Діяльнісно-людиномірний принцип у кримінології

Діяльнісно-людиномірний принцип цементує міжсистемні комунікації філософії права, зокрема з криміноло­гією — наукою про злочинність, її причини, особу злочинця, способи попередження злочинів. Системний аналіз передбачає: класифікацію об'єктів та їхніх елементів, тобто їх розподіл за класами, видами то­що; типологію всього цього за типовими ознаками. Систем­но-філософський аналіз відповідно включає класифікацію і типологію досліджуваних об'єктів, насамперед людської особистості.[1]

Так, узагальнення правоохоронної практики і літерату­ри дозволяють систематизувати як класифікаційні, так і типологічні характеристики особи злочинця, застосовуючи поняття "криміногенний тип особи" як ширший за своїм значенням; йдеться про: послідовно-криміногенний, ситуа­тивно-криміногенний і ситуативний типи.

• Послідовно-криміногенний тип особи формується в се­редовищі, де норми права і моралі систематично порушу­ються. Злочин випливає зі звичного стилю поведінки та обумовлюється стійкими антисоціальними потребами, інте­ресами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, цільовими на­становами, засобами їх реалізації. Криміногенна ситуація не лише використовується, а й створюється; конкретне, безпосереднє середовище пристосовується до себе, зло­чинна поведінка тут є відносно автономною.

• Ситуативно-криміногенний тип особи характеризуєть­ся порушенням морально-правових норм не злочинного характеру, а деформованим виконанням соціальних ролей. Злочинець тут формується і діє в суперечливому мікросередовищі, його вчинки значною мірою детерміновані нес­приятливою під морально-правовим кутом зору ситуацією. У цьому випадку на перший план виходить взаємодія особи і соціального середовища насамперед на його мікрорівні, негативний характер якого обумовлює криміногенну си­туацію, яку злочинець не стільки створює, скільки вико­ристовує, слідує їй.

• Ситуативний тип суб'єкта злочину позначений залеж­ністю від ситуації, в якій він знаходиться: чим вона кон­фліктніша, тим у індивіда такого типу більше шансів по­рушити морально-правові норми, оскільки він не в змозі зробити правильний вибір і вихід з конфлікту, навіть на­магається виправдати свою протиправну поведінку неспри­ятливими обставинами. Водночас він може відмовитися від учинення злочину, знаючи про наслідки й відповідальність. Не випадково в цьому варіанті застосовано характеристи­ку "ситуативний тип суб'єкта злочину", що відрізняє його від ситуативно-криміногенного, а тим паче — від послідов­но-криміногенного типу.

У наведених узагальненнях чітко простежується реалі­зація системно-філософсько-правового аналізу, діяльнісно-людиномірного принципу, методологічної функції фі­лософії права. Ці узагальнення є, по-перше, підсумком конкретніших досліджень, по-друге, методологічною ба­зою їх наступного розгортання. У літературі типологія суб'єктів злочину стосується загальної злочинності, окре­мих її проявів, видів та їхніх носіїв. При цьому враховуєть­ся особистісна філософсько-правова проблематика.[3]