
- •2.1. Предмет судової промови
- •2.2. Види судових промов
- •2.3. Засади і функції судової промови
- •2.4. Спілкування із судовою аудиторією
- •2.4. Спілкування із судовою аудиторією
- •2.5. Словесна наочність
- •2.5. Словесна наочність
- •Питання для контролю та самоконтролю
- •3.1. Збирання матеріалів
- •3.2. Аналіз матеріалів
- •3.3. Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови
- •Питання для контролю та самоконтролю
- •Глава 4
- •4.1. Зміст і побудова обвинувальної промови
- •4.2. Вступна частина промови
- •4.3. Виклад фактичних обставин злочину (фабула справи)
- •4.4. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів
- •4.5. Обгрунтування кваліфікації злочину
- •4.6. Характеристика особи підсудного
- •4.7. Обгрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов
- •4.8. Аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину
- •4.9. Заключна частина промови
- •4.10. Репліка прокурора
- •4.11. Промова прокурора при відмові від обвинувачення
- •Питання для контролю та самоконтролю
- •Глава 5
- •5.1. Зміст захисної промови адвоката
- •5.2. Вступна частина захисної промови
- •5.3. Установлення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка доказів
- •5.4. Обгрунтування кваліфікації злочину
- •Кваліфікація хуліганства
- •5.5. Характеристика особи підсудного
- •5.6. Міркування про цивільний позов, міру покарання
- •5.7. Заключна частина захисної промови
- •5.8. Репліка адвоката
- •5.9. Альтернатива в захисній промові
- •Питання для контролю та самоконтролю
- •Глава 6
- •6.1. «Адвокати і прокурори»
- •6.2. «Допитливі й кмітливі»
- •6.3. Процесуальні документи
- •6.3.1. «Касаційне подання»
- •Касаційне подання
- •6.3.2. «Касаційна скарга»
- •6.3.3. «Протест порядком нагляду»
- •Протест
- •6.4. «Судові дебати»
- •6.5. «Судова промова»
- •Література
- •Глава 1 Судові промови
- •1.1. Захисна промова с. Андрієвського у справі м. Андреева *
- •1.2. Промова прокурора Української рср р. Руденка у справі головних німецьких військових злочинців на Нюрнберзькому процесі *
- •Деякі правові питання процесу
- •Ріббентроп
- •Військова група
- •Деніц і редер
- •Кальтенбруннер
- •Розенберг
- •Штрейхер
- •1.3. Захисна промова с. Любітова у справі л. Назаренка *
- •1.4. Звинувачувальна промова о.Коляди у справі в.Губаєва *
- •1.5. Захисна промова с. Ткаченка у справі в. Губаєва *
- •1.6. Звинувачувальна промова ю. Апришко у справі а. Ігнатосяна *
- •1.7. Промова прокурора при відмові від обвинувачення в кримінальній справі
- •1.8. Промова прокурора при відмові від обвинувачення в кримінальній справі
- •Глава 2
- •2.1. Про якості оратора
- •Плутарх
- •2.2. Сила й краса красномовства
- •2.3. Про ораторське слово. Гармонія думки й слова
- •2.4. Про побудову промови. Композиція виступу
- •2.5. Оратор і аудиторія. Контакт оратора з аудиторією
- •2.6. Про голос, жести, міміку, рухи тіла оратора
- •2.7. Про емоційність, ясність, стислість, простоту мовлення
- •2.8. Слово і музика. Музика слова
- •2.9. Про красномовство жартома і серйозно *
- •Поради промовцю
- •Як вас тепер величати
- •II. Спростування в суперечці
- •1. Відповісти так, щоб поставити того, хто питає, у глухий кут.
- •Дванадцять риторичних методів аргументування
- •2.10. Техніка мовлення
- •3.1. Про думку і мову
- •3.2. Про силу й красу слова
- •3.3. Про провила риторичної комунікації
- •3.4. Афоризми
- •Глава 4
- •4.1 Крилаті латинські вислови про слово *
- •1. Alia commitenda, alia coelanda.
- •2. Audi, sile.
- •3. Claris in lingua.
- •4.2. Юридичні афоризми з римського права *
4.7. Обгрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов
Кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого.
Як надмірно м'яке, так і надмірно суворе покарання шкідливі. Занадто м'яке покарання породжує почуття безвідповідальності, ускладнює перевиховання, заохочує нестійких осіб до здійснення нових злочинів. Надмірно суворе покарання викликає у засудженого внутрішній протест, почуття несправедливості, стан відчаю і приреченості.
Все це повинен враховувати державний обвинувач, коли висловлює свої міркування з приводу міри покарання, яку він пропонує застосувати до підсудного.
Але чи потрібно вказувати на точну міру покарання? По-різному відповідають на це запитання студенти-правники: обов'язково треба вказувати точну міру покарання; не обов'язково вказувати її; якщо прокурор не впевнений, можна не вказувати; передати це на розгляд суду;
вказувати лише максимальну або мінімальну міру покарання. Найбільше прихильників має перша точка зору — прокурор обов'язково вказує на точну міру покарання. Коли студенти обґрунтовують свою точку зору, найчастіше звучать такі мотиви:
• хіба то промова прокурора, в якій не вказано конкретну і точну міру покарання?
