48. Центри української еміграції в Європі, їх політична, культурна, просвітницька діяльність.

У середині 30-х рр. почала формуватися консервативна радикальна націоналістична організація на принципах, подібних до оунівських.. У 20 – 30-х рр. Чехословаччина залишалася єдиною послідовно демократичною державою Центральної Європи. Тому ставлення до українського населення тут було кращим, ніж у Польщі та Румунії. У Празі проживало чимало представників української політичної еміграції, у чеських вишах за підтримки уряду навчалися молоді українські емігранти. Закарпаття було окремим адміністративним краєм.

Перша світова війна та поразка української революції 1917–1921 спричинили масову військову та політичну міжвоєнну еміграцію. Емігрантами стали колишні військові, урядовці й чиновники адміністрації Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, які репрезентували найрізноманітніші прошарки й верстви укр. суспільства. Зокрема, на території Чехословаччини були інтерновані вояки Української Галицької армії, а в Польщі та Румунії – військ. частини Армії Української Народної Республіки. Міжвоєнні емігранти розселилися в країнах Центральної та Південної, а пізніше – й Зх. Європи. Концентрація великої кількості укр. емігрантів у країнах Центр. Європи в міжвоєнний період (1919–39) привела до активізації там укр. політ., громад., наук. та культ.-освіт. життя, розбудови низки академічних осередків, громад. і просвітницьких організацій. У цей час істотно зростає й заробітчанська (трудова) еміграція з Галичини, Волині, Полісся та ін. земель, що перебували в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.

49.Сутність заходів ю.Пілсудського у рамках політики «санації» і суспільне життя на укр. Землях.

Санація - назва політичного табору, що утримував владу в Польщі у 1926-1939.

Створений після травневого перевороту 1926 прибічниками Ю. Пілсудського. Висував гасла оздоровлення суспільного життя країни шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту і зміцнення виконавчої влади (президента, уряду). Домігся прийняття квітневої конституції 1935, яка закріплювала в країні напівавторитарний режим. Сформував політичну програму, основу якої склали ідеї солідаризму, визнання пріоритету держави в суспільному житті; допускав можливість існування легальної політичної опозиції, водночас поборював опозиційні партії та рухи, використовуючи при цьому і насильницькі методи боротьби з опонентами ("берестейські" вибори, створення концтабору Береза Картузька). Санація об'єднувала діячів, що походили з різних ідейно-політичних угруповань та середовищ. Провідну роль у таборі "С." відігравало найближче оточення Ю.Пілсудського - В.Славек, А.Пристор, Б.Медзінський, Ю.Бек, К.Світальський, А.Коц, І.Мосціцький, Т.Голувко, Є.Єнджеєвич та ін. Провідною політичною організацією "С." був Безпартійний блок співпраці з урядом (ББВР; існував у 1928-35), на зміну якому у 1937 прийшов Табір національної єдності (ОЗН). Після смерті Ю.Пілсудського в таборі "С." посилилися фракційні тенденції. Наростало протистояння т.зв. замкової групи (лідери І.Мосціцький і Г.Квятковський), що стояла на консервативних позиціях, та групи Е.Ридза-Сміглого, що відстоювала ультранаціоналістичні, тоталітарні погляди. Частина ж колишніх співпрацівників Ю.Пілсудського - В.Славек, А.Пристор, К.Світальський - опинилася на узбіччі політичного життя. "С." не виробила власної концепції та конкретної програми національної політики. Щодо непольських народів відстоювала концепцію т.зв. державної асиміляції: декларувала повагу прав національних меншин взамін на їхнє лояльне ставлення до держави. У політичній практиці Санація проявлялася у посиленні функцій війська, школи та адміністрації як інструментів тиску на національні меншості. Логічним розвитком таких поглядів була масова репресивна акція уряду проти українців у Галичині восени 1930 (див. "Пацифікація у Галичині (1930)"). Після часткової і тимчасової спроби порозуміння з українцями у 1935 ("Нормалізація"), продиктованої значною мірою тактичними міркуваннями, у Санації стала переважати тенденція "зміцнення польського характеру держави". Програма, прийнята урядом на початку 1939, передбачала комплекс заходів, спрямованих на обмеження можливостей національного розвитку українського суспільного життя та поступової полонізації українського населення.