4. Фізичні та хімічні властивості м’язів

М’язи дуже пружні й еластичні утвори, мають значну міцність, колір їх залежить від функції, будови і кровонаповнення. Пігмент, який зумовлює колір м’язів називається міоглобін. Темні (червоні) м’язи багаті міоглобіном, вони несуть більше навантаження, світлі (білі) м’язи – більш сильні, проте менш витривалі. Найтемніші м’язи в коня, великої рогатої худоби, свині. В молодняку – світліші, в диких тварин – темніші. Колір посмугованої м’язової тканини буро-червоний, який має значні відтінки, непосмугована мускулатура має блідо-рожевий колір.

Хімічний склад м’язової тканини: вода – 75%, неорганічні речовини – 1%, органічні речовини – 24%, з них – 20% білок, 4% - вуглеводи, жири і біологічні екстраговані речовини.

5. Будова скелетного м’яза як органа

Кожний м’яз, незалежно від його величини і форми, є органом, який складається з паренхіми – скелетної м’язової тканини та об’єднаний в єдине ціле за допомогою строми – сполучної тканини, яка відіграє опорну та трофічну роль.

Зовні м’яз щільно оточений сполучнотканинною оболонкою – зовнішнім перимізієм (епімізієм), який за сильного розвитку має вигляд блискучого пласта. Від зовнішнього перимізія всередину м’яза відходять сполучнотканинні прошарки – внутрішній перимізій, який розділяє м’язову тканину на ряд великих ділянок. Від внутрішнього перимізія відгалужуються ніжні сполучнотканинні прошарки, які одягають дрібні пучки м’язових волокон або навіть окремі волокна – ендомізій. За доброї вгодованості ці внутрішньом’язові прошарки збагачуються жировою тканиною (мармуровий вигляд м’яса). Чим більшу статичну функцію виконує м’яз, тим більше в ній розвинутий сполучнотканинний остов.

Таким чином, структурною одиницею паренхіми м’язової тканини є м’язове волокно (міон) – структура, яка виникла в результаті злиття багаточисленних клітин (симпласт). Довжина м’язових волокон у великих тварин досягає 12-16 см. При цьому, м’язове волокно може скорочуватися до 65-85% своєї початкової довжини. Так як робочою одиницею є м’язове волокно, то силу м’яза визначає не їх довжина, а кількість.

6. Анатомічна структура класичного веретеноподібного м’яза

Кожний м’яз, як правило, має голівку – прикріплений кінець м’яза (punctum fixum), який частіше є його початком та хвостик – рухомий кінець (punctum mobile), закінчення м’яза.

Таким чином, класичний веретеноподібної форми м’яз має:

а) початкову, більш розширену частину – голівку (caput musculi);

б) середню, потовщену м’ясисту частину, яка найсильніше скорочується – черевце (venter musculi);

в) кінцеву, невелику й звужену частину – хвостик (cauda musculi).

При скороченні м’яза точка, з якої він діє називається фіксованою або нерухомою, а точка, на яку діє м’яз – рухомою. В процесі роботи м’яза фіксована і рухома точки можуть мінятися місцями.

7. Класифікація м’язів

I. За формою

1. пластинчасті (широкі, плоскі) – сполучають тулуб з грудними кінцівками або розміщуються на стінках порожнин тіла; вони можуть бути віялоподібної форми (найширший м’яз спини), зубчасті (вентральний зубчастий м’яз), куполоподібної форми (діафрагма); їх сухожилки також пластинчасті – апоневрози;

2. стрічкоподібні (ременеподібні) – плечоголовний м’яз;

3. веретеноподібні – м’язи кінцівок;

4. багатороздільні або комплексні – складаються із багатьох м’язово-сухожилкових пучків (сліди сегментації) – м’язи хребетного стовпа;

5. колові – навколо отворів;