5.7. Заключна частина захисної промови

Вона є обов'язковою в кожній судовій промові. Але у великих захисних промовах буває корисним підсумувати висновки захисту. Якщо прокурор відмовився підтримувати обвинувачення і просить суд виправдати підсудного, це не звільняє захисника від обов'язку мотивувати в своїй захисній промові необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати суду своє прохання. Захиснику необхідно так переконливо сформулювати висновки, щоб суду стало очевидним, що виправдання в цьому випадку — єдино правильний шлях правосуддя. Йдеться про те, щоб переконати не лише суддів, але й всіх присутніх у залі засідання.

Адвокат М. Карабчевський так закінчив свою захисну промову в справі братів Скитських:

«Я відчуваю, що пора закінчувати, панове судді! Але я боюся кінчати. Коли я закінчу, — черга вашому вироку. Може настати жахливе, те жахливе, яке ми вже переживали. Невже це насправді можливе? Суд і засудження близькі. Але закон не хоче, не вимагає від вас неможливого. У подібних випадках він, навпаки, сам приходить вам на допомогу, сам береже вас. Чи вам, юристам-суддям, нагадувати мені про це? Самонавіяність завжди сліпа. Сумніви ж — супутники розуму. Сказати, що в цій справі все для вас зрозуміле і немає сумнівів, ви не можете... Я прошу для Скитських виправдувального вироку» '.

Із промови адвоката С. Андрієвського у справі про крадіжку смарагдової брошки:

«Отже, ви виправдаєте М-ву. Але нехай же ваше виправдання послужить й іншу службу. Нехай відділення розшуку хоча б на мить відійде від своєї прямолінійності, від поспіху, бо хоч з боку і гарно дивитися, як баский кінь стрілою мчить від Анічкіна мосту до Адміралтейства, але при цьому часто буває, що він калічить ні в чому не повинних перехожих. Так само у цій справі відділення розшуку придушило і М-ву.

¹ Судебные речи известных русских юристов. — С. 464. 110

Коли вина підсудного чітко доказана, тоді ми готові віддати його в караючі руки; але коли звинувачення базується на одних здогадках і причому дуже хитких, — наші кращі захисники, тобто судді, завжди скажуть тому, хто зазіхне на волю М-воі: руки геть! Ця жінка недоторканна! Такий вирок ви постановите спокійно і достойно, для підтримання віри в чистоту звичаїв, оскільки основне правило, на якому має триматися кримінальне правосуддя, завжди залишається незмінним: довіра вище підозри» .

5.8. Репліка адвоката

Ця частина виступу теж не завжди звучить наприкінці судових дебатів. Після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками (ст. 318 КПК України). Як видно із змісту цієї статті, обмін репліками — це право, а не обов'язок прокурора й адвоката.

Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових промов. Репліка — це заперечення проти промови або її частини. Походить від латинського — повертаю назад, відбиваю. Якщо репліку проголошує прокурор, він висловлює в ній заперечення проти положень захисної промови. Захисник у своїй репліці заперечує проти певних тверджень прокурора.

Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідно для обгрунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки. Головуючий у цьому випадку має право відмовити захиснику в наданні додаткового слова під виглядом репліки.

Чи може захисник відмовитись від проголошення репліки, якщо прокурор скористався своїм правом?

«Ні, — відповідає В. Гольдінер, — якщо прокурор у своїй репліці навів дані, які явно спростовують висновки, висловлені адвокатом у захисній промові, то в цьому випадку необхідно визнати його правоту і внести відповідні зміни в свою систему захисту» ².

Якщо прокурор не навів таких доводів, то в репліці слід звернути увагу суду на відсутність у прокурора можливості серйозно обгрунтувати свою позицію. Якщо прокурор відмовився від репліки або якщо він не бере участі в процесі, адвокати мають право обмінятися репліками. Така необхідність виникає в групових процесах, де інтереси підсудних суперечливі.

Репліку не слід зводити до обговорення другорядних, дрібних і приватних запитань. У ній повинні бути чітко виділені і сформульовані:

• суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів;

• висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки;

• кінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника.

У репліці захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід дія додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.

Репліка, на відміну від промови, побудована на полеміці із супротивником. Стислість репліки обумовлює велику напруженість, пристрасність, заповзятливість і запальність.

У зв'язку з цим виникає питання про допустимі межі полеміки. Нерідко доводиться спостерігати в суді досить непривабливу картину, коли репліка перетворюється в лайку. Прокурор і адвокат ведуть себе так, як при зустрічі, скажімо, перекупники на базарі.

Віталій Леоненко наводить приклад із судової практики одного із районних судів м. Києва Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, сказав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...»

У цей момент прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув адвокату репліку: «А у вас є совість?”

Суд прийняв рішення занести репліку прокурора до протоколу судового засідання і довести до відома вищестоящого прокурора.

Основні правила, яких повинні дотримуватись під час судових дебатів учасники процесу, — ввічливість, коректність, культура. У першу чергу це стосується адвоката. Його висока культура, вишукана поведінка, особливо перед виходом суддів до нарадчої кімнати для винесення вироку у справі, принесе користь і йому, і його підзахисному.