• це незавершена промова, бо всі вже звикли і чекають, скільки попросить прокурор;
• якщо прокурор не вказує точного розміру, то як він може опротестувати вирок за м'якістю або суворістю вироку?
Студенти, які проти того, аби прокурор вказував на точну міру, говорять, що достатньо сказати лише про вид покарання, а суд сам визначить міру.
Вказівка на вид і розмір обов'язкові, коли прокурор просить максимальну або мінімальну міру покарання. Особливо, коли державний обвинувач просить застосувати ст. 44 КК України — призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, або ст. 45 КК — умовне засудження.
Мають рацію й ті, хто передає питання про визначення міри покарання на розгляд суду. Всі чотири варіанти зустрічаються в промовах наших відомих прокурорів. Вони опубліковані в збірниках судових промов.
Категорично не варто погоджуватися з тими, хто говорить, що прокурор може не вказувати конкретну міру покарання, якщо не впевнений у пред'явленому підсудному обвинуваченні. Ст. 264 КПК України наголошує: «Прокурор, підтримуючи обвинувачення, керується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на розгляді всіх обставин справи.
Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови».
Особливу обережність і зваженість слід виявити тоді, коли йдеться про виняткову міру покарання. Навіть якщо стаття Кримінального кодексу і передбачає смертну кару, її не обов'язково застосовувати.
Із промови Романа Руденка:
«Підтримуючи в повному обсязі державне обвинувачення у справі Пауерса, у відповідності зі ст. 2 Закону Союзу РСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини», я маю всі підстави просити суд застосувати відносно підсудного Пауерса виняткову міру покарання. Але, враховуючи щиросердечне розкаяння підсудного Пауерса перед радянським судом у здійсненні злочину, я не наполягаю на застосуванні до нього смертної кари і прошу суд присудити підсудному Пауерсу п'ятнадцять років позбавлення волі».
Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила Пауерса до десяти років позбавлення волі з відбуванням перших трьох років у в'язниці. Невдовзі його обміняли на нашого розвідника полковника Абеля.
Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен чітко вказати вид виправно-трудової установи, передбачений законодавством України.
В одному із районних судів Київської області судили неповнолітніх Денисюка і Петренка. Прокурор у своїй промові запросив їм по два роки позбавлення волі в колонії загального режиму. Слово надається захисникові, і він починає свою промову так:
«Шановні судді! Прокурор не знає українського законодавства. Неповнолітні Денисюк і Петренко не можуть відбувати покарання в колонії загального режиму. Стаття 25 Кримінального кодексу України вказує, що засудженим уперше, неповнолітнім чоловічої статі, суд призначає відбування покарання у виховно-трудових колоніях».
В якій формі прокурор повинен звертатися до суду, пропонуючи ту чи іншу міру покарання?
З точки зору ст. 18 КПК України (судді незалежні і підпорядковуються тільки законові) прокурор може лише просити або пропонувати суду обрати підсудному ту чи іншу міру покарання. За певних обставин, особливо коли мова йде про тяжкий злочин, який викликав великий громадський резонанс і обурення, державний обвинувач може «вимагати» і «настоювати», звертаючись до суду. Але це не повинно носити характеру наказу, категоричної вказівки суду, оскільки останній може і не погодитися з прокурором.
Професор Київського університету Дмитро Сусло розповів якось випадок із суддівської практики.
Було це наприкінці 40-х років. В одному із районів Харківської області під час сівби вийшли із ладу всі трактори. Із області направили старшого слідчого, і через кілька днів розслідування було закінчено. Прокурор відрапортував, що зі складу машинно-тракторної станції району зникли запасні частини — бабітові шестерні. Завідуючого складом МТС взяли під варту.
Високе обласне начальство викликало суддю і прокурора і дало вказівку розглянути справу у виїзному засіданні і якнайсуворіше покарати винних. І ось проходить показове засідання обласного суду в Палаці культури, більше тисячі людей у залі. Обвинувачення «тріщить по всіх швах». Виступають свідки — колгоспні трактористи і дають показання. Земля сира, бабітові шестерні плавляться і дуже швидко виходять з ладу. Чекати ніколи, на коня — і в район на склад МТС. Завскладом немає, зривають скабу, набирають хто скільки може запасних частин — і в поле, щоб якомога раніше відсіятися.
Прокурор пише записку судді-однокашнику:
• Зроби перерву.
• Так що ж будемо робити?
• Ти що забув, чого нас викликав секретар обкому? Розстріляти.
Виступає з громовою промовою прокурор і категорично вимагає для підсудного виняткової міри покарання — смертної кари. Весь зал так і ахнув: за що? Через деякий час виходить із нарадчої кімнати суд, головуючий оголошує вирок: «Один рік примусової праці».
Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян (ч. 5 ст. 264 КПК України). Прокурор повинен визначити своє ставлення до цивільного позову.
У своїй обвинувальній промові прокурор повинен указати, чи установлено факт нанесення матеріальної шкоди; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі; чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений. Якщо матеріальна шкода заподіяна діями кількох підсудних, державний обвинувач повинен точно вказати форму їхньої відповідальності: солідарну, часткову чи змішану. Яку суму кожен з підсудних повинен заплатити потерпілому. За шкоду, заподіяну неповнолітнім підсудним, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки, опікуни, піклувальники. Ці та інші питання цивільного позову повинні бути висвітлені у промові прокурора.